– Я не буду з тобою бачитися й відповідати на твої дзвінки, – сказала Вероніка й вийшла з машини, голосно грюкнувши дверцятами.

Вона йшла, не озираючись. Почуття провини так на неї навалилося, що здавалося, усі навколо знають, чим вона нещодавно займалася. Їй хотілося одного: прийти додому раніше за чоловіка та прийняти душ, повністю змивши із себе запах коханця.

Проклинаючи себе за хвилинну слабкість, Вероніка минула скверик і на розі будинку побачила натовп людей. Там грала музика, а вхідні двері на першому поверсі оточували різнокольорові повітряні кульки. Дівчина у фірмовому одязі закликала відвідати відкриття нового магазину й придбати товари зі знижками та за акційною ціною.

– Тільки сьогодні ви можете купити два товари за ціною одного! – дзвінко, голосом зразкової піонерки викрикувала дівчина. – І це ще не все! Другий товар по чеку ви зможете придбати зі знижкою п’ятдесят відсотків! Ми відкрилися! – проголосила вона урочисто й відчинила перед покупцями двері.

Вероніка згадала, що через два тижні буде день народження Назара. Щороку вони з чоловіком дарували одне одному що-небудь потрібне з парфумерії. Найчастіше вона купувала «Аrko» для й після гоління. Недорого, і Назара це влаштовувало.

Вероніка попрямувала відразу в чоловічій відділ.

«Цікаво виходить, – подумала вона, розглядаючи полички з красиво та зі смаком виставленою продукцією, – у чоловічому відділі одні жінки. Невже немає самостійних чоловіків?»

Мимоволі згадався запах Захара. Він вирізнявся і тоді, і зараз добрим смаком і акуратністю. Від нього пахло так приємно, що паморочилося в голові. І навіть запах сигарет не був таким нестерпним, як від…

– Вам допомогти? – Перед нею виникла продавчиня.

Дівчина пропонувала всілякі приладдя для й після гоління, але Вероніка відразу визначилася. Вона купила два флакони туалетної води «Isana men».

– Прекрасний вибір! – вигукнула продавчиня. – Можете взяти два види з неперевершеними запахами! Є «Blaсk energy» і «Blue steel». Що бажаєте?

– І те, і інше, – відповіла Вероніка і за півціни купила ще станок для гоління. Вона поспіхом вийшла, позбувшись настирливої продавчині. Іншим разом Вероніка ніколи б не дозволила таку розкіш, але зараз, немов бажаючи спокутувати свою провину перед чоловіком, вона не думала про витрачені гроші. Нехай Назар розглядає подарунок і не дивиться на неї хоча б доти, доки вона не вийде з душу.

У Вероніки підкошувалися коліна, коли вона піднімалася сходами. На її нещастя, Назар був уже вдома. Вона простягнула йому пакет із подарунками, не забувши сказати:

– Це тобі на день народження. Вибач, що купила заздалегідь, так уже вийшло.

Вона прошмигнула у ванну, зачинила за собою двері й тільки тоді помітила, що забула залишити сумочку й ключі в коридорі.

Цілий вечір Назар ходив із загадковим виразом обличчя. Вероніка була майже впевнена, що він знає про її зраду. Було страшно й соромно настільки, що вона перебувала на межі нервового зриву. Муркотіння під ніс якоїсь невизначеної пісеньки чоловіком, його пильні погляди, що свердлили її, постукування кісточками пальців по столу – усе це до вечора перетворилося для Вероніки на справжні тортури. У неї розболілася голова, і вона пішла спати раніше, ніж зазвичай.

– Ти так виглядаєш сьогодні… – двозначно сказав їй Назар.

– Як? – У Вероніки завмерло серце.

– Немов ти щось накоїла.

– У мене просто болить голова.

– А ти сьогодні… – сказав Назар і зробив паузу. Вероніка відчула, як каруселлю закрутилося під нею ліжко. – Писала в зошиті? – запитав він.

– Звичайно, – видихнула вона.

– І що ж? Можеш прочитати?

– «Найбільша образа, яку можна заподіяти чесній людині, – це запідозрити її в нечесності», Вільям Шекспір, – сказала вона, немов шукаючи собі слова виправдання.

– Ти дуже нервова, – сказав Назар, – тобі треба розслабитися. Микити немає вдома…

– Ні! – нестримано й майже істерично вигукнула Вероніка. – У мене критичні дні!

– Це чому ж? Наскільки я знаю…

– Якщо ти все знаєш, то повісь над нашим ліжком графік моїх критичних днів, і свій не забудь!

Назар був настільки ошелешений сміливістю й нахабством дружини, що застиг на місці з розкритим ротом. Давно вона не подавала голос протесту, так давно, що він уже відвик.

– Так, саме свій графік виконання подружніх обов’язків. А то, не дай то Боже, зіб’єшся з графіку.

– І це говорить моя дружина? Хамка! А ще називається інтелігенцією! – шипів він. – Недарма кажуть, що дівчина може покинути село, але село її – ніколи. Село!

Вероніка не мала бажання вступати в словесну перепалку.

– «Язиката дружина – це справжнє пекло», Менандр, – театрально виголосив чоловік і вийшов зі спальні. Вероніка полегшено зітхнула.

Розділ 35

Увечері Тимур вийшов на прогулянку. Було тихо й безвітряно. На зміну денній спеці прийшов вечір, принісши на вулиці міста прохолоду та пожвавлення. Сквери і дитячі майданчики наповнилися голосами дітей. У такі спекотні дні мами рідко виводять дітей і лише ввечері дозволяють прогулянки. Закохані парочки неспішно бродили вулицями. Часто можна було побачити групи молодих людей, які квапилися в численні кафе, бари та кав’ярні, щоб випити келих пива або просто приємно провести вечір у компанії друзів.

Тимура нічого не тішило. Він був у тому пригніченому настрої, коли навіть жарти Діани його не веселили. Після трьох місяців, проведених на лікарняному ліжку, він повернувся додому, зрозумівши, що втратив роботу. Якби він був влаштований офіційно, то йому б оплачували лікарняний до повного одужання. Але він пішов на роботу, де не оформлювали трудовий договір, зате платили більше. Хіба він міг тоді припустити, що незабаром стане кульгавим і не зможе пересуватися без допомоги милиць?

На колишню роботу він сам не пішов. Який тепер із нього плиточник? Без роботи йому ніяк не можна було залишатися, хоча Діана наполягала, щоб він побув удома ще пару місяців. Але після покупки квартири довелося оплатити ремонт і купити кондиціонер. Стояла моторошна спека, а Діані потрібно було ночами гарненько висипатися, тому Тимур наполіг на купівлі цієї необхідної техніки. Після цього в них майже не залишилося заощаджень. Звичайно, пізньої осені та взимку в Діани буде непоганий заробіток. Її обрали обличчям однієї відомої торгової марки у Франції і вже уклали контракт. Вона залишиться там на пару місяців після показу нової колекції зимового одягу, але доти вони повинні на щось жити. До того ж Діана від народження мала блідуватий колір обличчя, а після аварії стала зовсім Білосніжкою. Їй потрібно їсти багато фруктів й овочів, а на все потрібні гроші.

Тимуру пощастило – він майже відразу влаштувався на роботу. На автомийці його поставили виписувати чеки клієнтам і відчиняти-зачиняти ворота за автомобілями на території підприємства. Звичайно, оплата була мінімальна, але краще вже щось, ніж зовсім нічого. Він з ентузіазмом взявся до виконання своїх обов’язків, але через тиждень зрозумів, що треба йти звідти, і якомога швидше. Хлопці з мийки вечорами іноді брали дорогі чужі автомобілі, щоб «покатати дівчат». Тимуру потрібно було пропускати авто у ворота, а він не хотів відповідати за наслідки таких прогулянок, тому написав заяву на звільнення.

Робочі руки скрізь були потрібні, але як тільки роботодавці бачили його на милицях, відмовляли в прийомі. Після двох тижнів митарств Тимур зрозумів, що їм не буде чим оплачувати його наймане житло.

– Будемо жити разом, – сказала Діана.

Тимур недовго пручався – це був єдиний правильний вихід. Він перебрався до квартири Діани й поставив собі кушетку в коридорі. Діана обурювалася, кричала, що вона на знак протесту перейде спати на лоджію, але потім усе владналося. Вона змирилася, а ось Тимура мучила совість, що він не може купити Діані нормальні меблі й платити за своє житло.

Кілька днів тому Тимура прийняли сторожем на автостоянку. Працював він добу, потім дві відпочивав, але заробляв менше прожиткового мінімуму. Він бачив, що Діана з кожним днем виглядає все гірше й гірше, і звинувачував у цьому тільки себе. Це він не може забезпечити їй нормальне харчування та відпочинок. Їй би зараз поїхати на море, позасмагати, відіспатися, поїсти вдосталь фруктів, а нема за що. Іноді йому в голову приходили зовсім божевільні думки.