Изменить стиль страницы

20-та хвилина уроку

«Тепер, — каже Тетяна Юрківна, — ми розберемо літературний доробок Сковороди». — У Симфонії Стану вмирає агресивна структура, пов'язана із третьою темою. Перед загибеллю вона ще намагається зачепитись за малюнок Сича, але Дмитро помиляється, з'єднуючи ґуанін із цитозином двовалентною рискою. Ушкоджена помилкою залишкова структура щезає з теренів Сущого без уможливлення інкарнацій. Із вичерпанням Теми ієрархії у Симфонії Стану западає двохвилинна пауза безструктурности.

21-ша хвилина уроку

Під час паузи Балюта тішиться тезою 4.114: «Філософія має визначати межі мислимого, а тим самим і немислимого».

22-га хвилина уроку

«Тридцять віршів Сковороди, — продовжує лекцію вчителька, — створених ним між 1753 та 1785 роками, склали рукописний збірник „Сад Божественних пєснєй“. Ці різноманітні за змістом…» — У Симфонії Стану зароджується четверта тема — Тема Літератури. Її розгорнення відбувається в темпі Staccato (уривчасто); форма її структуроутворюючого каналу в надсвідомому — веселкова барвиста арка з переважанням червоного та синього кольорів. На початку Теми її екзистенційна наруга концентрується у викладацькому методі Тетяни Юрківни, носія ступеня Королівської Арки. — «Ми зупинимось на славетній Пісні Десятій», — каже вчителька. — «Ось її початок: „Всякому городу нрав і права…“» — У надсвідомому ефірі ця цитата породжує два віддзеркалення міста С., яким вищі сили буття знаходять назви «Модернополь» та «Постмодернополь»: міста та їхні назви утверджуються на вершині Симфонічної Арки. Модернополь та Постмодернополь багато в чому подібні одне до одного. В обох містах головна вулиця називається Вулицею Зумовлених координат, і побудовані ці вулиці у вигляді алей Сфінксів. У Модернополісі сфінкси стоять обличчями один до одного, і на їхніх лев'ячих грудях викарбувана цитата зі Сковороди: «Нині єгипетськая Ісис (Ізида) іменем, і єстеством єсть то же, что Павловскій Іісус». У Постмодернополі сфінкси стоять один до одного хвостами-кодами, і на хвостах вирізьблено: «Невідомому Богу»; на одному зі сфінксів Постмодернополя сидить напівгола слизотлива кодомовна істота Концептотерія і віщує про прийдешню універсальну світову мистецьку мову, плаче, пищить і б'є кажанячими крильцями сфінкса, котрий зашкарубло-традиційно не розуміє концептуалізму; паралельно з головною вулицею в Модернополі прокладено дорогу Спрощень, а в Постмодернополі — Бульвар Класифікацій. Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі — «Дня злучення Сфінксів»; ритуали похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)… — «Всякому голову мутіт свой дур», — читає вчителька Десяту Пісню.

23-тя хвилина уроку

В Модернополі починають ритуал Прорубування Вікон. Черговий жрець міста, кавалер ордену «Місячного лилика», урочисто зацитовує притчу Г. С. Сковороди про двох старих, що збудували собі хату без вікон та намагалися тягати до її мороку світло у лантухах. Молодші жерці при цьому зображують наповнювання світлом лантухів, зшитих із червлених та чорних квадратів невідомої тканини. Іноді чути коментуючий вереск концептотерії. Та ось плин розповіді чергового жерця досягає того філософічного моменту, коли старі зустрічають мандрівного просвітлення, що пояснює цим дурням природу світла й наполегливо радить зробити в хаті хоча б одне вікно. У цей момент населення Модернополя витягає з кишень, піхов, торб, футлярів звичайних та оздоблених орнаментом сокири, свердла, долота, зубила, методологічні засади і починає роботи отвори в тих сущих речах свого міста, які збереглись від минулих свят. Сфінкс з обличчям портретоносця проголошує: «Достойно! Достойно!». На святі присутній ірландський шпигун Ші О'Хін, котрий не розуміє місцевої говірки і здатний перекладати лише суфікси проголошуваних слів. У шпигунському нотатнику він фіксує: «Ідея прогресу, а не абсурдности, є атмосферою існування Модернополя». — Балюта читає: «4.121. Мова не може віддавати того, що віддзеркалюється в ній». — У простір святкового Модернополя раптом потрапляє муха (та сама, піднесена в ступінь Великого Обранця). Мешканці міста відразу помічають недосконалість цього створіння — в мусі немає отворів. Вони ловлять муху і вдосконалюють її. — Іван Гундяк бачить, як муха зависає в повітрі над його столом, падає лапами догори і здихає. В цей момент Тетяна Юрківна з декламаційним натхненням колишньої комсомольської активістки проголошує останній рядок Пісні Одинадцятої: «Бездна бездну удовліт вдруг».

24-та хвилина уроку

Іван Гундяк каже вголос: «А муха здохла!». Всі суб'єкти Симфонії повертаються в бік Гундяка-Бічунози. Тодоська сміється. Уляна Тарасівна відриває своє огрядне тіло від стільця на п'ять сантиметрів, трохи піднімається так, щоб зберегти позицію офіційної неприсутности на уроці й не порушити сакральної відчужености від того, що їй довірено перевіряти, і постпедагогічним голосом осмикує Бічунозу. «Іван!». Той здмухує вдосконалену модернополітами муху на підлогу і посміхається щиро і дурнувато, потрапляючи раптом цією посмішкою в темп розгорнення четвертої теми. Вчителька заспокоює клас. «Бічуноза дурний», — повідомляє Тодоська Світлані Гундяк. — Над Модернополем сходить Сонце. О'Хін розпитує у місцевого мешканця, чому мерія Модернополя не призначає вчителів-концептуалістів у навколишні профанічні села. У відповідь мешканець Модернополя розпадається на літературу та літературний процес, причому обидві частини верещать. — «У Пісні Одинадцятій „Саду Божественних пєснєй“ стверджується вищість духовного розвитку людини», — каже вчителька і додає, вже зміненим на присутність інтриги голосом: «А тепер, дорогі мої, спробуйте скласти цитатний план Десятої та Одинадцятої пісней за тематичною схемою, яку ви бачите на таблиці. Даю вам десять хвилин на цю роботу. Робота — на оцінку. Хто перший складе план, нехай підніме руку, і я дам можливість…» — Славомир Балюта не слухає Тетяни Юрківни. Його свідомістю прокочуються нумеровані хвилі вітґенштайнових тез: «4.1272. Безглуздо також говорити про кількість усіх предметів». — З двадцяти двох учнів двадцять починають складати Цитатний план за пропонованою схемою.

25-та хвилина уроку

Олійник дивиться у вікно: паралельний клас виконує на спортивному майданчику фізкультурні вправи. Дмитро Сич ускладнює малюнок ДНК трьома запланованими кольорами. — У Постмодернополі сутінки. Як завжди. Заблуканий облудоїд Олійника вештається головною вулицею, зачіпаючи за відстовбурчені коди сфінксів. Його дратує строкатість асфальтового покриття і від роздратування він іноді трансформується. Тим часом на Бульварі Класифікацій відбувається Карнавал Літературних Архетипів. Церемоніймейстер вигукує в мегафон назви модифікацій архетипів, що проходять повз головну трибуну. «Архетип кохання!» — кричить він: «Модифікація Псевдонабоков-14!» Натовп лоліт з обличчями дівчаток 9-А класу заповнює Бульвар. Лоліт супроводжує марш Мендельсона і запах дешевого квіткового одеколону. «Архетип кохання!» — презентує церемоніймейстер: «Модифікація Псевдонабоков-15!» Сутінки виплескують на Бульвар неповнолітніх мулаток в уборах бразілійських карнавалів. Ламбада. Оберти стегон. Колір шкіри Наомі Кемпбелл. Запах невдоволеної пристрасти. «Архетип кохання!» — мегафон стократно підсилює захоплено-істеричне тремоло церемоніймейстера: «Модифікація Псевдорасін-3!» Величезна мавпа-незайманка на ім'я Юнія скаче Бульваром Класифікацій, шість розбещених владою у мавп'ячому вольєрі орангутангів-неронів женуться за нею. Серед глядачів Карнавалу непомітно з'являються облудоїд та О'Хін. Шпигун встигає на свято вчасно: після модифікацій архетипу кохання починається мілітарна частина карнавального параду. Потужні ракетні тягачі вивозять перед трибуну секретну зброю Постмодернополя — величезні реактивні носи типу «Де Бержерак». Масно-блискучі, титанові, з червоними соплами замість ніздрів, вони справляють грізне враження. «Архетип лицаря Модифікація Псевдоростан-6!» — урочисто проголошує мегафон.