У цю мить слід перебити співбесідника й кинути йому ще одне питання, якщо він такий розумний:

— А скажіть, у нас хіба катастрофи бувають?

Коли всі замовкнуть, то поінтересуйтесь, на яких літаках найбезпечніше літати. На АНах — беріть на АН. На ІЛах — беріть на ІЛ. Якщо на ТУ — беріть на ТУ. Якщо ж нема квитка на літак — вашого улюбленого конструктора, то мчіть негайно на вокзал (залізничний) і їдьте поїздом. Все ж у поїзді, якщо їхатимете в останньому вагоні від паровоза, є якісь шанси вижити. Одне погано — на залізничних квитках не вказують прізвищ. А втім, самі вирішуйте. Я тільки скажу: колись я знав одного товариша, він дуже боявся літати в літаку. Завжди на поїзді їздив. Так от, зовсім недавно в той поїзд, у якому їхав мій знайомий, врізався літак. Ви, мабуть, про цей випадок чули? В усіх чергах розповідають.

ЯК ПРИБОРКАТИ СУСІДА

Прочитавши цей заголовок, читач, у якого квартира зі спільною кухнею, коридором, ванною, песимістично сам себе запитає: «Хіба ж це можливо?» Можливо. Хочете знати, як це зробити, то негайно озброюйтесь олівцем і занотовуйте собі цю пораду. Бо це питання таки хвилює вас. Справді ж бо, як приборкати того ненависного вам сусіда? Мишей дохлих в його вариво ви вже кидали! Прусаків у своїй кімнаті розводили і в його кімнату підпускали! Заводили здоровенних псів — ніщо не допомогло! Воно й зрозуміло. Пес, як і дохлі миші (й ті, що літають, і ті, що бігають), вашого сусіда вже не дивують. У нього виробився імунітет. Цим його не візьмеш, а тим більше, з квартири не виживеш. По-перше, де ви тепер дістанете доброго пса? А, по-друге, якщо й дістанете, то де гарантія, що рівно через тиждень сусіда його не вгостить… Ні, не голкою й не миш'яком, а ціанистим калієм. Тепер усе робиться на вищому рівні. І, по-третє, плакатиме чималенька сума грошей, затрачена на того сетера чи фокстер'єра.

Отож, якщо ви поставили собі за мету приборкати сусіда, запросіть до себе в гості знайомого. Пам'ятайте: клин вибивають клином. Запам'ятали? Тепер занотовуйте, що вимагається від вашого гостя.

Перш за все, гість зобов'язаний мати належну зовнішність. А саме: відвислу нижню щелепу, як в орангутанга, і перекошений ніс, як у Мишки Япончика. Словом, щоб була така пика, що кожен, хто б на нього не глянув, сказав: «Як пить дать — головоріз». Знайдете такого типчика, вважайте — спокій забезпечено. Ви повний господар на кухні, в коридорі, у ванні. Сусід стане тихше води, нижче трави і в патрони вкручуватиме постійно свої лампочки. Бо самі скажіть, кому приємно зустрічатися з таким мордоворотом один на один, та ще й у темряві? Це перше.

Друге. Ви повинні свого гостя одягти. В піжаму. Бажано смугасту.

Третє. Озброїти ножем. Не кухонним. А тим, що на пружині. Клацає й вистрілює.

Четверте. Заборонити вступати з сусідом у будь-які контакти: вітатись, вести розмови, просити дозволу зайти у ванну.

П'яте. Випускати гостя з кімнати саме в той момент, коли зі своєї кімнати виходить сусід. При зустрічі хай дивиться спідлоба і під самим носом несподівано «вистрілює» ножем. Ефект потрясаючий.

Нехай після цього сусід спробує підсунути вашому гостю голку чи шматок хліба з миш'яком, а вам у каструлю опустити виводок сірих мишей.

Але це ще не все. Є пункт і шостий. Чи не найголовніший. Без нього ви нічого не виграєте. Через день-два необхідно вам самому зайти до сусіда й побідкатись:

— Що мені, бідному, тепер робити?

— А що? — поцікавиться сусід.

— Так от брат із тюрми втік. П'ятнадцять років за вбивство дали, а він узяв і втік. Тепер у мене переховуватись збирається. Каже: заявиш у міліцію, то тебе кокну й разом із тобою твого сусіда. Мене, зрозуміло, за те, що я брат його, але, скажіть, — вас за що?

Сусід зниже плечима…

— То ж то і є. Аби хоч вас не зачіпав. За себе я не боюсь. А от як вас ні за понюх табаки заріже, то я тоді не переживу. Каже: мені вже все одно. Заявиш у міліцію, то одразу обох. Мені, каже, слідством займатись ніколи. Я не слідчий, що буде розбиратись, хто із вас той донос писав — чи ти, чи він. Він, це значить, ви…

Після цього попросіть вибачення й залиште сусіда в спокої. Тепер вважайте, що сусід приборканий остаточно. Віднині він вам не колотиме очей, що ви після себе не помили ванну. Сам помиє. Замете коридор. Почистить конфорки від збіглого супу чи вермішелі. Перед тим, як зайти до туалету, поцікавиться, чи не бажаєте перші завітати ви. Щоранку бажатиме вам міцного здоров'ячка, цікавитиметься, як спалось вам і вашому братові. Про анонімку в міліцію й не думайте — не напише. А як напише, то що? Прийде уповноважений. Поцікавиться, хто живе. Познайомите міліціонера з товаришем. Мовляв, ваш гість. А щодо вбивства і втечі з тюрми, то чого тільки той проклятущий сусіда не видумає! І треба ж таке вигадати на чесних людей.

— Товаришу міліціонере, а скажіть, будьте добрі, чи не можна оцього сусіда за наклеп упекти на пару годочків? Бо спасу від нього вже нема. Бачте, до чого додумався чоловік.

Дивись, може, й клюне. Одне слово, за роботу. Жаль тільки, що в наш інтелектуальний час такого неандертальця підшукати важко.

ЯК ЗАВОЮВАТИ СЕРЦЕ КЕРІВНИКА

На це простісіньке запитання відповість, мабуть, кожен. Бо кожен знає, що це робиться дуже легко. Для цього тільки назавжди слід відкинути думку: «А що про тебе подумають товариші?» Але ви належите не до таких людей. Вам не байдуже, що про вас подумають товариші. Вам хочеться, щоб про вас думали тільки добре і ваші співробітники і сам Петро Семенович. Чи можливо в цьому випадку завоювати серце свого керівника? Абсолютно можливо, якщо віднині за інструкцію свого життя ви візьмете ось цю щиросерду пораду. Користуючись моєю порадою (запам'ятайте!), вам не доведеться ніколи брати на озброєння старі атрибути примітивного лакузи: цілувати ручку дружині Петра Семеновича, виносити із заболочених озер по-собачому в зубах бекасів, чирок, крижнів та пірникоз. Випивати рештки спиртного, якщо Петро Семенович не в «формі» чи гасати з мікроінфарктом по засніженому полю й виганяти на Петра Семеновича хвостатих та косооких.

Усе це зайве. За моєю порадою ви повинні тільки критикувати свого начальника. Критикувати в очі, критикувати на зборах, під час нарад і навіть у нього дома, в сімейному колі. Критикувати суворо й жорстоко. Кому це не імпонує? Тільки після такої критики вами захоплюватимуться і Петро Семенович і ваші співробітники. Захоплюватимуться й заздритимуть, а в душі навіть почнуть мріяти про той день, коли хтось із них перейме хоч одну соту з того, що вмієте ви.

А добитися цього не так уже й важко. Головне — до кінця простудіювати мою пораду. Подаю кілька блискучих прикладів, узятих із життя.

Приклад перший. «Дорогі товариші! На сьогоднішніх зборах я повинен заявити з усією серйозністю… Нехай присутній тут Петро Семенович ображається, вліпить мені догану, зрештою, звільнить з роботи… Він наш начальник, і не мені вчити його, що зі мною чинити, але критикувати його я маю право. Тут він мені рота не затулить, навіть якби й хотів. Бо ми більше терпіти не можемо. Колектив обурюється. Колектив здивований. Як ви так можете, Петре Семеновичу? Ми вас питаємо: як ви так можете? Жити в такому колективі і бути таким егоїстом?! Ви егоїст і консерватор! Мені стає боляче, коли я бачу, як на наших очах ви черствієте. До нас на завод щодня прибуває молодь. Що ж робить Петро Семенович? Думаєте, він, як великий спеціаліст, новатор виробництва, передає цій молоді свої величезні, всебічно глибокі знання й досвід? Нічого подібного. Він соромиться. Він, бачите, соромиться передавати свій багатющий досвід молоді, бо вважає себе малодосвідченим учителем.

Скромність — це чудесно. Але вона потрібна не тут. І хай віднині він мене стане ненавидіти, не подивиться і в той бік, де я стою, але нехай знає: ми сьогодні це питання вирішимо за нього. Нам, колективу, краще знати — гідний він учитель молоді чи ні. Ми всі зросли дякуючи Петру Семеновичу й не боїмося заявити: дозвольте нам розпоряджатись вашими знаннями. Ми не допустимо, щоб усе те прекрасне, що набули ви, належало тільки вам. Я кінчив, товариші!»