— Я її вже помив, — перебив мене хакер.

— Добре, привеземо її, нехай виспиться, а за день-два знайдемо їй общагу десь на висілках. Там видно буде.

Приятель від задоволення поцілував мене у щоку, від чого і я, і він зашарілися.

Викликавши таксі, ми погрузили напівпритомну Нарту до машини. Приятель, не гаючи ані секунди, одразу розрахувався з водієм.

— Ну все, я пішов. Щасти! — проказав він, розвернувся і блискавично зник за дверима під'їзду.

— Ей! — тільки й встиг гукнути я.

Я мешкав у величезному будинку на двадцять шостому поверсі. Вдома я запропонував Нарті ще раз помитися. Це я тоді згадав, що жінки з борделів до кінця життя відчувають себе брудними і можуть годинами сидіти під душем. Рабиня з радістю погодилась, а я тим часом заходився готувати якусь вечерю. Була перша ночі, злипалися очі, я нервував, руки помітно тряслися. За вікном починалася гроза.

Я не знав, як поводитися з цією Нартою. Ну, припустімо, зараз вона ляже спати, а що робити вранці з цією переляканою жінкою? Вона ж навіть не знає, що я не збираюся з нею нічого робити, вона ж думає, що це черговий бордель, вона, можливо, взагалі нічого не думає… Просто розучилася думати, і все.

З ванної Нарта вийшла не більш свіжою, ніж була. Важкий відбиток втоми на обличчі тільки поглибшав. Вона була вдягнена у футболку мого приятеля. Господи, я ж забув дати їй рушника. Нарта стояла мокра, згорблена, схожа на зацькованого мужичка, бранця Освенциму, ще й виявилась досить маленькою, набагато меншою, ніж тоді, коли стояла у басейні розкарячена з надувним китом у руках. Я виділив їй чисте простирадло та плед, у які вона загорнулася, після чого сіла на кухні й виїла все, що я приготував. До останньої крихти. Поклав я її на диванчику. Вона сильно мерзла, тому довелося вкрити її двома ковдрами…

Ми розбіглися, закінчили університети, тисячу разів змінили номери телефонів, дехто їздив на трамваї. Хтось на «шкоді». Інші взагалі ходили виключно пішки та харчувалися у фастфудах.

Мені зателефонував мій приятель і сказав, що хоче познайомити мене з однією чарівною жінкою.

— З ким? — запитав я. — Ми ж з тобою не бачились як мінімум епоху.

— Вона тобі сподобається. Я від неї у захваті. Така розкута!

— Розкута? — чогось перепитав я. — Розкажи краще, як ти?

— Неперевершена! — поставив жирну крапку приятель, і наступного дня ми зустрілися біля досить непримітного кафе на Подолі.

Неперевершеною виявилася Нарта, і вона одразу здалася мені трохи дивакуватою, якщо не сказати більше. Зрештою, я не бачив її три з половиною роки, й сумнівні чутки про те, що приятель таки не покинув її напризволяще, а залишив собі як супутницю, доходили до мене вкрай нерегулярно. Я підбирав слова, намагався сформулювати те, що змогло б влучно охарактеризувати Нарту.

— Розкута, — підштовхнув мене до істини приятель.

Можливо, подумав я, і ми зайшли всередину кафе. Довго шукали затишний столик, але, як на зло, такі були відсутні.

Зрештою, повсідавшись, замовивши якесь там питво, розпочали розмови. Спочатку приятель кидав на Нарту хижуваті погляди, згодом запросив її на танець. Позаяк у цьому кафе не було прийнято танцювати, то Нарта незбагненно зраділа такому вияву нонконформізму. І взагалі, у наших закладах — не танцюють, у наших закладах Нарт не запрошують, а приятель молодець, взяв і запросив. Хіба не справжній мужчина, про якого можна тільки мріяти? Байдуже, що приятель просто не знав, що у деяких закладах не прийнято запрошувати дам на танець, а все, що він знав, — була інформація з його улюблених фільмів: «Фанат», «Зелене кімоно», «Тридцятого знищити», і в тих фільмах майже в усіх закладах запрошувати даму на танець — норма, а особливо у розпал вечірки, під Кузьміна там, чи під Талькова, щоб серце краялось. Уткнутись носом і пускати в декольте слину.

Витанцювавши свою румбу, приятель, задоволений і дещо червоний, усадив Нарту за столик, а сам попрямував до нужника.

Нарта замовила горілки. Принесли графин з надбитим краєм.

— Сервіс! — цілком серйозно прокоментувала некрасива жінка з явними чоловічими рисами обличчя.

— Ага, — байдуже промовив я.

— А ти симпатична звірушка, — сказала вона й вщипнула мене за щоку.

— Дякую, — сказав я.

— Десь я тебе вже бачила.

— У басейні, - злісно відповів я.

В цей час у темному коридорі з'явився силует приятеля. Ігорьок. Його всі звали Ігорьок. Усі, крім мене. Він обережно пройшов між столиками, але все ж таки зачепив сидячу парочку. Мужчина якось скоса глянув на приятеля, але промовчав. Однак не стрималась Нарта:

— Що ти на нього дивишся, ти, баран! Чого ти дивишся. Він шо, спеціально тебе зачепив?

— Та ні, я так, просто, — зніяковів мужчина.

— Так, просто! — перекривила його п'яна Нарта. — Так просто тільки кішки родяться.

— Ч-ш-ш, — почав заспокоювати її приятель, — не кричи, на нас люди дивляться…

Нарта заметушилася, кілька разів змахнула руками, але замовкла, іноді поглядаючи на мужчину хижим жіночим поглядом. Вона оголювала сірі зуби.

— Придурок, — прошипіла вона. Вона справді неперевершено розмовляла українською. Навіть акценту не було.

— Це ти їй горілки замовив? — спитав мене приятель.

— Господь з тобою.

— Дивись, бо у мене в планах було шампанське.

— Шампанське! — зраділа Нарта.

— Ч-ш-ш, — знову почав заспокоювати її Ігорьок.

— Шампанське! — знову закричала румунка, і через три хвилини гарсон підніс шампанське.

— А чому не у цеберці?

— Цебєрце, — напрочуд стримано промовив гарсон, — в Метрополе. А у нас — извольте щи хлебать лаптем.

— Хам, — якось з легкістю промовила Нарта й істерично засміялася, потім закашлялась, сама себе постукала по спині, підняла голову на гарсона і запитально глянула.

— Что-то еще? — не полишаючи галантності, спитав офіціант, мужик років шістдесяти.

— Да, ще! хоча нє… А взагалі-то — да! Ти був у Метрополі?

— Я?

— Нєт я! Ну в кого я питаю?

— Никак нет. Не доводилось, — зашарівся гарсон.

— Нікак нєт, — перекривила Нарта нещасного, знову засміялася, потім грізно глянула в очі гарсону і з викликом промовила: — А я була!

— Искренне рад за вас, — сказав гарсон, розвернувся і зник за шинквасом.

Ми всі почали пити шампанське. Приятель обережно, маленькими ковтками, я більш сміливо, Нарта — неначе томатний сік.

— Це у вас так у Бухаресті п'ють? — запитав я.

- Ігорьок, ти йому все розповів? Розповів? — зайнялася, немов соломинка, Нарта.

— Він був перший, хто про тебе дізнався. Ще як я тебе привіз.

Ігорьок закоханими очима дивився на колишню порнозірку сумнівного розливу, він пританцьовував на своєму місці й намагався звернути увагу Нарти на себе. Її ж увага була розсіяна по всьому залу, вона, наче мала дитина, крутилася на всі боки, іноді щось вигукувала, корчила пику двом жінкам за сусіднім столиком і безперестану сміялася.

— Треба йти, — сказав Ігорьок. — У мене депресія.

Я вийшов у коридор до телефонного автомата, треба було попередити дружину, що я запізнюся. Із залу лунали вигуки Нарти.

— Рахунок! Рахунок! Платіть за мене, мужчини! Ігорьошка, на чай дядє! Нє скупісь! Більше давай!

Коли ми вийшли з кафе, виявилося, що Нарта забула під столиком свої туфлі.

— Добре, хоч не надувного кита, — буркнув я.

— Зганяєш? — запитав мене приятель, не звернувши уваги на моє сардонічне бурчання.

— Може, ти? — Це здалося мені як мінімум принизливим.

— Та зганяй, я ж з дамою…

— Ні, друже, давай ти, — скривив я морду.

— Хо-хо-хо! — розсміялася Нарта. — Мужчини знову не можуть мене поділити.

— Добре, я схожу, — погодився я і подумав: а сім негрів тебе поділили досить вдало.

Вертатися в кафе не хотілося. На порозі мене зустрів гарсон.

— Опять туфельки забили? — запитав він.

— Що значить — знову? — не зрозумів я.