Слід зазначити, що Узбек походив із роду хана Батия по лінії його онука Менгу–Тимура і мав право на царський трон. Наведемо родословну хана Узбека за арабськими джерелами:

«О вступлении на престол Узбек–хана, сына Тыгрылжи, сына Менгутемура, сына Тогана, сына Бату, сына Душихана, сына Чингисхана» [28, с. 120].

Нагадаю шановним читачам, що хан Узбек зайняв царський трон в досить молодому віці. І хоча джерела не повідомляють про вік Узбека на 1312 рік, та за підрахунками автора, йому на той час виповнилося 16–18 років. Не цитуватимемо з цього приводу давніх істориків.

Зазначимо тільки: перших 8 (вісім) років свого правління хан Узбек провів у північних улусах держави, тобто на теренах так званої «исконно русской земли». І хоча стверджують, що всі ці вісім років він тримав столицю в Мохші (Наровчаті), де карбував свої монети, та, певно, і про Москву та «Андреев Городок» (Твер) не забував.

Ось чому російські так звані літописні зводи так багато і детально пишуть про правління хана «Озбяка».

Послухаємо «Родословие тюрков», де говориться про перші роки правління Узбек–хана:

«…После восшествия на ханский престол до истечения 8 лет он проводил жизнь со всем своим илем и улусом в странах северного (арка) Дешт–и–Кипчака, так как (ему) нравились (вода и воздух) тех стран и обилие охоты (дичи). Когда с начала его султанства истекло 8 лет, то под руководством святого шейха шейхов и мусульман, полюса мира, святого Зенги–Ата и главнейшего сейида, имеющего высокие титулы, указующего заблудившимся путь к преданности господу миров, руководителя странствующих и проводника ищущих, святого Сейида–Ата, приемника Зенги–Ата, он (Узбек) в месяцах 720 г. хиджры (=12.11.1320–30.1.1321), соответствующего тюркскому году курицы, удостоился чести принять ислам» [16, с. 206].

Отже, за свідченням арабських мусульманських істориків, до 1320 року хан Узбек тримав свою столицю «в странах северных» і державної офіційної релігії не існувало. Мусимо зрозуміти, чому так звана російська офіційна наука повністю замовчує цей факт. Це фундаментальне свідчення повністю міняє Картину буття далекого минулого. Тому автор пропонує розглянути минуле, 1312–1320 роки, саме під кутом зору цього незаперечного факту. Слід зазначити: про те, що столиця Золотої Орди довгі роки знаходилася в «исконно русской землі», та про те, що до 1320 року в Золотій Орді не було офіційної державної релігії, говорили не тільки «Родословие тюрков», але й багато провідних російських істориків, таких як: М. І. Смірнов, В. Лебедев, М. Г. Сафаргалієв, А. А. Кротков та інші.

Особливої ваги незаперечних доказів набули археологічні розкопки міста Мохші (Наровчата), проведені у 1916–1930 роках російським професором А. А. Кротковим. Російська влада до сьогоднішнього дня гальмує будь–які археологічні розкопки Мохші (Наровчата); праці ж професора А. А. Кроткова приховані, неомубліковані й замовчувані. Хто бажає в цьому переконатись, шсрніться до Інтернету.

Розглянемо, що спонукало хана Узбека з перших років свого царювання перенести столицю держави якомога далі на північ.

Як пам’ятаємо, за першим томом «Москви Ординської», Тохта після невдалого походу хана Талабуги, разом із його братами Алгу і Тогрилом, 1287 року на Польщу та Угорщину, виступив з різкою критикою хана Золотої Орди Талабуги та рідних братів Алги і Тогрила, які очолювали похід. Зверніть увагу: Тогрил — це батько майбутнього хана Узбека.

Тохта врятувався від розправи хана Талабуги тільки завдяки підтримці онука хана Беркечара — Біликчі, який у 1288–1312 роках володів дідовим, Темниковським, улусом та дозволив Тохті з вірними йому родами (ілями) відкочувати до Ростова, Москви та Володимира.

Не будемо переповідати ті події знову. Але головні моменти тих далеких років слід пригадати.

Прийшовши до влади у 1291 році, хан Тохта знищив усіх своїх супротивників, в тому числі свого брата Тогрила — батька Узбека.

Дивно, що Узбек залишився живий.

Улус та ілі (роди) хана Тохти займали землі між Доном і Волгою. До них приєднали улус хана Ногая після страти у 1300 році.

Отож усі землі між Волгою та Доном, від Чорного моря і Кавказу до Тамбова та Липецька з 1312 року стали особистим улусом хана Узбека. Але на півдні улусу кочували ілі (роди) хана Тохти, які ставилися до Узбек–хана вороже. Тому хан тримався північних земель свого улусу. Одначе й роди (ілі) хана Біликчі (Темниковський улус), який свого часу підтримав хана Тохту, були Узбекові, якщо не ворожими, то — нелояльними. Ось чому хан Узбек, знайшовши певну причину, винищив практично увесь рід Біликчі (нащадки хана Беркечара), а його Темниковський (Мохшинський) улус приєднав до своїх особистих земель.

З тих пір до 1445 року улус хана Беркечара перебував у підпорядкуванні хана Золотої Орди. Тому, коли московити під цими роками (1312–1445) ведуть розмову про Рязанське князівство, так вони продовжували називати улус хана Беркечара, вони додають до історичного матеріалу звичайні «доважки брехні».

Саме тому, що ті землі не мали постійного володаря, а управлялися ханськими баскаками, в часи смути їх захоплювали різні хани (за російськими літописами): Кельдібек, Тогай, Булат–Тимур, Хаджі–Черкес та інші. В російських історичних джерелах хани можуть мати й інші імена.

Послухаємо матеріали російського професора В. Лебедева за його працею «Загадочный город Мохши», Пенза, 1958 рік:

«Самые ранние золотоордынские монеты с Наровчатского городища относятся… к периоду правления Токты (1290–1312 гг.) [17, с. 37].

«Монетный материал, собранный в Наровчате (Мохші. — В. Б.), охватывает период с 1294 по 1388 г. (не считая большого количества еще не прочитанных монет). Здесь имеются монеты, выпущенные ханами Тохтагу (Тохта. — В. Б.), Узбеком, Джанибеком, Бердибеком, Хидром, Кильдибеком, Пуллад–Тимуром, Тулунбеком, Тохтамышем. Наибольшее количество их падает на время правления Узбека и Джанибека. Помимо местных мохшинских монет наровчатская коллекция представлена сарайскими, азакскими, гюлистанскими экземплярами. Нас, однако, в первую очередь интересуют мохшинские монеты. Если их разложить в хронологической последовательности, то перед нами будет… линия дат… более чем за 60 лет» [17, с. 35].

Наостанок пояснимо, чому хан Узбек переніс свою столицю до Мохші (Наровчата). Звичайно, слід розуміти, що російські історики подавали цей рідкісний матеріал під шовіністичним кутом зору своєї ідеології. Але й за це подякуємо їм.

«В 1312 г. Тохта скончался, а вместе с этим прекратилась и чеканка монет в Увеке. Его преемник, хан Узбек, перенес монетный двор из Увека в… Наровчат (Мохші. — В. Б.) и стал выпускать там монеты, назвав это место городом Мохши. А если монетный двор… перносится в другое место, следовательно, переносится и административный центр. Действительно, с этого времени мы наблюдаем… быстрое возвышение Мохши…

Засуха, голод заставили… (татарську. — В. Б.) знать перенесім административный… (столичний. — В. Б.) центр из засушливой степи в плодородную долину Мохши…

Непосредстванным поводом перенесения административного центра из Увека в Мохши послужила смена ханов. Дело в том, что Узбек прав на престол не имел… Побоявшись остаться в Увека и сохранить его… (столицею. — В. Б.), так как там было много сторонников умершего хана, он поспешил перенести центр (столицю. — В. Б.) на север, учитывая острые нужды татаро–монгол в хлебе и фураже. Сам Узбек тоже отправился на север… (Там) Узбек провел 8 лет» [17, с. 37–38].

Сподіваюся, читачі звернули увагу, як шановний професор уникає слова столиця. Він вживає: улусний центр, адміністративний центр, центр, а слова «столиця держави» вжити побоявся, а може, — заборонила більшовицька цензура. Зрозуміти російських шовіністів можна: як же могла опинитися столиця Золотої Орди в центрі «исконно русской земли»? Щось страшне, неймовірне.

Коли на звичайній карті окреслимо простий чотирикутник з вершинами: Москва — Липецьк — Пенза — Нижній Новгород, то у центрі цієї «исконно русской земли» раптом на початку XIV століття опинилася столиця Золотої Орди — Мохші.