Поїзд рушив. Бонд напружився. Все мало статися через кілька хвилин. Яка ганебна смерть! Він має померти через власну дурість, сліпу фатальну глупоту, і не лише він, а й Тетяна. Господи! Скільки він мав нагод уникнути такого кінця! Безліч. Та зарозумілість, азартна цікавість і чотири дні кохання захопили його і понесли за течією, як і планував ворог. І це було найогидніше в усій справі — тріумф СМЕРШу, супротивника, якому він поклявся завдати поразки, хоч де б його зустрів. «Ми зробимо оце, ми вчинимо отак. Товариші, з таким пихатим дурнем, як Бонд, це буде зовсім не важко. Спостерігайте, як він ковтає принаду. Це треба бачити. Кажу ж вам, він — дурень. Усі англійці — дурні». А ще й Тетяна. Принада. Дорога принада, кохана. Бонд пригадав їхню першу ніч. Чорні панчохи і оксамитову стрічку на шиї. І весь цей час СМЕРШ стежив за тим, як він робить необачні кроки точно за спланованим ними сценарієм, як сам допомагає розростанню брудної плями на його репутації і тому, щоб ця пляма збільшувалася навіть після його смерті, лягла на М., який відрядив його до Стамбула, на всю таємну службу, яка пишалася магією його імені. Боже, в яку страшну халепу він вскочив!

Якби тільки... якби тільки його мізерна зачіпка за життя змогла спрацювати!..

Десь попереду гуркіт поїзда поступово переростав у глибоке гудіння. Ще кілька секунд. Ще кілька метрів. Овальна пащека між білими сторінками, здавалося, роззявлялася щомить ширше. За секунду темний тунель зітре місячне сяйво зі сторінок книжки і блакитний язик вислизне по його душу.

— Солодкі мрії. Ти, англійське падло!

Гуркіт перетворювався на суцільне ревіння. Корінець книжки розквітнув полум'ям. Куля, спрямована в серце Бондові, подолала свої два німотні кроки. Бонд заточився вперед, зсунувся на підлогу і розпростерся на підлозі під похоронним фіолетовим світлом.

Розділ 27

Десять пінт крові

Усе залежало від точності супротивника. Неш обіцяв кулю в самісіньке серце. Бонд побудував свій ризикований розрахунок на тому, що Неш справді такий несхибний стрілець, як він хвалився. І він це довів.

Бонд лежав, як лежать тільки мертві. Він пригадував ті випадки, коли йому випадало бути свідком смерті. Йому треба було лежати подібно до розбитої ляльки, зумисне розкидавши навсібіч руки і ноги. Він спробував розібратися у своїх відчуттях. Ребра йому пекло в тому місці, до якого він притиснув книжку. Певне, куля пробила частину книжки, пройшла крізь портсигар і застрягла в решті сторінок. Він відчував поблизу серця гарячий свинець, ніби його щойно розплавили на ребрах. А ще — гострий біль у голові, якою він сильно забився об дерев'яне ребро диванчика, і лише фіолетовий полиск на збитих носаках черевиків навпроти його носа засвідчував його присутність серед живих.

Подібно до археолога, який вивчає викопний кістяк, Бонд уважно досліджував ним же заплановану руїну свого тіла, положення незграбно витягтої ноги, кут напівзігнутого коліна, яке в разі потреби прислужиться йому додатковим важелем. Права рука, що здавалося, прикривала пробите серце, була за кілька дюймів від «дипломата», в боковині якого містилися метальні ножі з гострими двосічними лезами (а він ще кепкував з відділу «К'ю», коли йому показували, де слід натиснути, або швидко видобути зброю). Його ліва рука, відкинута в жесті капітуляції перед смертю, лежала на підлозі таким чином, щоб допомогти йому швидко підхопитись на рівні.

Десь над ним прозвучало протягле печерне позіхання. Коричневі носаки змінили свою позицію. Бонд бачив, як зігнулися шкіряні черевики, коли Неш підводився. Ще мить — і він з пістолетом Бонда у правій руці полізе на верхню полицю й розкидає густу завісу волосся, щоб дістатися потилиці дівчини, куди він притулить дуло «Беретти». Потім натисне гачок — і гуркіт поїзда поглине приглушений звук пострілу.

Лишалися лічені секунди, і Бонд гарячкове пригадував свої знання з елементарної анатомії. Де саме в нижній частині тіла розміщуються смертельно вразливі місця? Де пролягають головні артерії? Так, стегнова артерія — внизу, всередині стегна. Зовнішня клубова артерія, або як її там називають, проходить крізь пахові зв'язки. Якщо він не поцілить жодної з них, його шанси дорівнюватимуть нулю. У Бонда не було ілюзій щодо можливого наслідку двобою з тим страшним типом. Перший же відчайдушний удар ножем мав стати вирішальним.

Коричневі носаки рушили вперед. Що робить його ворог? Згори не долинав жоден звук. Чулося тільки глухе ритмічне постукування коліс на рейках, якими довгий поїзд проривався крізь Сімплонський тунель. Затишно порипувало дерево і подзеленькували склянки. На сотні ярдів обабіч цієї маленької камери смертників спали або лежали без сну люди, снуючи думки про своє життя, про любовні пригоди, укладаючи свої маленькі плани, гадаючи, хто їх зустрічатиме на ліонському вокзалі. І водночас крізь ту саму чорну діру, позаду того самого дизеля, тими самими рейками поруч з ними подорожувала смерть.

Ось уже на підлозі залишився тільки один черевик, а другий піднявся вгору. Над головою Бонда утворилася вразлива для нападу арка ніг. М'язи Бонда взялися кільцями, як у змії. Його права рука блискавично лягла на важкі стібки на обшивці «дипломата», натисла потаємну кнопку і, відчувши дотик вузького руків'я, плавно витягла лезо ножа. Тим часом Нешева нога зігнулася, взявши на себе всю вагу тіла. І водночас, пружно сконцентрувавши всі свої м'язи, напнувши всі сухожилля, Бонд, міцно стискаючи в руці ножа, щоб він не зісковзнув од удару в кістку, одним несамовитим порухом підскочив з підлоги і...

Зблиснув ніж. Кулак з довгим сталевим пальцем, рука і плече Бонда — усі разом щосили завдали удару, подібного до того, як це буває у фехтуванні, коли роблять випад знизу вгору. Суглобами пальців Бонд відчув м'яку фланель, але й далі утримував ніж у тілі ворога, застромляючи його все глибше. Купе виповнив жахливий виючий крик, і «Беретта» впала на підлогу. Неш зробив конвульсивний звивистий рух і гепнувся додолу, вивертаючи ніж з руки Бонда. Той чекав на це падіння і ступив крок у напрямі вікна, та все ж рука пораненого звіра впіймала його і з глухим стуком пожбурила на диванчик. Бонд спромігся скинути з себе ту руку, але перед ним звелося з підлоги моторошне обличчя, з очима, що виблискували фіолетовим блиском, та ошкіреними фіолетовими зубами. В уповільненій агонії це чудисько навпомацки простягало до нього дві велетенські руки. Напівлежачи на диванчику, Бонд чимдуж затопив ногою в те обличчя. Він відчув, що влучив, та його ногу миттю щось схопило, вивернуло і потягло вниз. Бонд безпорадно шкрябав пальцями диванну обшивку, намагаючись зачепитися за щось, та його міцно тримали за литку, а нігті дедалі глибше впиналися йому в шкіру. Аж тут його тіло скрутили і пожбурили на підлогу і ось-ось у шию йому вчепляться гострі зуби ворога. Бонд чимдуж відбивався вільною ногою, але це не допомагало. Він невідворотно наближався до загину.

Раптом Бондові пальці намацали на диванчику якийсь предмет. Книжка! Як вона працює? Де її верхній кінець? Кого вона застрелить — Неша чи його? Останнім зусиллям Бонд націлив книжку у велике, лискуче від поту обличчя і натиснув на основу корінця.

Клац! Бонд відчув відбій. Клац-клац-клац! Тепер йому стало гаряче під пальцями. Ворожі руки на його колінах нараз послабли, оскаженіле обличчя відкинулось назад, і з горла в Неша вихопився жахливий булькітливий звук, а тоді його тіло з гуркотом посунуло вперед і вниз, і голова жорстко вдарилась об дерев'яне ребро диванчика.

Бонд лежав і важко відсапувався крізь зчеплені зуби. Очі його були втуплені у фіолетовий світильник над дверима. Спостерігаючи, як петелька вольфрамової нитки то меншає, то збільшується, він подумав, що динамо під їхнім вагоном має бути несправне. Він примружив очі, щоб зосередитись на світлі нічника, але це йому не вдалося, бо з чола на вії рясно збігав піт. Та він лежав непорушно, не роблячи жодної спроби витерти солоні краплини, що роз'їдали очі. Ритмічний галоп поїзда загучав глухіше. «Східний експрес» виплив з темряви у місячне світло і сповільнив швидкість. Бонд помалу підвівся й підняв жалюзі. За вікном тяглися довгі коробки складів, а на рейках запасних колій висявало світло. Добре, ясне світло. Світло Швейцарії.