Изменить стиль страницы

Се помилка його, і певна я,

Коли б його могла я де уздріти,-

Вернувся б він, їх кинувши, до нас.

(Схиляється головою на руку й замислюється)

Баба Горпина ввіходять.

Горпина

Чи вернеться небавом пан Василь?

Оксана

Ви хочете, бабусенько, вже спати?

Лягайте, спіть! Чого ще вам товктись?

Я Василя тут буду дожидати,

І дам йому вечеряти сама.

Горпина

Так я піду.

Оксана

Ідіть та спіть, бабусю!

Горпина виходить. Оксана знову сидить біля стояу, замислившися. Увіходить тихо чоловік середнього зросту, в звичайній мужичій одежі, білявий, з усами, без бороди. Увійшовши, озирається, не важучися нічого робити. Оксана, почувши його, підводить голову і відразу встає... придивляється...

Оксана

Се хто такий?.. Ой хто се? (Пізнає.)

Боже правий!..

Чоловік

Не пізнаєш?

Оксана

Ні, я пізнала... ви... Се, батьку, ви...

Пилипенко

Се я... Чого ж злякалась?

Поблідла чом?.. Хіба я дикий звір?

Оксана

Та ні, се так... се я... не сподівалась…

Я думала, що вас немає тут...

Пилипенко

Та не лякайсь!.. Я не прийшов ганьбити

Тебе за те, що ти за Василя

Свого пішла, від батька втікши нишком,

До ворогів пристала...

Оксана

Батьку, ні!

Не вороги вони мені, а рідні.

Той ворог нам, хто наш плюндрує край:

Не я, а ви, мій батьку, з ворогами.

Пилипенко

Мовчи уже, коли ще не клену!

Я не про те тут маю розмовляти.

Оксана

А я про те: покиньте, тату, їх,

Вернітеся до нас! Вас привітаєм

Як рідного, коханого ми всі…

Любитиму, коритимусь!.. Верніться!

Пилипенко

Облиш, кажу!.. Не в тім сьогодні річ!

Повинна ти мене обрятувати:

Сюди вночі я тайником уліз,-

А поки тут ходив, то тайника

Засипано,- зоставсь я мов у пастці.

У бур'яні пролежав цілий день,

А се добравсь по-темному до тебе.

Оксана

Але чого ж ви опинились тут?

Пилипенко

А що тобі? За ділом опинився…

Рятуй тепер і випусти мене!

Оксана

А як же вас я випущу? Всі брами

Скрізь замкнено, і вартові стоять.

Пилипенко

То одури тих вартових, як знаєш,

А випусти відсіль мене мерщій!

Оксана

Та як же я їх можу одурити?

Пилипенко

Ти вимудруй! Ти знаєш ліпше це!

Оксана

Дурить своїх? Ні, я того не хочу.

Пилипенко

Ану облиш ти вигадки дурні!

Оксана

Не вигадки,- не можу я зробити.

Пилипенко

Не зробиш ти,- я проклену тебе!..

Я задавлю тебе!.. Пускай мене!

Оксана

Не можу я!

Пилипенко

У, проклята тварюка!

(Проходить по хаті й вертається. Спокійніше).

Та слухай же! Розваж же, нерозумна:

Коли мене не випустиш вночі,-

Піймають же мене і накарають.

Оксана

Я Василя прохатиму, щоб він... Поможе він...

Пилипенко

На його я не вірю.

Та й він не сам: є присуд військовий:

І завтра я на шибениці буду

Чи голову катюга втне мені.

Оксана

Ой, господи!

Пилипенко

Та пожалій же батька!

Вже раз його ти скривдила так тяжко,

Тепер його на страту віддаєш.

Проллється кров моя і упаде

На голову тобі: ти вбила батька!

Моя душа на божий стане суд,

І я йому, єдиному, на тебе

Жалітимусь...

Оксана

Ой, боже! Що чинити?

Пилипенко

Жалітимусь: у неї не було,-

Скажу йому,- жалю в жіночім серці.

Вона могла кривавий батьків труп

Без голови вбачати на помості,

Вона мене убила, се вона:

Карай її, мій господи єдиний!

Оксана

Ні, не кажіть так, тату, не кажіть!

Пилипенко

Казатиму!.. У тебе серце добре...

Я ж батько твій, зростив тебе, кохав...

Тепер прошу: рятуй мене від смерті!..

Оксана

Стривай-бо!.. Подумаю…

(Мовчить).

А, так! Надумала!

Пилипенко

Надумала? Кажи ж бо!

Оксана

Тут поблизу в саду у нас є хвіртка

Маленькая у мурі... ключ у нас...

Пилипенко

Веди ж мене! Веди мерщій, не гайся!

Оксана

Стривайте, бо - неначе хтось іде...

(Прислухається).

Василь іде. Отам сховайтесь поки.

Я все зроблю, що сила буде,- йдіть!

Виводить батька в другу світлицю, сама вертається. Коваленко - ввіходить.

Коваленко

Оксаночко, тут не було Карпа?

Оксана

Не бачила його...

Коваленко

А мав він бути... А може, він в пекарні дожида?

Ти глянь піди! Нехай сюди увійде.

(Оксана виходить.)

Коваленко - сам, дивиться услід Оксані.

От бог послав мені оцей клейнод!..

І утомлюсь, і знеможусь без міри,

А ззирнемось, очима всміхнемось,-

І де вже та і втома, і знемога!..

Коли б її у мене бог одняв,

То хоч і вмри, бо що життя без неї?

Холодний світ без радощів і втіх,

Без щирості, без правди... кров та бійка

Щоденная... гризеться з братом брат...

А нащо се?.. Велична річ - лицарство,-

Я все життя із шаблею прожив,

А часом так подумаєш: мій боже,

Вже скільки літ в крові й сльозах наш край!..

Як у раю могли б тут люде жити,

А ми той рай вже пеклом ізробили,

Руїною!.. Коли ж тому кінець?..

Бог відає, що б'юсь за правду й волю...

Та знає він, що се - тяжке життя

І посила душі людській на втіху

Пречистую ласкаву ту ясну

Жіночую подружню душу любу,-

Так і мені Оксаночку послав.

Карпо - козак немолодий, увіходить.

Карпо

От я й прийшов. Який же загад буде?

Коваленко

Та загад сей такий: як хочеш ти,

Дак і берись, а ні - нехай хто інший.

Карпо

Кажіть, який?

Коваленко

(виймає листа.)

Та от цидулу сю

Гетьманові Петрові доручити…

Тут більш на смерть, як на життя ідеш.

Карпо

Давайте лист!

Коваленко

Ти лицар щирий, брате!

Дак слухай же, як мусиш ти зробить:

Ти вдягнешся у свиту й вийдеш зараз

В маленькую лівую браму,- там

Униз іди; зійшовши на долину,-

Йди до млина, мірошника знайди

Петра Гайду,- йому віддай цидулу:

Хай він мерщій до Дорошенка йде…

Він знає вже,- скажи, що се від мене...

Віддавши лист, вертайсь назад сю ніч.

Карпо

А як його не буде часом дома?

Коваленко

Тоді ти сам у Чигирин іди

І там оддай цидулу гетьманові.

Ось на тобі червінця на коня.

Їдь день і ніч... Мені тебе не вчити,

Ти знаєш сам... Не першого тебе

До гетьмана з листом я ординую,

Але нема ні вісточки відтіль:

Всі посланці погинули без сліду.

То сторожкий ти будь та бережкий,

Щоб цілий був і щоб зробив ти діло.

Карпо

А як же я ввійду до міста знов?

Коваленко

Ми підемо з тобою вдвох до брами,

Там вартовий і випустить тебе,

Як вернешся, то мусиш ти сказати:

"Брід перейшов". Се гасло тільки ти,

Та вартовий, та я і будем знати -

Воно тобі відчинить браму знов.

Тепер же тут ніхто не може знати,

Що ти пішов: се знаєш ти, та я,

Та вартовий; певніша справа буде,

Коли ніхто не знатиме про се.

Карпо

Нехай і так... То, може б, пан полковник

Не брамою звелів мені іти,

А випустив мене з садка у хвіртку

Дак тут ніхто мене б уже не вздрів.

Коваленко