— Недобре, як молода слухає свою оповідь, — зауважила Олена й відразу подумала про себе: «Я не ходила слухати свою оповідь, — і що з того? Ніби таке надто велике щастя зазнала з Аркадієм?»

Катерина стояла у спочивальні перед дзеркалом і приміряла капелюх. Довгий жалобний серпанок, зважаючи на близьке весілля, не пустила по плечах, а пов'язала модним, коротким шарфом з лівого боку.

З неспокійною об'єктивністю оглядала себе в дзеркалі й прийшла до остаточного висновку, що дівчина напроти таки негарна.

Не кажучи вже про веснянки, що лізли навіть на губи і кінчики ушей, та руде, хоч хвилясте й з полиском, волосся, ціла постать була якоюсь блідуватою, сутулою, наочно непропорційною.

Ольга, наприклад, яка була значно кремезнішою від Катерини, справляла враження повненької, але зграбної жіночки. Вузьке батькове обличчя в Катерини не пасувало до такої короткої шиї і таких же коротких ніг.

Про свою невродливість дізналась Катерина відносно пізно.

Бувало таке, що коли Нелю чи навіть Олю батьки вихваляли вголос, то про неї, Катерину, говорили завжди не зрозумілою їй мовою.

Пізніше тільки зрозуміла сенс тієї конспірації.

Мариня навела її на слід куди простішим способом. Коли приходили гості до Річинських, то Мариня за кожним разом випихала Катерину за двері.

«Іди в сад бавитись» або: «Іди до дитячої, — коли це було взимку, — не показуйся гостям така розчіхрана…»

Катерина виходила, здивована, з протестом у маленькій душі.

Неправда! Неправда! Не була розчіхрана! Ніколи не ходила незачесана! Навпаки! Завжди любила мати на собі чистесенький фартушок і гладенько причесані кісочки. Що тій Марині сталось?

Але скоро, хоч не було їй навіть ще дев'яти років, Катерина зрозуміла, що справа не в зачісці. Бо чому Нелю, іноді замурзану варенням чи облиту кавою, як тільки хто приходив з чужих, хапала Мариня на руки і несла гостям перед очі.

Стало зрозуміло малій Катерині: Мариня соромилась за неї. Правда, Аркадій, а тим більше Олена, ніколи не дали відчути Катерині, що вона інша від решти дітей.

Подібно до того, як комахи в боротьбі за існування набувають захисного забарвлення, так і Катерина у тій же боротьбі позбулась схильності до романтики і нездорового опоетизування життєвих явищ.

— Катруся — то поважна, спокійна дівчинка, — говорили про неї в юності, ба навіть в її дитинстві.

І справді, була спокійною і поважною, бо інакше, не маючи вроди, здавалась би смішною.

В період, коли її ровесниці мріяли про нього, про перші листи, перші поцілунки, Катерина спокійними, тверезими очима розглядала світ.

Тому що Зоня прийшла на світ безпосередньо за нею, з волі Аркадія мусили вони разом дівочити: ходили на лекції танців, музики, на гімназійні вечірки й прогулянки.

І тоді ще чіткіше давала себе знати різниця між обома сестрами: неврівноважена, вертка Зоня завжди мала когось, хто коло неї упадав, писав любовні цидулки, підкидав крадькома квіти з чужого городу, проводив з лекцій додому, чатував на неї, як ішла до школи, — в той час коли їй, Катерині, майже не траплялось щось подібне.

Їх кавалери, переважно ровесники, були надто мрійливі, щоб зважати на матеріальний стан батьків своїх партнерів, і ще зазелені, щоб розуміти моральні якості таких, як Катерина.

Коли на якійсь вечірці дівчат було більше, ніж хлопців, то Катерина, як правило, перебувала в числі тих, хто не танцював, чи то пак, продавав петрушку.

На одній забаві, де Катерині теж судилося петрушкування, затримався був коло неї один гімназист. Пам'ятає навіть його прізвище: Сирота. Постала між ними дискусія на тему моральної вартості творів Винниченка.

— Як ви гостро думаєте, — здивувався.

Був то, мабуть, перший комплімент Катерині від хлопця, і тому могла сподіватися, що хоч цей вечір матиме партнера. Коли заграла музика, Сирота вибачився нетактовно і пішов просити до танцю її товаришку, яку перед тим називав обмеженою гускою.

Коли Катерина дозріла, ставлення до неї змінилося, хоч зміна та чомусь не радувала дівчину.

Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був персоною грата як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви. Тому-то хлопці, яким ішлось про посаду чи наречену, що утримувала б їх, почали крутитись біля Катерини.

Раз на балу, прибуток від якого був призначений на користь Товариства інвалідів, Катерину навіть обрали королевою балу.

Не могла сприймати цього факту інакше, як безоглядну нетактовність, навіть глум з боку організаторів забави. Катерина забилась у гардеробну й не хотіла виходити в зал.

Почесний голова комітету цієї забави, приятель родини Річинських, доктор Гук, намагався пояснити їй, що королева балу — це не те саме, що королева краси.

Таке пояснення, замість заспокоїти, вразило Катерину в найболючіше місце. Щоб не звертати надто уваги на себе, показалась у залі, але через півгодини таки умовила Аркадія поїхати додому.

Не можна так само сказати, що Безбородько сподобався їй з першого погляду, хоч і відповідав якраз її уподобанням, але відразу показався грубіяном у товариських формах, коли запросив її до першого танцю лише під ранок.

Катерина прагнула залучити його собі насамперед тому, що стільки рук простягалось до нього, стільки завидющих очей стежило за ним, стільки безглуздих інтриг плели кумоньки довкола його особи.

Катерина хотіла довести світові, що тільки вона, одна вона — невродлива, малопомітна — матиме доктора Безбородька.

І то ще як матиме! Не тільки його прізвище, але й його глибока прив'язаність (якщо слово «кохання» здається доктору вже застарілим) належатиме тільки їй.

Була переконана, що з такими прикметами, як її, не буде нікому гирею на нозі, тим паче в коханої людини. Зробить по змозі своїх сил життя Теофілові безжурним та зручним, і не може бути, щоб він, хай за рік, хай пізніше, не зрозуміє її добрих прикмет і не оцінить належно її присутності у своєму житті.

Катерина чепурилася перед виходом з дому. Увійшла Неля, але не наблизилась до дзеркала, а збоку неприязно очікувала своєї черги. Катерина, яка на кожному кроці шукала нагоди примиритись з сестрою, запобігливо поступилась Нелі своїм місцем.

Глянувши мимохіть у дзеркало, Катерина побачила очі Безбородька, що стежили за Нелею.

Серце Катерини боляче стислось і на хвилину немов зупинилось, ніби випало з грудей, залишаючи за собою порожнє, важке місце.

Той молитовний вираз очей, ті розтулені від шаленого захоплення губи переконали її остаточно, що підозріння, яке не хотіла, боялась допустити до себе, підозріння, яке давно муляло їй серце, є слушним.

Стало їй ясно все. Але дивно — не осуджувала свого майбутнього чоловіка. Що ж! Неля не просто гарна дівчина, а стихія. Фантазія природи. Як не можна опертись стихії, маючи її день у день поблизу себе?

І в ту мить зрозуміла Катерина, що пропозиція Сулімана не брати сестер з матір'ю у свій дім — це її спасіння.

Коли вже виходили, Катерина, хоч Філько квапив, завернула з порога у спочивальню до Олени.

— Мамо, — промовила, і голос її затремтів від зворушення, а може, з ніяковості за свою сентиментальність, — я хочу мамі сказати, що… що б там не сталось, мама завжди може… покладатись на мене… Завжди в моїм серці буде місце для мами… Хай мама цього ніколи не забуває…

Олена нічого не відповіла на ці незвичайні в устах Катерини слова. Погладила тільки дочку по голові. Потім поцілувала в очі, але Катерина добре бачила, що мама плаче тихенько.

Бідна мама! Так рідко доводиться їй плакати з радості!

У церкві Катерина розлучилась з нареченим. Він став праворуч, на чоловічій стороні церкви, вона ліворуч, на жіночій. Спізнились трохи, і тому їм не довелось довго чекати на оголошення оповідей. Спершу оголосили оповідь якогось Стельмаха й на три роки старішої за нього панни Ольги Міхалек, після прийшла черга на оповідь Катерини і Теофіла.

Коли ці двоє імен пролунали у церкві — на мить стихло. Згодом прокотився ледь помітний шепіт. Здавалось Катерині — прихильний.