«Невже мої прадіди, священики з роду в рід, не зможуть зустріти Друге Пришестя, бо кісток їхніх уже немає?» — думав отець Іван, тягнучи на собі розп'яття, хоча й не таке важке, як дерев'яне, але холодне і слизьке. Воно зсувалося зі спини, за що смертохристи Сансизбаєва нагороджували священика ударами батога.
Турецькі вартові у теплих дощовиках і гумових чоботах не втручалися в дії невірних дикунів, шануючи місцеві звичаї, і байдуже крокували обіч дивної процесії. На вулицях майже нікого не було, а випадкові перехожі, побачивши опричників, тікали у під'їзди. Один з них зробив відеозапис процесії на геджет, зняв крупним планом обличчя отця Івана, на голову якого один із смертохристів, сміючись, надів вінець з колючого дроту. Струмені дощу змивали з чола отця Івана кров, у погляді світилися страждання і якась нелюдська впертість — донести свій хрест до кінця. Кілька вбого одягнених жінок у хустках приєдналися до процесії, незважаючи на погрози опричників. Сансизбаєв у червоній мантії з водонепроникного матеріалу йшов трохи осторонь своєї вовчої зграї, проклинаючи генерала Мохамад-бека, який демонстративно ігнорував його, не призначивши головою цивільної окупаційної адміністрації Чорної Орди, не надавши Сансизбаєву екскаватори і бульдозери, необхідні для спорудження могили-мавзолею Христа. «Невже Мохамад-бек — таємний агент юдо-християн та ізраїльських сіоністів, яким вигідно зберігати міф про смерть і воскресіння Христа в Єрусалимі? На кого працює ця хитра йорданська бестія?» — думав Сансизбаєв, відчуваючи біль у голові: починався гіпертонічний криз, спричинений холоднечею і приниженням, що його спізнав він, стоячи перед будинком військової комендатури. Як довго ще йти? Може, застрелити цього брудного попа тут, і, викликавши з Лаври броньований «Мерседес», поїхати туди, де теплі покої, де можна добре випити і поїсти?
Але в ім'я великого вчення смертохристів відкинув цю спокусливу думку.
Нарешті вони, оминувши з лівого боку золотий палац Батий-граду, пройшовши повз замасковані на горі батареї ракетних комплексів «Град», спрямовані на місто, вийшли на невеличку галявину над урвищем, з якої в погожі дні відкривалася велична панорама на Київ-West. Зараз місто було вкрите сирою імлою. Ковзаючись на мокрій глині, проклинаючи все на світі, бо скінчився самогон, Воїни Світла викопали яму, щоб поставити туди розп'яття. їм остошизділа ця тягомотина з попом, який байдуже, наче сторонній спостерігач, стояв збоку. До отця Івана наблизились жінки, які, плачучи, цілували йому руки і просили благословити їх. Вартові не заважали жінкам.
До отця Івана підійшов Сансизбаєв, гарикнувши на жінок так, що вони розбіглися по кущах.
— Ти сам вибрав собі смерть, — немовби виправдовуючись, мовив Верховний Магістр.
— Не я, а Христос мені цю долю вибрав, — заперечив Іван.
— Але ж ти смерті не боїшся, бо ти воскреснеш, — знущально продовжував Сансизбаєв.
По лицю отця Івана стікали струмені дощу. А може, сльози?
— Христос воскресне, — перехрестився Іван і попрохав: — Відійди, Антихристе, дай помолитися.
— Твій Христос помер, і ти помреш, як собака. Там нічого не буде, крім темряви, — вигукував, відходячи від отця Івана Сансизбаєв, почуваючи себе безсилим, безнадійно хворим і нікому не потрібним.
— Кінчайте, — наказав він опричникам, які зраділи, що невдовзі все скінчиться, і накинулися на отця Івана, здерли з нього верхню одіж, поклали спиною на холодне розп'яття і спробували цвяхами прибити руки і ноги своєї жертви, але пластик не піддавався цвяхам, тільки даремно дірки пробили в зап'ястях. Тоді прикрутили руки і ноги колючим дротом. Отець Іван скрикував, втрачаючи на мить свідомість, але потім знову приходив до тями.
Почали піднімати розп'яття над урвищем, повернувши отця Івана лицем до Києва, щоб священник краще бачив світ, який втрачає. Але він уже не сприймав світу зовнішнього й того, що діялось навколо нього. Один з смертохристів знайшов на галявині довгу палицю, прив’язав до кінчика ганчірку й змочив її залишками сивухи з димерської сулії. Підніс ганчірку до рота вмираючої людини, але Іван, відчувши гидкий запах алкоголю, що попік його спраглі губи, сплюнув, і Сансизбаєву здалося, що це йому призначався плювок. Магістр церкви Христової Смерті злорадно вигукнув:
— І де твій Христос? Він покинув тебе!
Але отець Іван не чув цих слів, усе навколо нього занурилося в темряву. Він устиг подумати: «Невже, Спасителю, ти покинув мене?» — і помер.
Тої години сили Темної Енергії, дощу, снігу і кліматичних змін зійшлися докупи, зануривши Київ на дно погодної аномалії і ранньої ночі, наче то був день 21-го грудня, коли народився Князь Темряви.
Отець Іван помер від ран, побоїв, втрати крові й переохолодження 13 серпня 2077 року, в п'ятницю, не дочекавшись Медового Спасу, що святкувався наступного дня.
За шість днів по смерті отця Івана мав надійти Яблучний Спас чи Преображення, коли були хрещені кияни. Отець Іван свято вірив у прикмету: якщо жінка, яка втратила дитину через аборт чи смерть, з'їсть яблуко до Яблучного Спаса, її дитина на небі буде скривджена і не матиме свого яблука.
Він завжди казав про це у своїх проповідях напередодні серпневих свят.
99.
До всіх громадян України
13 серпня 2077
Розповсюджено хакерами ФВУ по Інтернет-мережах та на каналі державного телебачення
ПОВІДОМЛЕННЯ ФРОНТУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
Громадяни України!
В результаті успішної операції, проведеної Військовою Розвідкою України в одній з європейських країн, відкрилися неспростовні факти державної зради, що її упродовж кількох років готувала правляча верхівка України, перебуваючи в злочинній змові з керівництвом Чорної Орди.
Сьогодні ФВУ відкриває для вільного доступу української та світової громадськості два сайти http://www.zrada.иа та http/www.corrup.ua, на яких кожен бажаючий знайде списки агентів Чорної Орди, детальні факти, імена, зв'язки, назви підставних фірм, суми грошей, зобов'язання вищих посадових осіб України, членів ареопагу, архонтів, членів уряду і регіональної влади, представників силових структур, які систематично грабували український народ і національні багатства України, вивозячи за кордон астрономічні суми прибутків без сплати податків і, водночас, перетворювалися на агентуру Чорної Орди, виконуючи інструкції так званого українського дослідницького центру Корнілова-Кисельова, створеного військово-політичним керівництвом Чорної Орди, який готував збройну агресію проти нашої Батьківщини.
Найбільш мерзенну роль у процесі уярмлення Укра їни грав і продовжує грати Генеральний прокуратор Крейда І.О., агентурний псевдонім «Галушка», один з найнебезпечніших світових наркобаронів і кримінальних злочинців, який уклав союз з мексіканським наркобароном Сапатерро і постачав йому зброю, а також мав спільний наркобізнес з родиною колишнього віце-президента Конфедерації Держав Північної Америки Сари ЛуЛейн. Крейда забезпечував зв'язок правлячої верхівки України з так званим «Сірим Князем» — злодієм у законі, керівником кримінального підпілля, до якого також належить В.Клинкевич. На обох сайтах можна знайти яскраві свідчення перетворення України в кримінальну державу шляхом підпорядкування правоохоронних органів «Сірим Бригадам» — злочинним угрупованням, які, фактично, здійснювали управління державою, грабуючи її скарбницю і національні багатства, що належать усьому народу. Наводяться записи переговорів змовників з їхніми іноземними хазяями щодо так званої «магічної дев'ятки». Що таке «магічна дев'ятка»? Це — набір з дев'яти стратегічних видів сировини, без яких не може існувати сучасна радіоелектронна та оборонна промисловість — такі, як ванадій, кобальт, германій, ніобій, лантан, цирконій та інші. Багаті поклади цих та інших надважливих рідкоземельних металів знайдено у східній, центральній та західній частинах України. їх місцезнаходження і прогнозовані запаси становили державну таємницю вищої категорії. Отримані вході розвідоперації матеріали недвозначно свідчать, що високопоставлені зрадники з особистої користі і з ненависті до незалежної України віддали ці таємниці ворогам нашої держави, чим завдали невідшкодовних збитків і сприяли перетворенню України на сировинну колонію сусідніх держав.