Машини з гуркотом наближались до нас. Здаля вони підскакували по доріжці, як сарана, далі більшали й більшали і промчали нарешті навпроти нас повз трибуни, завернувши на довгому повороті, їх було шестеро, Кестер все ще йшов передостаннім. Ми тримались напоготові. Від повороту чути було то сильніший, то слабший відгомін гуркоту машин. За поворотом уся зграя рвонулась вперед. Одна машина йшла попереду всіх, щільно за нею — друга й третя, а за ними — Кестер. На повороті він обійшов одну і був тепер четвертим.

З-за хмарин виглянуло сонце. Широкими смугами світло й тіні линули на бігову доріжку, вона раптом стала плямистою, як тигр. Тіні від хмарин ковзали по людській юрбі на трибунах. Завзяття моторів пронизало нас, наче звуки грандіозного хоралу. Ленц нетерпляче крутився туди й сюди, я розжував зубами сигарету, Патріція Гольман, роздуваючи ніздрі, жадібно втягувала повітря, як молоде лоша весняним ранком. Тільки Валентин та Грау мирно сиділи під яскравим сонячним промінням.

Велетенський пульс машин знову застукотів коло трибун. Ми напружено вдивлялись у Кестера. Він захитав головою — не хотів міняти покришок. Тепер він дещо вирвався вперед — зрівнявся з задніми колесами третьої. Тут машини помчали по нескінченній прямій.

— От чорт! — Ленц відпив ковток із пляшки.

— Він на це натренувався, — звернувся я до Патріції Гольман, — обганяти на поворотах. В цьому він фахівець!

— А трохи ковтнути з пляшечки, Пат? — запитав Ленц.

Я кинув на нього сердитий погляд. Він, не кліпнувши очима, витримав мій погляд.

— Краще вже із склянки, — відповіла Пат. — Я ще не навчилась пити з пляшки.

— Так я й знав! — Готфрід простяг руку і вхопив склянку. — Це недоліки сучасної системи виховання.

У наступних кругах пасмо машин розтяглося. Першим ішов Браумюллер. Перші чотири машини поступово вийшли вперед на якихось триста метрів. Кестер зник за трибуною, зрівнявшися з третім гонщиком уже й передніми колесами. І от знову заторохтіли машини. Ми поскакували з місць. А де ж третій? За двома першими несамовито гнався один тільки Отто. Коли ось — ага, загудів і третій! Задні покришки метляли, мов ганчір'я! Ленц злорадісно вискалив зуби, машина спинилася коло сусіднього бокса. Кремезний механік вилаявся. За хвилину машина побігла знову.

Наступні круги нічого не змінили в розстановці сил. Ленц поклав секундомір і почав підраховувати, а тоді сповістив:

— «Карл» ще має дещо в резерві!

— Боюсь, що й інші теж мають, — сказав я.

— Маловіре! — він кинув на мене нищівний погляд, На передостанньому крузі Кестер теж покрутив головою. Він ішов натиск — не міняти покришок! Було ще не так тепло, щоб вони не могли витримати.

Коли машини вийшли на останній круг, над широким полем і трибунами запанувало прозоре й ясне напруження.

— Хапайтеся всі за дерево! — скрикнув я, вхопившись за держак молотка. Ленц ухопив мене за голову, я відіпхнув його. Він оскалився і вхопився за бар'єр.

Гудіння переходило в рев, рев — у шалене виття, виття — у несамовитий стукіт; тонко, із свистом співали мотори на максимальних обертах!… Браумюллер високо шугнув на повороті, зразу ж за ним помчав другий; задні колеса його здіймали куряву й скреготіли, вони пішли глибше, ближче до центра, очевидно, він хотів, роблячи коротший поворот, обминути першу машину низом.

— Невірно! — закричав Ленц.

Коли ось і Кестер шугнув за ними, з дзижчанням винеслась машина на повороті аж до самого краю, на якусь мить ми скам'яніли — здавалося, він перелетить за бар'єр, але мотор заревів, і машина розвернулась.

— Він розвернувся на повній швидкості! — скрикнув я.

Ленц підтвердив:

— Збожеволів!

Ми перехилилися за бар'єр, тремтячи від збудження, від страху, чи все буде гаразд. Я допоміг Патріції Гольман стати на ящик з інструментами.

— Так вам буде видніше. Спирайтеся на моє плече.

Ось стривайте, він і цього наздожене саме на повороті!

— Уже наздогнав! — скрикнула вона. — Він уже й обминув його!

— Наздоганяє Браумюллера! Боже ж мій милий, а, їй-бо, так! — закричав тепер і Ленц. — Обминув другого і наздоганяє Браумюллера.

Наче з грозової хмари виринули три машини, помчали на нас, ми кричали, як навіжені, кричав і Валентин, чути було і здоровецький бас Грау, — адже Кестерові удався його одчайдушний трюк: на повороті він, ринувши зверху, обігнав другу машину, бо її гонщик прорахувався і на крутому повороті втратив швидкість.

Тепер Кестер шулікою кинувся на Браумюллера, який раптом опинився всього на якихось двадцять метрів поперед нього, — мабуть, чи не забарахлили свічки.

— А дай-но йому, Отто! Дай йому! Бий цокотуна! — ревли ми, махаючи руками.

Машини зникли на останньому повороті. Ленц уголос молився до всіх богів Азії та Південної Америки, просячи допомоги та розмахуючи своїм амулетом. Я й собі дістав свого. Патріція Гольман, спершися на моє плече, вся подалася, вдивляючись уперед, ніби фігура жінки на бугшприті корабля.

Ось вони показались! Мотор Браумюллерової машини все ще пихкав, працюючи з перебоями. Я заплющив очі, Ленц обернувся спиною до бігової доріжки — ми хотіли підкупити долю. Крик змусив нас хутко обернутися. Ми ще встигли побачити, як Кестер, випередивши свого конкурента на два метри, пройшов фініш.

Ленц наче одурів. Він жбурнув інструмент на землю, а на покришках зробив стойку.

— Як ви тоді сказали, — проревів він, ставши на ноги, до механіка-геркулеса, — як ви сказали? Бандура?

— Що ти на мене гавкаєш, чоловіче добрий? -незадоволено відповів механік. І вперше за ввесь час, що я його знаю, останній з романтиків не розлютувався від цієї грубості, а тільки почав вихилятися від реготу.

Ми чекали на Отто — він затримався десь там біля жюрі.

— Готфріде, — промовив раптом чийсь хриплий голос коло нас.

Ми обернулися… Перед нами височіла гора в образі людини: тіснуваті смугасті штани, тіснуватий піджак-маренго і чорний котелок.

— Альфонс! — скрикнула Патріція Гольман.

— Власною персоною, — погодився він.

— Ми виграли, Альфонсе! — знову закричала Пат.

— Здорово, здорово. То я, виходить, запізнився, га?

— Ти ніколи не запізнюєшся. Альфонсе! — сказав Ленц.

— Хотів, власне кажучи, трохи підгодувати вас — оце буженина та трохи солонини — самі реберця. Я все вже нарізав.

— Давай-но сюди та сідай з нами, хлопчино! — гукнув Готфрід. — Зараз ми тобі все розповімо.

Він розгорнув пакет.

— Боже, — здивувалась Патріція Гольман, — цього вистачить на цілий полк!

— Це тільки потім буде видно, — зауважив Альфонс. — До речі, ось ще трохи холодного кюммелю…

Він вийняв дві пляшки.

— Пробки вже вийнято.

— Здорово, здорово, — вимовила Патріція Гольман.

Альфонс доброзичливо їй підморгнув.

Підкотився запінений «Карл», Кестер і Юпп вискочили з нього. Юпп пишався, ніби молодий Наполеон, вуха його світилися рожево, мов церковні вітражі. В руках він тримав велетенський срібний кубок, дібраний без будь-якого смаку.

— Це вже шостий, — сказав сміючись Кестер.

— Дивно, що людям ніколи не спаде на думку щось інше.

— Тільки оцей глек? — по-діловому запитав Альфонс. — А гроші?

— Є й гроші, — заспокоїв його Отто.

— Тоді в нас грошей — як сміття! — зауважив Грау.

— Буде, здається, непоганий вечір…

— У мене? — запитав Альфонс.

— Справа честі, — відповів Ленц.

— Гороховий суп з свинячим шлунком, вухами та ніжками, — почав Альфонс, смакуючи кожне слово так, що навіть на обличчі Патріції Гольман з'явився вираз глибокої пошани… — Звичайно, я частую, — додав він.

Підійшов, проклинаючи свою невдачу, Браумюллер, він тримав цілу жменю замащених запалювальних свічок.

— Заспокойся, Тео! — гукнув до нього Ленц. — Перший приз на наступних перегонах дитячих візків тобі забезпечено.

— Можна мені взяти реванш коньяком? — запитав Браумюллер.

— Хоч би й у пивних кухлях! — сказав Грау.