Всі вони плавали біля причалу. Коли Нік ішов по нетесаних дошках помосту високо над водою, він відчув, як двічі гойднувся довгий трамплін, щось плюснуло й вода захлюпала внизу серед стояків. «Це, напевне, Гі», — подумав Нік. Кейт виринула з води, наче тюлень, і піднялася на драбинку.

— Ось іде Вімідж! — гукнула вона іншим. — Стрибай, Вімідже, тут чудово.

— Привіт, Вімідже, — сказав Одгар. — Тут справді чудово!

— Де Вімідж? — запитав Гі, який плив далі у темряві.

— А що, той Вімідж не вміє плавати? — голос Білла розлігся над водою басовито й лунко.

Нікові було гарно. Приємно, коли тебе гукають, як оце зараз. Він скинув брезентові туфлі, стяг через голову сорочку і зняв штани. Його босі ноги відчули пісок на дерев'яному помості причалу. Він швидко побіг по дошках трампліну, що вгиналися під його вагою, пальці ніг відштовхнулися від краю дошки, і наступної миті він уже був у воді, йшов плавно вниз, навіть не усвідомлюючи, що вже пірнув. Стрибаючи, він глибоко вдихнув повітря і тепер плив далі й далі під водою, прогнувши спину й непорушно випроставши ноги. За хвилину він вигулькнув на поверхню, полежав ниць на воді. Потім перевернувся на спину й розплющив очі. Йому більше подобалось пірнати й бути під водою, ніж плавати.

— Ну як, Вімідже? — запитав Гі, який виявився позад нього.

— Вода тепла, наче суп, — сказав Нік.

Він глибоко вдихнув, обхопив руками коліна, підтяг їх до підборіддя й повільно пірнув у глибину. Вгорі вода була тепла, але він швидко дістався холоднішої, а тоді й до зовсім холодної біля дна. Дно було глинясте, і він з огидою торкнувся його пальцями ніг, потім сильно відштовхнувся від нього, щоб виринути на поверхню. Було дивно виринати з-під води у темряву. Нік відпочивав на воді, ліниво хлюпаючись, задоволений. Одгар і Кейт розмовляли на причалі.

— Ти колись плавав у морі, коли воно фосфорує, Карле?

— Ні. — Голос Одгара звучав неприродно, коли він розмовляв з Кейт.

«Ми могли б натертися фосфором з сірників», — подумав Нік, глибоко вдихнув повітря, підтягнув коліна до підборіддя і, напруживши м'язи, пірнув цього разу не заплющуючи очей. Він занурювався обережно, спочатку боком, а потім головою. Але так було погано. Він нічого не бачив під водою в темряві. Краще було першого разу, коли він пірнав із заплющеними очима. Дивне відчуття. А втім, не завжди відчуваєш те, що є насправді. Цього разу він не досягнув дна, випростався і поплив у прохолодній воді, тримаючись нижче теплого шару близько поверхні. Дивно, що плавання під водою дає стільки задоволення, а звичайне, можна сказати, зовсім не дає. Нікові подобалося ще плавати в океані. Передусім тому, що там легше плавати. Але там відчуваєш ще смак морської води і спрагу. Прісна вода краща. Ось як тепер, у задушливу ніч. Він виринув на поверхню якраз під помостом причалу й виліз на драбинку.

— Пірни ще раз, Вімідже, прошу тебе, — сказала Кейт. — Пірни гарненько.

Вони сиділи з Одгаром на причалі, прихилившись спинами до великих стояків.

— Пірни безшумно, Вімідже, — сказав Одгар.

— Гаразд.

Нік, з якого капала вода, пішов до трампліна, обмірковуючи, як він буде зараз стрибати звідти. Одгар і Кейт стежили за його постаттю, що чорніла у темряві. Він став на краю дошки, почекав, поки вона перестала хитатись, і пірнув так, як навчився, спостерігаючи за морською видрою. У воді, коли він уже плив до поверхні, Нік подумав: «От якби Кейт була зі мною тут, углибині». Він вигулькнув на поверхню, відчуваючи воду в себе в очах і вухах. Напевно, він мимохіть зробив спробу вдихнути повітря.

— Прекрасний стрибок! Просто прекрасний! — гукнула з причалу Кейт.

Нік виліз на драбинку.

— А де хлопці? — запитав він.

— Вони попливли аж у затоку, — сказав Одгар.

Нік ліг на причалі біля Кейт і Одгара. Йому було чути, як Гі та Білл плавають десь там у темряві.

— Ти чудово пірнаєш, Вімідже, — сказала Кейт, торкаючись його спини ногою.

Нік увесь напружився від цього дотику.

— Ні, — сказав він.

— Ти — диво, Вімідже, — сказав Одгар.

— Зовсім ні, — сказав Нік.

Він думав. Думав про те, що коли взагалі можливо бути з жінкою під водою, то він міг би затримати дихання на три хвилини, на піщаному дні, вони могли б випливти на поверхню разом, вдихнути повітря й піти знову на дно; пірнати легко, коли знаєш як. Одного разу, заклавшись, він випив пляшку молока, облупив і з'їв під водою банан, однак довелося б узяти з собою на дно тягар, який би утримував його; якби на дні було кільце або ще що-небудь, щоб ухопитися рукою, то можна було б. От було б здорово, але дівчина не витримає, вона наковтається води, Кейт захлинулася б, Кейт погано плаває під водою, от якби дівчина вміла добре пірнати, може, колись трапиться така дівчина, але, мабуть, не трапиться, бо ніхто не вміє так пірнати, як він. Оті звичайні плавці, хай їм чорт, просто слиньки; крім нього ніхто не знається на підводному плаванні, у Івенстоні йому довелося бачити хлопця, що міг затримати дихання на шість хвилин, але той хлопець був несповна розуму. Він хотів би бути рибиною, а втім, не хотів би. Він засміявся.

— Чого ти смієшся, Вімідже? — запитав Одгар; голос його звучав хрипко, як завжди, коли поряд була Кейт.

— Я хотів би бути рибиною, — сказав Нік. — Гарний жарт, — сказав Одгар.

«— Авжеж, — сказав Нік.

— Не будь віслюком, Вімідже, — сказала Кейт.

— Ти хотіла б бути рибиною, Батстейн? — спитав Нік. Він лежав на дошках і дивився в протилежний бік.

— Ні, — сказала Кейт. — Не цієї ночі. Нік міцно притиснувся спиною до її ноги.

— Яким би звіром ти хотів бути, Одгаре? — спитав Нік.

— Дж. П. Морганом, — сказав Одгар.

— Який ти милий, Одгаре, — сказала Кейт. Нік відчув, як Одгар засяяв.

— Я б хотіла бути Віміджем, — сказала Кейт.

— Ти завжди можеш стати місіс Вімідж, — сказав Одгар.

— Не буде ніякої місіс Вімідж, — сказав Нік. Він напружив м'язи спини. Кейт умостила обидві ноги у нього на спині так, ніби спочивала перед вогнищем, поклавши ноги на колоду.

— Не будь такий упевнений, — сказав Одгар.

— Чому це? — сказав Нік. — Я збираюся одружитися з русалкою.

— Вона буде місіс Вімідж, — сказала Кейт.

— Ні, не буде, — сказав Нік. — Я не дозволю їй.

— Як же ти їй це заборониш?

— Знаю як. Хай лишень спробує.

— Русалки не виходять заміж, — сказала Кейт.

— Тебе покарають, як порушника закону Манна, — сказав Одгар.

— Ми житимемо за межами територіальних вод, — сказав Нік. — їжу нам постачатимуть контрабандисти. Ти можеш надягти плавки і прийти відвідати нас, Одгаре. Бери з собою і Батстейн, якщо вона схоче. Ми будемо приймати щочетверга пополудні.

— Що ми робитимемо завтра? — спитав Одгар, його голос знову зазвучав хрипко, нагадуючи, що він поряд із Кейт.

— Ой, давайте не будемо говорити про завтра, хай йому чорт, — сказав Нік. — Порозмовляємо про мою русалку.

— Ми вже скінчили про твою русалку.

— Гаразд, — погодився Нік. — Би з Одгаром розмовляйте собі, а я думатиму про неї.

— Ти зіпсований, Вімідже. Страшенно зіпсований.

— Зовсім ні. Я просто чесний. — І, полежавши трохи з заплющеними очима, він додав: — Не заважайте мені. Я думаю про неї.

Він лежав і думав про свою русалку, в той час як Кейт впиралася йому п'ятами в спину.

Одгар і Кейт розмовляли, але він не чув їх. Він лежав, ні про що не думаючи, й почував себе щасливим.

Білл і Гі вийшли з води на берег, пішли до автомобіля і, давши задній хід, під'їхали до причалу. Нік устав і одягся. Білл і Гі сиділи спереду, втомлені тривалим плаванням. Нік умостився позаду разом з Кейт і Одгаром. Вони відкинулися на спинку сидіння. За кермом був Білл. Машина з ревінням виїхала на гору і повернула на шосе. Попереду Нік бачив світло інших автомобілів, світло часом зникало, потім знову спалахувало, коли вони виїздили на гору, блимало, наближаючись, і, коли машини розминалися, тьмяніло позаду. Дорога простяглася високо понад берегом озера. Великі машини з Шарлевуа, в яких позаду своїх шоферів сиділи багаті слиньки, мчали їм назустріч і минали їх, їдучи серединою шляху й не пригашуючи фар. Вони пролітали, як вагони поїзда. Білл блиснув фарами, вихоплюючи з темряви автомобілі, що стояли обіч дороги попід деревами, і тривожачи пари, які вмостилися на сидіннях. Жодна машина не обігнала Білла, лише світло фар вигравало на їхніх потилицях, поки Білл не одривався далеко вперед. Та ось Білл зменшив швидкість, потім різко звернув на піщану дорогу, що вела через сад до будинку ферми. Автомобіль поволі їхав садом. Кейт притулила губи до Нікового вуха.