(Військову частину мого чоловіка ввели на територію Афганістану ще у серпні 1979 року. Уже в 90-ті російські архіви відповіли йому, що названої частини, у якій він тоді служив лейтенантом, у складі Радянської армії... ніколи не значилося. Але треба знати мого чоловіка, коли йдеться про справедливість, щоправда, він виявився менш рішучим, ніж Жук, хоча так само став доктором наук, професором історії).

Мені ду-у-у-же, ну дуже! саме зараз! хочеться розказати, що зробив тоді у військкоматі Микола Жук, але... Але я не питала на це дозволу доктора економічних наук, професора, свого земляка, а нині киянина Миколу Васильовича Жука. Якщо дозволить - обов'язково внесу у повну версію книжки. Знаю, що він не пішов на соціальне дно, як сталося це з багатьма-багатьма тими, кому тилові щури казали «а я тебе у Афганістан не посилав»; як сталося це і з деким із тих, хто обіцяв мене захистити від кривдників.

Пленум.

У Рязані на пленумі відчуваю фізичну оскому: москвичі задають тон «почвенничеству», багато говорять про те, що в усіх бідах Росії винні інородці і т. д. і т. п. Тут якось тхне неприємно - людиноненависництвом (слова ксенофобія я тоді ще не знала). Якась така вже й не надто прихована ненависть до всіх. Крім росіян (пам'ятаєте, згодом часто вживане, добре продумане! Єльцинське - рассияне! Закличне. Патріотичне). Недобре. Знайшла тодішній запис у блокноті: «Не люблю, коли вину звалюють на інших, не враховуючи вини власної»...

А з Сергієм Єсіним ми також тривалий час листувалися, уже навіть після розпаду Союзу Колись опублікую листи, повні життя, роздумів про творчість і якоїсь просвітленої людської печалі від розуміння багато чого на світі. Такий смішний епізод із того листування: ми обмінялися кулінарними рецептами. Єсін любив капусту - і я йому написала рецепт квашеної капусти із тміном, морквою і опеньками, як роблять у нас у Розтоках, чим він був дуже здивований, і навіть дещо уточнював у наступному листі, а мені Єсін надіслав рецепт смачненьких пиріжків із капустою (треба знайти!). Я їх пекла у Чернівцях..................................................................

ЄПИСКОП НА КОЛІНАХ[14]

...Секретар відчиняє двері - і його зіниці то розширюються, то звужуються від жаху: єпископ стоїть переді мною на колінах...

КРУЇЗ КРАЇНАМИ ЧОРНОГО МОРЯ[15]

Записи від 13, 15, 16, 17-18, 19-20 листопада 1994 року.

1994. Теплохід «СВІТОВЕ ВІДРОДЖЕННЯ» під прапором ЮНЕСКО. Письменники 23 країн світу.

Юрко Покальчук - керівник делегації, домовляється із Нобелівським лауреатом САМАРАКІСОМ про візит нашої делегації до Самаракіса додому.

YES!! БУЛИ! ДЕТАЛЬНО РОЗПИСАТИ

Ігор Римарук, Василь Герасим'юк, Віктор Неборак, Роман Іваничук, Іван Малкович, Елеонора Соловей, Олесь Лупій

Юрко Андрухович на сцені тренується англійськими словами, написаними на папірці українськими літерами. Він точно колись вивчить англійську! Може, єдиний серед нас, який знає, чого хоче.

«Пси Святого Юра». Неймовірний успіх Неборака на вечорі читання!

Туреччина. Місто Ізмір.

Запис у блокноті від 21.11.94:

«20 листопада у нас трапилася велика біда: пропав Перепадя».

Анатоль Перепадя (як то можна знати кілька мов, а не вміти розказати в поліції, що йому потрібно в порт, де пришвартований наш лайнер?) Того дня в Ізмірі був футбольний матч. Поліглот Перепадя сказав таксистові «ПОРТ», а той зрозумів - СПОРТ. І відвіз його на стадіон. А ми на кораблі думали, що його захопили терористи (там із курдами тоді була чергова напруга). Олесь Васильович ЛУПІЙ написав від української делегації текст звернення до ООН і ЮНЕСКО з приводу «пропажі Перепаді».

НАПИСАТИ ДЕТАЛЬНО: про грека Дімітріса Лессіса, від якого у мене зупинялося серце, коли він казав: «Хай вона усміхається!» (це про мене). Ах, чорти його грець - не грек, а розрив серця! Була би вмерла - який був файний!

МОНАШКИ З МУКАЧІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ[16]

(Маріє, май совість! - перенеси файл зі старого комп'ютера або допиши на новому!!!!!!)

1995. Осінь. Дорогою на Бєлград, на Міжнародний поетичний фестиваль.

Поїхала в Мукачеве у Свято-Миколаївський жіночий монастир. Монастирські келії - 1772 р. Монастир заснований 1360 р. Федором Коріатовичем - князем подільським.

Чищу на подвір'ї з «сестрами»-послушницями картоплю.

Розказують. Капітоліна, Єпистимія, Агрипіна, Мотрона, Флавія (каже, ми з себе сміємося, із своїх імен), Футилія, Зіновія, Архилая (наймолодша).

«Тут нікого нема без судьби, - каже Футилія, - списати з мене життя, мало у кого таке є. Але що писати: Богом написано».

Живе 76 монашок.

Найстарша - 89 р. (Гликерія)

Наймолодша - 16 р.

Монастирський цвинтар.

ДОПИСАТИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Повна інформація - в зеленому (шкіряному) блокноті з написом «Совтрансавто».

КЛУБ ТВОРЧОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ[17]

Текст про чернівецький клуб творчої інтелігенції Семена Цідельковського в будинку культури Першотравневого району, що в народі називали «Шепетівкою».

«Шепетівка» часів Цідельковського (з 1983 року) - це творчі вечори-«феєрверки», презентації, зустрічі «після опівночі» зі знаменитостями:

Марія Бієшу

Богдан Ступка

Євгеній Дога (прийшов після концерту в будинку офіцерів о 2 годині ночі. І ми всі до одного його чекали!)

Керівник ансамблю танцю «Жок» (Молдавської РСР)

Булат Окуджава

Євген Євтушенко

Роберт Рождественський

«Водіння кози»

Цідельковський телефонує: «Маричка, завтра приезжает...... Можно, мы после вечера посидим у вас дома, поужинаем? Вареники с халвой? Крученики? Отлично! Чем помочь? Ничем? Отлично!»

Він справжній чернівчанин - поет Семен Ісaкович Цідельковський. На своїх зв'язках міг би стати олігархом. На жаль чи на щастя, - Сеня не від того. І слава Творцю! Він від іншого - з ним асоціюється організаційний пік творчого життя Чернівців середини - кінця 80-х років минулого століття. Але ми молоді дотепер, Семене, - бо нас ніхто не «перестрибнув».

КИЇВ: ПІД ДАХОМ ТРЬОХ ТЮТЮННИКІВ І ЛУКАША

Людина планує - Бог редагує. А люди тільки розставляють крапки і коми на канві своєї і чужої долі - а більш нічого...

Восени 1997-го року я вийшла на пероні Київського вокзалу, ще не знаючи, що починаю життя «з нуля». Ви знаєте, що робить людина у стані афекту в багатомільйонному - столичному - місті, де її не чекають? Я знаю: шукає житло і роботу. Переночувати тиждень-другий можна у знайомих. А з роботою було, ох, було... «А хто ви, власне, така? Тут таких багато!», «Що того, що ви маєте п'ять книжок і член Спілки письменників?! Тут такі-і-і-і акули пера, про яких ви у своєму селі Чернівці й не чули», «Київ - це вам не якісь Чернівці», - ці та подібні присуди перших кількох місяців побуту у столиці були найбільш вживаними у всіх, до кого я зверталася по роботу.