ПЕРШІ НЕПРИЄМНОСТІ І ПЕРШІ ДОРУЧЕННЯ

Генріх фон Гольдрінг схопився з ліжка, немов його підкинуло пружиною. Вже три тижні, як він перейшов лінію фронту, і все ніяк не може призвичаїтися до нової обстановки, до думки, що найважче лишилося позаду. Правда, все склалося для нього добре, навіть занадто добре. А може, саме в цьому і полягає небезпека? Людина, коли все йде гаразд, послаблює зібраність, втрачає постійний контроль над своїми словами і діями. Чи не пошкодить йому, наприклад, надмірна прихильність оберста Бертгольда? Адже він почав вводити Генріха в курс справ роботи відділу ще до присвоєння йому офіцерського звання? Звісно, оберст заручився підтримкою командира корпусу генерал-лейтенанта Іордана. Генерал дуже зацікавився історією молодого барона фон Гольдрінга і сам зняв клопотання перед ставкою про присвоєння Генріху звання офіцера. Генерал Іордан має рацію, коли твердить, що радянські офіцерські училища дають не менші знання, ніж німецькі. Певно, погоджено з генералом і те, що Генріх залишається при штабі і працюватиме саме у відділі І-Ц, під безпосереднім керівництвом Бертгольда. Ні, з цього боку нема чого чекати неприємностей! Звідки ж тоді це почуття неспокою і підсвідомого незадоволення самим собою? Генріх перебирає в пам'яті всі події останніх днів. Так, він припустив помилку — взявся за вивчення роботи відділу, замість того, щоб насамперед зав'язати дружні взаємини з офіцерами штабу.

Годинник показував восьму ранку, а в кімнаті було ще зовсім темно, — вікно, немов запона, завісила густа сітка дощу.

Запаливши сигарету, Генріх знову ліг у ліжко. Треба було до найменших деталей поновити в пам'яті вчорашній день. Він робить так щоранку. Це стало у нього такою ж звичкою, як вранішнє вмивання.

А вчорашній день особливо значний: вчора Генріхові присвоєно звання лейтенанта німецької армії, і з цієї нагоди він, за порадою Бертгольда, влаштував вечірку для офіцерів відділу.

Генріх пригадав, з якою улесливістю віталися з ним офіцери, коли він як господар зустрічав їх на дверях офіцерської їдальні.

Але як збільшилась ця улесливість після тосту Бертгольда! Оберст справді проголосив чудовий тост. Генріх навіть не чекав від нього такої красномовності. Тактовно натякнувши на заслуги молодого барона перед батьківщиною, Бертгольд спинився на сімейних традиціях роду фон Гольдрінгів, який дав фатерландові стільки завойовників. Кілька фраз оберст сказав про самовідданість свого друга Зігфріда фон Гольдрінга і підкреслив, що він вважає для себе за велику, особливу честь заступити молодому баронові батька. Це повідомлення справило на офіцерів штабу величезне враження. Вони підвелися, підняли бокали і випили за пам'ять Зігфріда фон Гольдрінга, потім проголосили здравицю за оберста Бертгольда і за самого Генріха. А коли оберст ніби ненароком кинув, що Зігфрід фон Гольдрінг залишив синові не лише славне ім'я, а й понад два мільйони марок, в очах присутніх Генріх побачив неприховану заздрість.

Протягом усього вечора за здоров'я Генріха було випито безліч тостів. Кожен з присутніх вважав за свій обов'язок підійти до нового колеги по роботі, щоб цокнутися з ним, пообіцяти всіляку допомогу і запропонувати дружбу.

На кінець вечірки всі офіцери вже були на доброму підпитку. Як завжди буває у таких випадках, загальна розмова урвалася, офіцери розбилися на групи, і в кожній групі веселилися по-своєму: одні співали, інші розповідали анекдоти, треті про щось гаряче сперечалися, четверті просто безперестанку пили. Генріх переходив від групи до групи, намагаючись бути ввічливим, гостинним господарем. Випадково йому довелося підслухати розмову між двома офіцерами: майором Шульцом і гауптманом Кубісом.

— Щастить нашому оберегові, — з заздрістю говорив Шульц, — бачте, моститься всиновити цього молодого барончика! Піду у заклад, що він обкрутить його з своєю дочкою і приплюсує його два мільйони до своїх двох хлібних заводів. І плювати йому тоді на все, навіть на кар'єру! Не те, що нам з тобою, Кубіс!

— Шкодуєш, що в тебе немає дочки, Шульц? — засміявся Кубіс. — Е, плювати на все! На дочку, на два мільйони, на кар'єру! Я голим прийшов на цей світ і голим піду з нього. Давай краще вип'ємо! За те, щоб швидше скінчилася ця війна. От тільки коли справи стоятимуть так, як після цієї операції «Залізний кулак»…

Генріх насторожився, але дізнатися про наслідки операції «Залізний кулак» йому не пощастило — до співрозмовників підійшов оберст Бертгольд, і вони замовкли.

Невчасно, зовсім невчасно принесло оберста! Втім, у відділі, звісно, вже є відомості про наслідки операції.

Генріх почав швидко одягатися і, коли до кімнати зайшов його денщик, був цілком готовий.

— Подавати сніданок, гер лейтенант?

— Лише чашку кави і бутерброд. Денщик докірливо похитав головою.

Нашвидку проковтнувши каву, Генріх пішов до штабу. Як офіцер для особливих доручень він був у особистому розпорядженні оберста і кожного ранку мав з'являтися до свого шефа, щоб одержати завдання. Досі Бертгольд не переобтяжував свого протеже роботою — його дрібні доручення можна було виконувати, не залишаючи штабу. Але вчора перед вечіркою оберст попередив, що хоче дати Генріхові відповідальніше завдання.

Оберст вже був у себе в кабінеті, і Генріх відразу помітив, що його шеф чимсь схвильований.

— Дуже добре, що ти прийшов! Я вже хотів посилати за тобою.

Генріх глянув на годинника.

— Зараз рівно дев'ять, гер оберст, так що я не спізнився ані на хвилину, — відповів Генріх. — А от ви розпочали сьогодні свій день занадто рано.

— І додай: не зовсім приємно, — похмуро буркнув оберст.

— Якісь невтішні повідомлення? — стурбовано запитав Генріх.

Бертгольд, не відповідаючи, пройшовся по кімнаті, потім спинився навпроти Генріха і пильно глянув йому в очі.

— Скажи, тобі був відомий план операції, яку ми назвали «Залізний кулак»?

— Я чув, що така операція мала відбутися, але вважав, що я не вправі нею цікавитися, оскільки я не був ще офіціально зарахований до штабу і навіть не був ще офіцером нашої армії… О, не кваліфікуйте це, як відсутність живої зацікавленості в нашій справі! Просто я вважав, що в кожній роботі є певна межа, яку не слід переступати підлеглому. Без відчуття цієї межі не може бути справжньої дисципліни, а я, як ви знаєте, допомагаючи батькові в розвідувальній роботі, змалку до цього привчився.

Оберст з полегшенням зітхнув:

— Я так і знав!

— Але, ради бога, в чому річ? Невже це я спричинився до неприємностей, які так схвилювали вас сьогодні?

— Лише побічно.

Оберст взяв Генріха під лікоть.

— Бачиш, мій хлопчику, є люди і, на жаль, серед офіцерів мого штабу теж, які в успіхові іншого завжди вбачають посягання на свій власний добробут, свою кар'єру, своє становище у товаристві, навіть свій успіх у жінок. Таких людей завжди гризуть заздрощі. І коли вони можуть чимсь нашкодити, вони охоче роблять це.

— Все це так, але при чому тут я?

— Невже ти не розумієш, що тобі заздрять?

— Тепер я абсолютно нічого не розумію, гер оберст! Хто мені заздрить? Я тут зовсім недавно і, здається, навіть нікого не образив. І при чому тут, нарешті, операція «Залізний кулак»? Гер оберст, я дуже прошу пояснити мені все!

— Заспокойся! Звичайно, я тобі все поясню і, повір мені, вся ця історія не варта того, щоб хвилюватися. Але спочатку скажи: які у тебе взаємини з майором Шульцом?

— Майором Шульцом? — здивувався Генріх. — Це отой високий, огрядний, з затягнутими всередину губами?

— Портрет дуже схожий!

— Вперше я розмовляв з ним лише вчора, на вечірці, причому вся розмова складалась з кількох слів подяки у відповідь на його тост. А до цього часу ми лише віталися при зустрічі. Отже, ні про які взаємини, хороші або погані, не може бути й мови.