Потоки Тайя ринулися на штурм підземних приміщень, Будинків Контролю і складів Оть. Службовці Вищих Сфер були зметені в одну мить. Лі-а по передачі енергії думки на відстань перетворювалися в купу мотлоху. Захопивши центральні склади, великі групи інженерів і простих Тайя, очолені Рі-о та Сітом, на потужних дра вилетіли до гірського пасма, де знаходилися будівлі Вищих Сфер.

Деякі дра розбивалися, гинули в смерчах і хмарах дрібного каміння, але сотні вцілілих тісним кільцем оточили Палац Великої Трійки. Серед хаосу грозових розрядів і ураганних потоків повсталі вдерлися до залу Вищих Сфер. Умт та інші Тайя-Боги були захоплені зненацька, вони готувалися до вильоту на Тва-дьї. Позбавлені психічної сили, сконденсованої в оть Будинків Контролю, володарі Та-іни стали безсилими і жалюгідними. В їх середовищі Рі-о знайшов і Нура, тремтячого і посірілого від страху. Він сам простягнув Рі-о портативний лі-а з шифром просторового заслону. Він не дивився в очі ученому, лише вуста його шепотіли нікчемні благання пощади.

Рі-о навіть не поглянув на нього. Він запитав Умта:

— Де небесні диски для польоту на Тва-дьї?

— Рядом з Палацом, — понуро відповів Умт.

— Сіт, — сказав Рі-о, — ти поведеш диски на Тва-дьї. Рятуй Тайя, скільки можна. Якщо загине планета, то врятується хоч частина населення. Вони розпочнуть нову цивілізацію.

— А ти?

— Я полечу на Ма-ото Спробую зруйнувати просторовий заслон, зупинити установки!

— Яз тобою, друже! Ти сам не долетиш! Я поведу туди небесний диск!

— А що буде з нами? — благально крикнув Умт. — Ми повинні загинути?

— Ви залишитеся живими, якщо не загине планета! — суворо відповів Рі-о. — Ви одержите ті плоди, які виростили!

В ангарі Вищих Сфер повсталі знайшли двадцять великих небесних дисків. В них розмістилося багато тисяч молодих Тайя, серед них більша половина зовсім юних. В останній з дисків Рі-о посадив Мі-а та її батька. Вона плакала, не бажала летіти.

— Я хочу загинути з тобою, — шепотіла вона. — Я не переживу твоєї смерті. Учителю, любий! Не посилай мене одну…

— Не можна, люба, — відповів Рі-о, лагідно усміхаючись, — На мені лежить страшний обов’язок. Не виконавши його — я не маю права рятувати своє життя. А ти — юна і прекрасна — живи! Дітям своїм передаси згадку про наші бурхливі дні, щоб вони ніколи не повторили такої помилки… Прощай, моя прекрасна!..

Небесні диски відлітали, несучи надію планети на далеку Тва-дьї.

Сіт, зв’язавшись з Керівним Центром на супутнику Та-іни, наказав:

— Запускайте установки, як тільки прибудуть небесні диски з Та-іни! Виводьте Тва-дьї на нову орбіту. Супутнику залишатися біля Та-іни небезпечно…

Залишивши пригнічених, переляканих Тайи-Богів напризволяще, Рі-о та Сіт стартували від Палацу Вищих Сфер і попрямували на останньому небесному диску до острова Ма-ото…

СТРАШНИЙ ФІНАЛ

Небесний диск вийшов у міжпланетний простір, помчав над планетою. Рі-о непорушним поглядом дивився в оптичний отвір на води океану, що пропливали внизу. Коло замкнулося! Він викликав до життя гігантські сили, що сколихнули всю Та-іну, він повинен і боротися з ними! Чи не пізно?!

З мороку хмарного покриву виростав на тлі зоряних просторів туманний стовп атмосферних газів. То в скаженому темпі потужні установки викидали разом з потоками енергії поля За повітря планети, яке розвіювалося в Космосі.

Небесний диск пронизав похмурі, киплячі в божевільних круговертях хмари і стрімко знизився над островом Ма-ото. В попелястому напівсвітлі Рі-о і Сіт побачили жахливу картину. Океан вийшов з берегів, і чорні вали котилися над континентом, майже позбавлені ваги. На екваторі швидкість обертання доходила до кругової космічної швидкості.

Скеля, на якій було збудовано Керівний Центр установок, уціліла. Вона вперто стирчала над темною, страшною безоднею, оточена мороком і океаном. В повітрі, в завихреннях і смерчах крутилися трупи звірів і Тайя, будівлі і цілі скелі.

Сіт зупинив небесний диск біля скелі, над самим отвором до підземелля. Рі-о відчинив двері диска. Жахливий порив урагану відкинув його до пульта, потік дрібного каміння боляче різонув по очах. Небесний диск хитався в титанічних ураганах, ледве втримуючись на місці.

— Треба добратися до підземелля! — крикнув у відчаї Рі-о. — Не можна вибратися!..

— Пізно! — глухо відповів Сіт. В його очах відбився жах. У просторі прокотився неймовірної сили гуркіт, розкрилася десь недалеко безодня, сповнилася сліпучим вогнем і поглинула все — небесний диск, скелю і двох Тайя. Морок насунувся на Рі-о, жбурнув його в свої володіння. Майнула остання болісна думка:

«Планета загинула…»

…Рі-о не вмер. Він опритомнів. Розплющивши очі, побачив перед собою оптичний отвір. За ним мерехтіло зоряне небо. Значить, диск був десь в космічному просторі.

Рядом з Рі-о непорушно лежав Сіт. Учений покликав його. Космонавт не відповів. Рі-о заглянув за покрив та. На нього дивилися мертві очі.

Сум й байдужість спадали хвилями на серце Рі-о. Він повільно піднявся, вийшов назовні. Темрява Космосу зустріла його величним зоряним сяйвом. Небесний диск лежав біля скелі. Навколо нього зяяла безодня. Та-іна розвалилася на безліч осколків, вони опинилися на одному з них Вдалині пливли мерехтливі іскри — залишки рідної планети.

А там, поміж ними, палає червоним світлом диск Тва-дьї, колишнього супутника Та-іни. Він тепер стане четвертою планетою в системі Зірки-матері. Може, там, в новому світі, люба Мі-а дивиться зажурено в космічну далину і плаче за Учителем Рі-о. Хай… Все проходить… Прощай, кохана моя. Прощай, Та-іна, мати моя! Я тепер один… Один в цілому Всесвіті!

Рі-о повільно повернувся назад, виніс мертве тіло Сіта назовні, поклав його рядом з собою на скелі. Знайшов у небесному диску лі-а для запису думок. Тримаючи його поперед себе, почав згадувати все, що трапилося на Та-іні. Потік його вражень відбивався в невеликому диску, ховаючи в механічній пам’яті дивовижні і трагічні картини історії Та-іни.

Закінчивши розповідь, Рі-о сів на скелі, задумався. Для кого він все це залишає, до кого звертається?

Мовчить простір. Холодить тіло. Та Рі-о вже нічого не страшно. Він хоче лише одного — побачити ще раз животворне проміння Зірки-ма-тері. Відчути його тепло, ввібрати його в серце і… можна вмирати…

В згасаючій свідомості Рі-о з’явилося ясне розуміння неосяжності Всесвіту, його єдності. Планети, зірки, цивілізації — все це мить в безконечному плині спіралей. Але їхня боротьба, страждання і пошуки не проходять даремно! Міріади іскор життя зливаються в неосяжний вогонь безконечних цивілізацій, які були, є і будуть в Космосі. Умираючи, треба заслужити право сказати собі, простору, далеким світам: в мені горів розум…

Ген сходить над зубцями скель зелений вогник Гро-очі. Вона ще дика — третя планета. Але згодом на ній народиться істота, осяяна вогнем розуму… Чи знайде вона шляхи до світлого щастя для всіх? Чи не повторить жахливої трагедії Та-іни?..

Гро-оча блимає заспокійливо в темряві простору, огортається туманом. Звідки туман? Чому він тут, в світі без повітря? О, це вже підходить кінець…

Рі-о, знемагаючи, підняв лице назустріч зоряному океану, ніби бажаючи прийняти в себе всю славу небес перед останнім подихом.

Всесвіте! Я пізнаю твою тайну! Ніщо не зникає. Чуєш, Всесвіте! Я розумію тебе! Бери мої думи, мої болі і радості. Час наступає… на новій планеті з’являється… виходить на широку дорогу розумне плем’я істот… Я бачу їх, Всесвіте… вони будуть сильні і красиві, сміливі й мудрі… Вони збагнуть ті таємниці, перед якими зупинилися ми…

Але де ж це Зірка-матір? Чому не видно її променів?

Холодок смерті сідає на серце. Руки німіють. Рі-о поклав диск з записом рядом з собою. Чи то в Космосі… чи то всередині мозку… задзвеніла висока нота. Вона здіймається все вище і вище… боляче розриває все тіло гострим звучанням.