Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // Революция на Украине. — Москва — Ленинград: Государственное издательство, 1930. — С. 26.

Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний // 1918 год на Украине. — Москва: Центрополиграф, 2001. — С. 77.

Дороговказ. — Торонто, 1966. — № 13 (32). — Вересень — грудень. — С. 28.

Євтухів О. Мої спомини. I–IV частини. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 77–87 зв.

Могилянский Н. Трагедия Украины. — Москва — Ленинград: Государственное издание, 1930. — С. 103, 104, 119.

Особиста справа студента Євтухіва Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1057, арк. 1–120.

14. Несмертельна зустріч зі смертю. Розповідь богданівця.

ФЕЩУК Олександр (1.9.1897, с. Плисецьке Васильківського пов. Київської губ. — після 25.2.1930). Військовий; козак 1-го Українського козацького ім. Б. Хмельницького полку (від 11.1917), української бригади в м. Ліберці (ЧСР, від вересня 1920).

Закінчив народну школу в с. Ксаверовці. Навчався в Мотовилівській міській школі (1908–1912). Закінчив сільськогосподарську школу (1915). Учасник Визвольної боротьби українського народу до вересня 1920 року. Навчався на економічно-кооперативному факультеті УГА (принаймні до 10 квітня 1930 року). Про отримання диплома даних в особистій справі немає. Спогад «Товаріщ, разойдьомся!» (епізод з боїв у Київі на Печерську р. 1918)» написав на початку 1920-х років.

Особиста справа студента Фещука Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, спр. 2097.

Фещук О. «Товаріщ, разойдьомся!» (епізод з боїв у Київі на Печерську р. 1918)». ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 559, 559 зв.

15. Київ. Лютий 1918-го.

ТУНИК Борис (23.7.1896, м. Катеринослав — після 15.6.1927). Інженер, службовець. Закінчив реальну школу (1913). Навчався в Костянтинівському межевому інституті (Москва, 1915, 1916). В роки Першої світової війни — службовець Земського союзу на фронті. Службовець Державного контролю УНР (до лютого 1921). Спогад «Представник влади» написав 7 січня 1923 р. УГА закінчив 1927 р.

Особиста справа студента Бориса Туника. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2066, арк. 1 — 74.

Туник Б. Представник влади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 554–558.

16. Київська трагедія.

Ґалаґан М. З моїх споминів (III Військовий з’їзд — делегація на Кубань — більшовицька навала — прихід німців — дипломатична місія в Румунії). Львів: Червона Калина, 1930. — III частина. — С. 145–153, 162–164.

Зозуля Я. Облога Києва, відступ української армії на Волинь та організація санітарної служби // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Збірник 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. — С. 52.

17. Що робити з вашим сином?

УМАНЕЦЬ Лев Тарасович (18.2.1901, с. Гречківка Черкаського пов. Київської губ. — після 25.10.1927). Козак Армії УНР, юнак Спільної юнацької школи, інженер-гідротехнік.

Закінчив два класи залізничної школи (1915), витримав екзамен за чотири класи реальної школи, вчився в Бендерівській (потім Жмеринській) реальній (середньо-технічній) школі до травня 1920 р. Останнього класу не закінчив, бо «поступив до війська У.Н.Р.». Закінчив Спільну юнацьку школу (1920). Після поразки Визвольних змагань інтернований у таборі м. Каліша. Спогад «Катюзі по заслузі» написав 1922 року.

Особиста справа студента Уманця Льва. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2081, арк. 1 — 71.

Уманець Л. Катюзі по заслузі. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 617–618 зв.

18. Перша смерть.

БАТЮТА Олексій Митрофанович (17.3.1900, с. Кладьківка Борзнянського пов. Чернігівської губ. — 7.6.1927). Повстанець, козак Чорноморського коша Армії УНР (1918, 1919), юнак Юнацької школи (1920), інженер-агроном.

Закінчив повний курс Ніжинської міської гімназії (травень 1918). Брав участь у боях проти більшовиків у складі повстанського загону отамана Матвія Твардовського (березень 1918) та Чорноморського коша Армії УНР (кін. 1918–1919). Отримав двічі поранення і контузію. Після поразки Визвольних змагань перебував у таборах Ланцут, Вадовиці, Каліш (табір № 1). Закінчив агрономічно-лісовий факультет УГА. Спогад «Перша смерть на моїх очах» написав на початку 1920-х років. «Спогад (у всякого своя доля)» занотував 29 листопада 1922 року (про перебування в ЧК і в’язницях Ніжина і Чернігова).

Батюта О. Перша смерть на моїх очах. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 895–897.

Батюта О. Спогад (у всякого своя доля). ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 414–415 зв.

Особиста справа студента Батюти Олекси. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 687, арк. 1 — 87.

19. Подільські «більшовики».

ОКІС Василь (13.2.1893, с. Холоїв, повіт Радехів, Східна Галичина — після 8.2.1928). Військовий, інженер; старшина 35-го пішого полку австро-угорської армії, старшина Української галицької армії (1918, 1919).

Закінчив Українську академічну гімназію (Львів, 1914). 1916 року покликаний до австрійського війська, де служив до 1918 року, а потім як старшина 4-ї бригади Української галицької армії брав участь у боях за Львів. При відступі Української галицької армії з Галичини захворів на тиф, залишився у госпіталі та 1 липня 1919 р. потрапив у польський полон. Перебував у Бригідках (Львів) та таборі в Пикуличах коло Перемишля, звідки 25 березня 1920 р. втік, перейшов Карпати і опинився на Підкарпатській Україні, де в Ужгороді зголосився до українських військових частин. Був відправлений до української бригади в Німецькім Яблоннім, пізніше перебував у таборі в Ліберці та Йозефові. Згодом у Ліберці скінчив курс для абітурієнтів Німецької торговельної академії. Від 1921 р. — «звичайний слухач» Карлового та Вільного українського університетів у Празі. Працював помічником учителя в польській народній школі у Вендині (Шлеськ Чеський), а 1925-го поступив на економічно-кооперативний факультет УГА. «Спогад» написав 7 травня 1925 р.

Окіс В. Спомин. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 59, 60.

Особиста справа студента економічно-кооперативного факультету кооперативного відділу Окіса Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1649, арк. 7, 13.

20. Вбивча логіка.

УСЕНКО Данило (15.12.1886, м. Городище Черкаського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. — після 14.12.1929). Військовий, інженер-агроном; помічник комісара цивільного прифронтового комісаріату при 2-й Волинській дивізії (1920), професорський стипендіат УГА (14.12.1929).

Закінчив Мошногірську нижчу с.-г. школу (1905), витримав іспит на «вольноопределяющегося» при Черкаській гімназії (1905). Двічі прослухав курси ґуральництва при Юріївському університеті. Закінчив Житомирську школу прапорщиків (1915). Командував ротою російської армії. Закінчив гімназію для дорослих при Кам’янець-Подільському університеті (1919). Навчався на с.-г. факультеті цього ж університету. Скінчив курси адміністрації в Ченстохові (1921). Написав «Спогади…» 3 лютого 1923 року.

Особиста справа студента Усенка Данила. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2082, арк. 3, 3 зв.

Усенко Д. Спогади. Сторінки історії одної школи. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 829–858.

ЦДАВО, ф. 3795, оп. 1, спр. 261, арк. 254.

21. Життя здавалося йому карою Божою.

КОСТЕНКО Валентин (11.2.1898, х. Весела Гора Бахмутського пов. Катеринославської губ., тепер належить до сільради с. Самарське Олександрівського р-ну Донецької обл. — після 20.6.1927). Вільний козак, козак Запорозької дивізії Армії УНР, підпільник, повстанець, інженер-економіст.

Закінчив реальну школу (Бахмут, 1919) і поступив до Катеринославського гірничого інституту. Організатор Вільного козацтва у Бахмуті (1917) та організації середньошкільників-українців м. Бахмута (поч. 1918). В квітні 1918 р. втік від більшовицьких репресій та вступив до української армії. В серпні 1918 р. демобілізувався (як учень). Закінчивши школу, працював у різних українських нелегальних установах. Учасник повстання проти денікінщини у складі різних повстанських загонів («аж до 1920 року»). Восени евакуювався разом із Катеринославським повстанським кошем. Потрапив до Болгарії, де став членом усіляких українських ініціативних груп. 1 вересня 1922 р. вирушив до Праги з метою здобути вищу освіту. УГА закінчив 1927 року. Співпрацював у журналах під псевдонімом Валентин Рипій. Спогад «Анархічна республіка» написав 21 грудня 1922 року.