— Кого ж ви тоді порадите замість себе?

Холмс поклав руку мені на плече.

— Якщо за це візьметься мій друг, то ось вам людина, яка буде поруч з вами в найкритичніший момент. Ніхто не може поручитися за нього так, як я.

Ця пропозиція застала мене зненацька, але Баскервіль, не чекаючи на відповідь, схопив мою руку й палко потис її.

— Як це люб’язно з вашого боку, докторе Ватсоне! — мовив він. — Адже ви бачите, в якому я становищі, а з обставинами знайомі незгірш від мене. Якщо ви поїдете до Баскервіль-Холла й поживете там зі мною, я повік цього не забуду.

Перспектива пригод завжди вабила мене, а Холмсові слова й жвавість, із якою баронет відгукнувся на них, дуже мене втішили.

— Поїду з радістю, — сказав я, — й не знаю, чи зможу краще провести цей час десь-інде.

— Ви надсилатимете мені докладні звіти, — сказав Холмс. — У найкритичніший момент, — а він неодмінно настане, — я керуватиму вашими діями. Гадаю, що до суботи ви будете готові?

— Отже, ви згодні, докторе Ватсоне?

— Цілком.

— Тоді в суботу, якщо нічого не станеться, виїдемо о пів на одинадцяту з Падинґтона.

Ми підвелися, щоб попрощатись, і тут Баскервіль раптом переможно скрикнув і витяг з-під шафи в кутку коричневий черевик.

— Мій пропалий черевик! — вигукнув він.

— Хай так само легко минуться й усі інші труднощі! — сказав Шерлок Холмс.

— І все-таки це дуже дивно, — зауважив доктор Мортімер. — Я ще до сніданку обшукав усю кімнату.

— Я теж, — додав Баскервіль. — Обнишпорив кожен дюйм.

— Виходить, що коридорний підкинув його, поки ми снідали.

Покликали німця, але він нічого не зміг пояснити, й усі подальші розпити нічого не з’ясували. Отже, до всіх цих химерних пригод, що так швидко змінювали одна одну, додалася ще одна. Крім трагічної смерті сера Чарльза, перед нами раптом вишикувалася низка незбагненних подій, які відбулися протягом останніх двох днів: лист, складений з друкованих слів, чорнобородий нишпорка в кебі, зникнення спочатку нового коричневого, а потім старого чорного черевика і нарешті — поява коричневого. Дорогою до Бейкер-стріт Холмс увесь час мовчав, і його насуплені брови та напружений вираз обличчя свідчили, що він так само, як і я, намагався звести докупи всі ці дивовижні й, здавалося, зовсім не поєднувані випадки. Цілий день і вечір він замислено сидів у кабінеті, огорнений клубами тютюнового диму.

Перед самим обідом нам принесли дві телеграми. В першій ішлося:

«Щойно повідомили: Берімор у Холлі.

Баскервіль».

У другій:

«Обійшов двадцять три готелі; порізаного аркуша «Таймса», на жаль, не знайшов.

Картрайт».

— Дві мої нитки обірвалися, Ватсоне. Немає нічого цікавішого за справу, в якій усі неначе змовилися проти тебе. Що ж, підемо за іншим слідом.

— У нас іще є візник, який возив отого нишпорку.

— Авжеж. Я зробив запит про його ім’я та адресу в реєстраційній конторі і не здивуюся, якщо зараз от-от надійде відповідь.

Ця відповідь перевершила всі Холмсові сподівання: знизу долинув дзвінок, двері кімнати відчинились і на порозі виріс рослявий чолов’яга. То був не хто інший, як сам візник.

— Мені сказали в конторі, що за цією адресою цікавилися номером 2074, — мовив він. — Я їжджу вже сьомий рік і ще не чув жодної скарги. Тому й надумав сам зайти. Скажіть мені, що я таке накоїв?

— Ви нічого не накоїли, любий мій друже, — відповів Холмс. — Навпаки, я дам вам півсоверен, якщо ви до ладу відповісте на мої запитання.

— Ото деньок випав! — усміхнувся візник. — А що ви хочете почути від мене, сер?

— Насамперед — ваше ім’я та адресу, бо ви, може, будете потрібні мені надалі.

— Джон Клейтон, мешкаю в Боро, Терпі-стріт, 3. Кеб стоїть у Шиплі-Ярді, біля вокзалу Ватерлоо.

Шерлок Холмс усе це занотував.

— А тепер, Клейтоне, розкажіть мені про вашого пасажира, що спостерігав за цим будинком сьогодні о десятій годині ранку, а відтак за двома джентльменами на Риджент-стріт.

Візник здивовано й трохи зніяковіло поглянув на нього.

— Що ж вам розказувати, коли ви й самі, бачу, все знаєте, — мовив він. — Отой джентльмен сказав мені, що він детектив, і звелів не балакати зайвого.

— Любий мій друже, це справа серйозна, і ви можете опинитися в прикрому становищі, коли щось від мене таїтимете. Отже, ваш пасажир сказав, що він детектив?

— Саме так.

— Коли він це сказав?

— Коли висідав.

— А більш нічого він не сказав?

— Назвав своє ім’я.

Холмс переможно позирнув на мене.

— Назвав своє ім’я, справді? Це з його боку було надто необережно. То як же його звуть?

— Його звуть містер Шерлок Холмс, — мовив візник.

Я ще ніколи не бачив у свого друга таким спантеличеним, як після цієї візникової відповіді. Якусь хвилину він приголомшено мовчав. Потім вибухнув щирим сміхом:

— Удар, Ватсоне, влучний удар! Шпага в руці супротивника, не менш спритного за мене самого. Цього разу він добряче мене піддурив. То його звуть Шерлок Холмс, еге ж?

— Так, сер, цей джентльмен так мені сказав.

— Чудово! А тепер розкажіть мені, де ви його взяли й що було далі.

— Він зупинив мене о пів на десяту на Трафальґарській площі. Сказав, що він детектив, і пообіцяв дві Гінеї, якщо я цілий день робитиму, що він накаже, й нічого не питатиму. Звичайно ж, я на це погодився. Спершу ми під’їхали до готелю «Нортумберленд» і зачекали, поки звідти вийшли двоє джентльменів і теж узяли кеб. Ми подалися за ними аж сюди, на вашу вулицю.

— До оцих дверей, — уточнив Холмс.

— Оцього я вже не знаю, питайте краще в мого пасажира. Ми зупинилися посередині кварталу й чекали години з півтори. Потім ті двоє джентльменів пройшли повз нас і ми рушили за ними по Бейкер-стріт, а далі...

— Далі я знаю, — перервав візника Холмс.

— А далі ми виїхали на Риджент-стріт. Там мій джентльмен підняв горішнє віконце й гукнув, щоб я мчав щодуху на вокзал Ватерлоо. Я підстьобнув свою кобильчину, й за десять хвилин ми були на місці. Він дав мені дві гінеї, — не обдурив-таки, — і пішов на вокзал. Лише один раз, як виходив, обернувся й каже: «Вам, мабуть, цікаво буде знати, що ви возили містера Шерлока Холм— са». Отак я й дізнався його ім’я.

— Зрозуміло. І більш ви його не бачили?

— Ні, після того, як він пішов на вокзал, не бачив.

— А тепер опишіть мені цього містера Шерлока Холмса.

Візник почухав потилицю:

— Ну, цього джентльмена не так легко описати. Я дав би йому років із сорок, на зріст він не дуже високий — нижчий за вас на два— три дюйми, сер. Убраний як дженджик, борода чорна, лопатою, обличчя бліде. Більш нічого не пригадаю.

— А колір очей?

— Оцього вже не скажу.

— Більш нічого не запам’ятали?

— Ні, сер, нічого.

— Гаразд, ось вам півсоверен. А другу половину дістанете, коли довідаєтесь про нього щось іще. На добраніч!

— На добраніч, сер, дякую!

Джон Клейтон пішов, хихочучи, а Холмс знизав плечима й обернувся до мене, розчаровано усміхнувшись.

— Третя нитка теж обірвалася. Доведеться все починати спочатку, — мовив він. — От хитра тварюка! Дізнався номер нашого будинку, довідався, що сер Генрі Баскервіль приходив просити в мене поради, побачив мене на Риджент-стріт, зрозумів, що я завважив номер кеба й візьмуся до візника, і вирішив з мене покепкувати. Пам’ятайте, Ватсоне: цього разу ми зіткнулися з гідним супротивником. У Лондоні я дістав шах і мат. Сподіваюся, що в Девонширі вам пощастить більше. І все-таки це мене дуже турбує.

— Що?

— Те, що ви туди їдете. Це кепська справа, Ватсоне, гидка й небезпечна, — і що більш я про неї думаю, то менш вона мені подобається. Так, смійтеся собі, дорогий мій друже, але я обіцяю, що радітиму всім серцем, коли ви повернетесь на Бейкер-стріт живий і здоровий.

6. Баскервіль-Холл

Сер Генрі Баскервіль із доктором Мортімером скінчили свої справи до призначеного дня, і ми вирушили, як і домовилися, до Девонширу. Містер Шерлок Холмс поїхав зі мною на вокзал і дав мені останні вказівки та поради.