Йди-но сюди, — сказав йому Хосе Монтіель. — Ти замовляв оце?

Хлопчик понурився. Монтіель смикнув його за чуба й зазирнув у вічі.

Відповідай.

Хлопчик мовчки кусав губи.

Монтіель, — прошепотіла дружина.

Хосе Монтіель відштовхнув хлопця, рвучко обернувся до Балтасара.

Мені дуже жаль, Балтасаре, але ти мусив порадитись зі мною, перш ніж робити клітку. Ну як ти міг домовлятися з малим! — Монтіель потроху заспокоювався. Не глянувши на клітку, підняв її і віддав Балтасарові. — Забери її зараз же і постарайся комусь продати. Дуже прошу, не сперечайся. — Він поплескав Балтасара по спині, пояснив: — Лікар заборонив мені хвилюватись.

Хлопчик стояв непорушно, мов закляклий. Балтасар розгублено глянув на нього, тримаючи клітку в руці. Раптом хлопець захропів, загарчав, як собака, і з криком упав на підлогу.

Хосе Монтіель байдуже дивився на нього, мати кинулась заспокоювати.

Не руш його, — сказав батько. — Хай розіб'є собі голову об підлогу, тоді насиплеш йому солі на рану й натреш лимоном. І нехай тоді лютує собі, скільки хоче.

Хлопець вищав без сліз, мати тримала його за руки.

Залиш його, кажу! — крикнув Хосе Монтіель.

Балтасар дивився на хлопця: це була агонія враженого

звіряти. Четверта година. Зараз дома Урсула співає якусь старовинну пісню, нарізаючи кружала цибулі.

Пепе, — сказав Балтасар. Підійшов, усміхаючись, до хлопчика, простяг йому клітку. Хлопчик скочив, обійняв клітку, майже таку ж велику, як він сам, розгублено дивився на Балтасара крізь металеве плетиво, не знаючи, що сказати. Очі його були сухі.

Балтасар, — сказав Монтіель м'яко. — Я ж сказав, щоб ти забрав клітку.

Поверни зараз же, — звеліла жінка хлопчику.

Залиш собі, — сказав Балтасар. І обернувся до Хосе Монтіеля: —Зрештою я зробив її для нього.

Хосе Монтіель вийшов слідом за Балтасаром.

Не будь дурним, Балтасаре, — говорив він. — Забери свою клітку й не роби більше дурниць. Я не заплачу тобі за неї й сентаво.

Дрібниці, — сказав Балтасар. — Я робив її саме для того, щоб подарувати Пепе. Я й не думав на ній заробити.

Коли Балтасар протискувався крізь натовп цікавих, що з'юрмилися біля входу, Хосе Монтіель щось люто кричав йому вслід.

Дурень! — кричав Хосе Монтіель. — Забери геть свій мотлох! Не вистачало ще, щоб кожен приходив до мене в дім командувати. Хай йому чорт!

В більярдному салоні Балтасара зустріли овацією. Досі він думав, що просто зробив клітку, крашу за інші, що мусив подарувати її Хосе Монтіелю, аби хлопчик не плакав, і що нічого надзвичайного в цьому нема. Але тепер збагнув, що все це має якесь значення для багатьох людей, і відчув себе трохи збудженим.

Так тобі дали за клітку п'ятдесят песо?

Шістдесят.

Щось у лісі здохло, — сказав хтось.

Ти єдиний, кому вдалося витягти таку купу грошей з дона Монтіеля. Це треба відсвяткувати.

Йому піднесли пиво, і Балтасар у свою чергу замовив пиво на всіх. Він пив стільки вперше, і скоро зовсім сп'янів, розповідав про свій проект: зробити тисячу кліток по шістдесят песо, потім про мільйон кліток, поки не дійшов до шістдесяти мільйонів песо.

Треба робити різні речі й продавати їх багатим, поки вони живі, —белькотів Балтасар. — Вони всі гнилі й повмирають.

Дві години підряд грав за рахунок Балтасара музичний автомат. Всі пили за здоров'я Балтасара, бажали йому щастя, а багатим смерті, але коли настав час вечері, покинули самого в салоні.

Урсула чекала його до восьмої години — на тарілці лежало смажене м'ясо з цибулею. Хтось сказав їй, що чоловік сидить в більярдному салоні, дуже щасливий, і всіх частує пивом, але Урсула не повірила, бо Балтасар ніколи ще не упивався. Коли вона лягла спати, — майже опівночі, — Балтасар все ще сидів в освітленому салоні, навколо стояли столики й стільці. На майданчику для танців на відкритому повітрі походжали чаплі. Не в змозі зробити й кроку, Балтасар сидів і думав, що добре було б лягти з двома жінками в одне ліжко. Він стільки витратив грошей, що мусив залишити в заставу годинник, пообіцявши розрахуватись наступного дня. Трохи згодом, уже лежачи на вулиці, Балтасар відчув, що з нього знімають черевики, але не схотів перебивати сну — найщасливішого в своєму житті.

Жінки, що йшли о п'ятій годині на вранішню месу, боялись дивитись на нього, думаючи, що він мертвий.

3 іспанської переклали

Женев'єва КОНЄВА та Лев ОЛЕВСЬКИЙ

ЗЛОДІЇВ У СЕЛІ НЕМА

Дамасо повернувся додому, коли співали перші півні. Його дружина Ана, на шостому місяці вагітності, не роздягаючись, чекала його, сидячи на ліжку. Тьмяно блимала гасова лампа. Дамасо зрозумів, що дружина чекала цілу ніч, і навіть зараз, коли він уже стоїть перед нею, все ще чекає. Він заспокійливо махнув рукою, але Ана не відповіла, тільки вп'ялася зляканими очима в червоний клуночок, який він тримав у руці, і, затремтівши, стисла губи. Дамасо мовчки схопив її за плечі й спробував підняти. Від нього несло кислим перегаром.

Ана не опиралася. Нараз усім тілом вона подалася вперед і заплакала, уткнувшись у смугасту чоловікову сорочку, обняла, притулившись до нього, і тільки тоді заспокоїлась.

Я вже була заснула, —сказала вона. — Аж раптом відчиняються двері, і хтось штовхає тебе, заюшеного кров'ю, до кімнати.

Дамасо мовчки відсторонив її, посадив на ліжко і, поклавши їй на коліна вузлик, вийшов. Розв'язавши вузлик, вона побачила три більярдні кулі, дві білі й одну червону, всі три вже досить побиті.

Коли Дамасо повернувся до кімнати, вона зацікавлено розглядала кулі.

До чого воно? — тільки й запитала Ана.

Він знизав плечима.

Щоб грати в більярд.

Дамасо знову зав'язав вузлик і заховав у скриню разом із саморобною відмичкою, ліхтариком та ножем. Ана не роздягаючись лягла обличчям до стіни. Дамасо лише скинув штани, простягся на ліжку і в темряві запалив цигарку. Він прислухався до примарних шерехів світанку, який ховав його сліди. Відчувши, що жінка не спить, запитав:

Про що ти думаєш?

Ні про що, — відказала вона.

Її низький голос від злості здавався ще грубішим. Дамасо глибоко затягнувся цигаркою і пригасив недокурок об долівку.

Більше нічого й не було, — зітхнув він. —Я крутився там майже годину.

Вони могли застрелити тебе.

Дамасо здригнувся.

Хай йому чорт! — тільки й сказав він, нервово барабанячи кісточками пальців по бильцю ліжка. Потім намацав на долівці цигарки й коробку сірників.

Баран упертий, — почала Ана. — Міг би згадати, що я тут хвилююсь, не сплю, думаю, що тебе вже несуть мертвого, щоразу, як чую гомін на вулиці. І все через якісь три більярдні кулі.

В шухляді було тільки двадцять п'ять сентаво.

То не треба було нічого брати.

Найважче було зайти туди, — сказав Дамасо. — Не міг же я вертатися з порожніми руками.

Треба було взяти щось інше.

Нічого іншого не було.

В більярдній не може нічого не бути.

Так тільки здається, — мовив Дамасо. — А як почнеш приглядатися та нишпорити по кутках, то бачиш, що нічого путнього там нема.

Дамасо уявив, як вона вдивляється в темряву, намагаючись пригадати якусь цінну річ у більярдній.

Може, й так, — згодилась вона нарешті.

Дамасо знову запалив цигарку. Алкоголь поволі вивітрювався, і він знову відчув вагу свого тіла, його об'єм, відчув відповідальність за свої вчинки.

Там був кіт, великий білий кіт.

Ана повернулась до нього, зачепивши чоловіка своїм великим животом, і поклала ногу йому межи коліна. Від неї тхнуло цибулею.

Тобі було дуже страшно?

Мені?

Тобі, —сказала Ана. — Кажуть, чоловікам теж буває страшно.

Він відчув усміх дружини й собі усміхнувся.

Щось таке було, — погодився Дамасо.

Потім він з усіма подробицями розповів їй про все, що пережив уночі. Він добре усвідомлював ризик такої справи, але нітрохи не жалкував.