А саме на той час єгипетський цар Бусирид замислив викрасти вродливих Гесперид і доручив своїм піратам здійснити злочин. Розбійники напали на безтурботних дівчат у саду, але Геракл нагодився вчасно: він убив горлорізів і порятував Гесперид. На подяку велет Атлант пообіцяв допомогти Гераклу. «Потримай замість мене небесне склепіння, — мовив він, — а я зірву для тебе трійко золотих яблук!»

Геракл став на місце Атланта і прийняв на плечі всю вагу небесного склепіння. Хоч який дужий був герой Геракл, а проте аж зігнувся під тиском неба. Гераклові довелося напружити всі жили, щоб утримати страшний тягар. Та нарешті повернувся Атлант із золотими яблуками і мовив: «Геракле, ось твої яблука. Коли хочеш, я сам віднесу їх Еврисфею, а ти поки потримай небесне склепіння». Проте Геракл збагнув хитрість — Атлант хотів назовсім позбутися тягаря, передавши йому комусь іншому.

«Гаразд, — мовив Геракл, — тільки перше дай я підстелю собі щось на плечі, щоб небо не так тиснуло». Тільки — но Атлант знову завдав небесне склепіння собі на карк, як Геракл підхопив золоті яблука і мовив: «Вибач, Атланте! Дякую тобі за яблука, але вічно я не хочу нести тягар неба». І він переможно повернувся до Евристея.

Еврисфей узяв яблука в руки — і вони опекли йому долоні. Швиденько цар кинув яблука назад Гераклові: «Я дарую їх тобі!» Геракл посміхнувся, взяв золоті яблука й відніс у храм богині Атени. Атена ж повернула яблука назад — до саду Гесперид, де їм і належало бути.

ПЕС ЦЕРБЕР. ДВАНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Не встиг Геракл повернутися додому, як уже мусив вирушати на своє останнє завдання, найскладніше. Геракл мав привести з підземного царства бога Аїда триголового пса Цербера, який стеріг вихід. Геракл вирушив у далеку путь, і в дорозі його супроводжувала сама богиня Атена, а вісник богів Гермес показав вхід до Аїду.

Геракл спустився в царство померлих — і вжахнувся. Звідусіль до нього линули нещасні тіні. Та раптом грізно вишкірилися зуби на зміїних головах, що мала замість волосся горгона Медуза. Геракл ухопився за меч, але бог Гермес спинив його: «Не здіймай зброї — то всього — на — всього безтілесна тінь, вона тобі не становить загрози».

Нарешті Геракл прийшов до володаря підземелля Аїда та шанобливо схилився перед ним. «Не гнівайся, Аїде, не з власної волі завітав я у твоє царство. На веління царя Евристея я маю привести твого вартового — пса Цербера. Я це чиню з волі олімпійських богів». Аїд погодився віддати Гераклові Цербера на деякий час, але за однієї умови: герой має приборкати собаку без зброї.

Геракл знайшов пса на березі річки Ахеронт, що протікала в підземному царстві. Підкравшись до Цербера, він обхопив собаку за шию і міцно стиснув. Загарчав

Цербер, вищирив три свої пащі, але не міг звільнитися. Він почав бити своїм драконячим хвостом і поранив Гераклові ногу, проте герой не випустив собаку. Нарешті безсилий пес впав до ніг Гераклові, і герой повів його з Аїду. Дорогою він звільнив атенського героя Тезея, який нидів в Аїді, прирослий до каменя в покарання за свою зухвалість.

Коли Геракл із триголовим Цербером дістався Евристея, то цар навіть не хотів поглянути, а благав відвести собаку назад в Аїд. Геракл радо виконав його прохання і відвів Цербера туди, де йому й належало бути: до виходу з царства померлих.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ

Нарешті Геракл отримав волю й безсмертя — він виконав усі вимоги: відслужив Еврисфеєві дванадцять років і здійснив дванадцять подвигів. Радісний Геракл тепер міг робити, що йому заманеться. І він згадав, як надурив його цар Авгій, котрому Геракл вичистив стайні. Авгій так і не віддав Гераклові десятини череди, на яку він заклався з героєм.

Геракл зібрав велике військо і напав на Еліду. У кривавій битві він переміг царя Авгія — поцілив його смертоносною стрілою. Після перемоги Геракл приніс жертви богам, які сприяли йому, і поставив дванадцять жертовників.

На знак перемоги Геракл запровадив Олімпійські ігри, або ж Олімпіади, які мали відбуватися що чотири роки на священній рівнині, яку Геракл на честь богині Атени обсадив оливковими деревами. З тої пори Олімпійські ігри стали найважливішим святом у Греції; під час них оголошувалося загальне перемир’я. На Олімпіадах відбувалися змагання з бігу, боротьби, кулачного бою, метання списа і жбурляння диска, перегони на колісницях. Переможці Олімпійських ігор діставали оливковий вінок — дарунок самої богині Атени.

Навіть літочислення греки вели за Олімпіадами, і роки так і називалися: перший рік такої — то Олімпіади, другий рік, третій, четвертий рік такої — то Олімпіади. Перші ігри, за переказами, відбулися у 776 році до н. е. і проіснували аж до 393 року н. е., коли були заборонені імператором Теодозієм як несумісні з християнством.

ІНШІ ПОДВИГИ ГЕРАКЛА

Геракл повернувся переможцем до рідного семибрамного міста Теби, проте герой довго не міг всидіти на місці. Помстившись царю Авгію, Геракл вирушив до берегів річки Ніл, щоб розвідати далекі краї, де ще ніколи не бували греки. Подейкували, що там мешкало плем’я пігмеїв — маленьких людей зростом не більше одного ліктя.

Пігмеї змушені були вести постійні війни з чаплями, їхніми запеклими ворогами. Озброєні стрілами, пігмеї спускалися з верхів’їв Індії до східного моря та щоосені вели тривалі війни з чаплями, знищуючи їхніх пташенят. Бо великі птахи, постійно розмножуючись, могли б зовсім знищити крихітних пігмеїв.

Коли Геракл завітав до країни пігмеїв, то навіть не помітив карликів і ліг собі в траві спочити. Пігмеї розлютилися на героя і напали на нього, поціляючи його своїми стрілами. Геракл прокинувся від тисячі уколів, наче його жалили бджоли. Спершу Геракл не збагнув, що відбувається, а тоді побачив своїх крихітних ворогів, згріб їх у жменю, завернув у лев’ячу шкіру і так приніс до Греції.

Наступного разу Геракл подорожував до Лівії. Тут йому трапився велетень Антей — син володаря морів Посейдона і богині Ґеї — Землі. Антей був непереможним, доки торкався матері — землі, яка повсякчас давала йому нові сили. Коли хтось забрідав у його краї, велет змушував чужинців боротися з ним і завжди перемагав, тому навколо його житла все було просто всіяне черепами переможених бідолах.

Геракл не побоявся стати до бою з Антеєм. Довго боровся герой із велетом, проте коли Антей торкався землі, сили його подвоювалися. Тому Геракл міцно обхопив Антея руками, підняв його в повітря і не дозволяв торкатися землі, доки в Антея не забракло сил. Тоді Геракл задушив страшного велета. Ще багато подвигів здійснив Геракл, а далі вирішив, що час йому одружитися.

ЙОЛА ТА ДАЯНЕЙРА

Дізнався Геракл, що цар Еврит обіцяв руку своєї дочки Йоли тому, хто переможе його у стрільбі з лука. Геракл знав, що він управний стрілець, тому не гаючись вирушив до Еврита на змагання. Довго змагалися Еврит і Геракл, але щоразу перемагав грецький герой. Невдоволений цар Еврит відмовився віддавати Гераклові свою дочку, хоч і обіцяв.

Мстива богиня Гера вдало скористалася моментом: вона потьмарила Гераклові розум. У нападі люті Геракл скинув з муру царевого сина Іфіта. Коли ж напад гніву минув, Геракл вжахнувся своєму злочину. За грецькими законами, пролита кров обов’язково має бути спокутувана. Геракл вирушив у місто Дельфи до оракула, щоб той провістив волю богів. А треба сказати, що у Дельфійському храмі посередником між богами й людьми були жриці — пророчиці — піфії.

От до однієї такої піфії і звернувся Геракл. Пінія відпила ковток води зі священного джерела Кассотиди, пожувала листя священного лавра, сіла на золоту триногу понад ущелиною скелі. Заплющивши очі, вона довго слухала волю богів, а коли знову повернулася до тями, то не схотіла сповістити Гераклові, що саме почула від олімпійців.

Геракл неймовірно розгнівався і схопив золоту триногу, щоб поламати її. Проте тої — таки миті з’явився осяйний Аполлон і після запеклої боротьби відібрав триногу в героя. І тоді оракул нарешті заговорив і оголосив Гераклові, що він має три роки спокутувати свій злочин у рабстві.