І так були виконані всі шість умов, які вели до падіння Трої.

ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ

Дедалі важче троянцям було захищати рідне місто, проте вони, замкнені за мурами Трої, несхитно стояли й не скорялися. Тоді Одиссей, який вирізнявся спритністю і тямовитістю, зібрав грецьких царів на раду і мовив: «Наше військо не таке сильне, як десять років тому. Ми втратили славетних героїв, а Троя й досі не здолана. Якщо ми не візьмемо місто хитрістю, то не візьмемо його зовсім». Усі вожді зацікавлено позирали на Одиссея, а той, витримавши паузу, стишив голос і запропонував вдатися до підступного плану.

«Ми збудуємо величезного дерев’яного коня, — мовив Одиссей півголосом, — і в ньому заховаються найліпші наші воїни. Решта ж спалить табір, сяде на кораблі й буцімто попливе додому. Насправді ж кораблі заховаються неподалік — поза островом Тенедосом. Серед троянців ми пустимо чутку, що дерев’яний кінь — то жертва богам, аби наші кораблі щасливо дісталися рідної землі. Хай тільки троянці втягнуть коня до міста!..» Здивовані Одиссеєвою кмітливістю, грецькі царі радо пристали на його задум.

До будівництва коня взявся знаний архітектор Епей, який заснував кілька італійських міст. У будівництві Епеєві допомагала сама войовнича Атена. Коли кінь був збудований, усередині заховався добре озброєний Одиссей, а з ним — іще кілька найсміливіших героїв. Охочих зостатися попід стінами Трої було так багато, що героям довелося тягнути жереб. Серед щасливчиків опинилися спартанський цар Менелай, майстер Епей, аргоський цар Діомед, Ахіллів син Неоптолем та інші. Епей так майстерно замаскував отвір у коневі, що ніхто б і не здогадався, буцімто всередині щось може бути.

Зійшло сонце. Троянські чатові з тривогою і подивом вдивлялись у далину: замість грецького табору попід стінами Трої стояв одинокий дерев’яний кінь, а грецьких кораблів не було і сліду. Аж ген далеко на обрії видно, як гойдаються на хвилях судна, повертаючись додому, до грецьких берегів. Зраділи троянці, хутко відчинили браму міста й вибігли на берег. Вони були певні, що облога скінчилася, що нарешті повернулося мирне життя.

Тільки великий дерев’яний кінь, якого по собі залишили греки, непокоїв троянців. Одні казали, що треба його покинути й не чіпати; інші вважали, що варто б його забрати в місто і встановити в акрополі — самому центрі міської фортеці, що вивищувався на пагорбі. Коли віщунка Кассандра, дочка царя Пріама, почула, що троянці збираються тягти коня до міста, вона страшенно перелякалась і спробувала їх зупинити, проте ніхто, як завше, не повірив Кассандровим пророцтвам.

Не повірили троянці й Аполлоновому жерцю Лаокоону. «Схаменіться, — намагався вспокоїти збуджених городян Лаокоон, — як ви можете бути певні, що в череві коня ніхто не ховається?» На підтвердження своїх слів Лаокоон розмахнувся й пожбурив списа просто коневі в живіт. Над землею розлігся такий брязкіт, мов усередині коня загуркотіли мідні обладунки, проте троянців мов засліпило: вони й на Лаокоонові застереження не зважили. Аж тут здалеку почувся галас: троянські чередники вели грека на ім’я Синон, який добровільно здався в полон. Плачучи й ламаючи руки, Синон розповів троянцям брехливу історію, заздалегідь підготовану хитрим Одиссеєм: буцімто Синон ворогував з Одиссеєм, і коли грецькі кораблі відпливали, то Синона залишили на березі на поталу троянцям. От тепер він чекає неминучої смерті, бо хіба ж зглянуться над ворогом троянці?..

Незважаючи на всі перестороги, троянці повірили Одиссеєвій вигадці й почали розпитувати Синона. «А що означає кінь, — допитувалися вони, — якого греки позоставили на березі?» Синон відповів: «То жертва богам за щасливе повернення грецьких кораблів додому». Марно жрець Лаокоон благав земляків не вірити грекові — сьогодні боги відвернулися від нього. «Стережіться данайців, що носять дарунки!» — вигукнув Лаокоон (данайцями називали греків). Але раптом із морської глибини випливли дві змії і обвилися довкола Лаокоонових синів. Старий кинувся синам на допомогу, і тоді змії стисли своїми кільцями і його й теж почали душити. У страшних муках померли Лаокоон і його сини за те, що хотіли врятувати рідне місто. Змії ж заповзли під палладій, поцуплений Одессеєм, і зачаїлися. А засліплені троянці упевнилися, що Лаокоона не варто слухати, якщо його скарала сама богиня Атена за те, що наважився кинути спис у коня, якого греки принесли в жертву богам.

Тепер троянці були переконані, що коня треба забирати до міста. Але ж як таку величезну споруду протягти через браму? Недовго думаючи вони почали розбирати міський мур, щоб затягти коня всередину. Чотири рази кінь застрягав у проламі міського муру, і чотири рази троянцям доводилося штовхати його, щоб пропхати в місто. В нутрі коня бряжчала зброя, проте троянці мов поглухли: не чули підступного бряжчання. Ще довго потому, як дерев’яний кінь опинився в місті, лунали веселі співи й радісний сміх, вино лилося рікою, а коли над містом запали сутінки, троянці поснули.

Не спали тільки грецькі герої, які зачаїлися в череві дерев’яного коня. Вони знали, що вночі їхні товариші, які відпливли на кораблях, мають потихеньку повернутися назад. Не спав і Синон, який на березі розпалив високе вогнище — маяк для грецьких кораблів, щоб не заблукали в темряві. Коли Троя міцно заснула, за знаком Синона, який побачив у світлі місяця, що кораблі вже повертаються, Одиссей відчинив коня, і грецькі герої зістрибнули на землю. Тихцем, надійно сховані нічною темрявою, вони прокралися до міської брами і відчинили її. Безшумно греки вдерлися до міста.

Троя запалала одразу з кількох боків. Горіли будинки, перелякані мешканці вихоплювалися надвір. Троянські мужі намагалися боронитися, але що вони могли протиставити підступному нападові грецького війська?.. А греки вже оточили палац царя Пріама. Разом із родиною Пріам шукав захисту біля олтаря могутнього Зевса, але й сюди дістався Ахіллів син Неоптолем і просто на батькових очах убив останнього Пріамового сина. Старий кволою рукою спробував кинути списом у ворога, та Неоптолем був удесятеро спритнішим: іще не встиг Пріам замахнутися списом, а Неоптолем уже вразив царя мечем.

Слідом за Неоптолемом вдерся до палацу й спартанський цар Менелай, який повсюди шукав зрадницю Гелену. Був би він убив її власною рукою, якби його останньої миті не втримав Агамемнон. А богиня Афродита пожаліла красуню Гелену і знову розпалила в грудях Менелая кохання до колишньої дружини. Мов воєнну здобич, повів Менелай прекрасну Гелену на свій корабель.

З усіх героїв Трої врятуватися вдалося тільки Енеєві, який на руках виніс із палаючого міста старенького свого батька Анхіза та синочка Асканія. А Троя ще довго горіла, і довго захмарювали небо чорні клуби диму.

ПОВЕРНЕННЯ ГРЕКІВ ДОДОМУ

Троя впала після десятирічної облоги. Греки захопили багату здобич у скореному місті, й час їм уже був повертатися додому. Вони взяли в полон троянських жінок, щоб забрати їх із собою в далеку дорогу до берегів Еллади, і саме тоді пророчиця Кассандра дісталася аргоському цареві Агамемнону.

Повантаживши на кораблі золото, срібло й усілякі коштовності, греки нарешті відпливли від берегів Трої. Та коли вони дісталися протилежного берега Геллеспонту, зненацька їм явилася тінь загиблого Ахілла. «Як могли ви відплисти додому, — обурено запитала тінь, — залишивши на чужій землі мій прах і не принісши жертву на мою честь?» Тоді греки запитали оракула: «Яку жертву вимагає Ахілл?» Оракул відповів: «Поліксена має вирушити за Ахіллом до царства тіней і стати йому там за дружину». Греки згадали, що у разі падіння Трої Ахілл мав взяти собі за дружину одну з дочок царя Пріама — Поліксену. Хоч як молила й благала мати Поліксени, Гекаба, щоб не вбивали її дочку, греки були незворушні: Поліксену принесли в жертву на могилі Ахілла. Сама ж Поліксена радо йшла на цей крок: це визволяло її з довгих років рабства на чужині.

Нарешті греки могли вирушити додому. Проте падіння Трої не принесло їм радості. Чимало героїв так і не дісталися рідних берегів, загинувши в дорозі, а ще деякі загинули одразу після повернення до Греції. Аргоський цар Агамемнон привіз полонянку — віщунку Кассандру, та незабаром і він, і Кассандра загинули від руки Агамемнонової дружини Клітемнестри. Ахіллів син Неоптолем загинув від руки Агамемнонового сина Ореста, який схотів відібрати в Неоптолема його наречену Герміону — дочку спартанського царя Менелая та прекрасної Гелени.