— Щось видно? — спитав Дельта-Два.

Дельта-Один не сказав нічого, фокусуючи збільшувач. І на блідо-білій поверхні айсберга, на превеликий подив, побачив три людські фігурки, що збилися докупи. Живі вони чи мертві — він не мав ані найменшої гадки. Утім, це вже не мало значення. Якщо вони й досі живі, то будуть мертві впродовж години, незважаючи на свої утеплені комбінезони: вони намокли, насувається шторм і їх несе на широченний простір одного з найнебезпечніших океанів на планеті. їхніх тіл ніхто й ніколи не знайде.

— Тільки привиди, — відповів Дельта-Один, одвертаючись від урвища. — Повертаймося на базу.

57

Сенатор Седжвік Секстон поставив келих з коньяком «Курвуазьє» на камінну полицю своєї квартири у комплексі Вестбрук і кілька секунд ворушив кочергою дрова, збираючись із думками. Шість чоловіків, що зібралися у його апартаментах, очікувально замовкли. Попередню розмову про те і се було закінчено. Настав час сенаторові Секстону рекламувати себе і набивати собі ціну. Вони це знали. І він це знав.

Політика — це продаж.

Добийся їхньої довіри. Дай їм відчути, що розумієш їхні проблеми.

— Як ви, мабуть, знаєте, — почав Секстон, повернувшись до гостей, — за останні кілька місяців я неодноразово зустрічався з багатьма представниками вашої галузі. — Він посміхнувся і сів поруч із ними, у такий спосіб демонструючи, що вони на одному рівні й мають спільний інтерес. — Але ви єдині, кого я запросив до себе додому. Ви надзвичайні люди, і я вважаю за честь вас приймати.

Сенатор склав на грудях руки й обвів поглядом кімнату, зустрівшись очима з кожним із присутніх. А потім зосередився на своїй першій мішені — опецькуватому чоловіку в ковбойському капелюсі.

— «Спейс Індастріз» із Х’юстона, — сказав Секстон. — Радий, що ви до мене завітали.

— Ненавиджу Вашингтон! — прогарчав техасець.

— Я не звинувачую вас. Це цілком зрозуміло, зважаючи на те, як несправедливо обійшлися з вами вашингтонські високопосадовці.

Техасець похмуро зиркнув з-під широких крис свого капелюха, але промовчав.

— Дванадцять років тому, — почав Секстон, — ви зробили американському урядові цікаву пропозицію: збудувати космічну станцію за якихось п’ять мільярдів доларів.

— Так, зробив. Я й досі маю ті креслення.

— Однак НАСА переконала уряд, що американська космічна станція має бути тільки проектом НАСА.

— Та отож. Агенція почала будувати таку станцію майже десять років тому.

— Так, десять років. І вона не лише не використовується й досі на повну потужність, а й обійшлася вже вдвадцятеро дорожче. Як американський платник податків, я просто шокований.

У кімнаті почулося схвальне бурмотіння. Секстон знову обвів поглядом присутніх, установивши з кожним зоровий контакт.

— Мені добре відомо, — продовжив він, тепер звертаючись до всіх, — що кілька ваших компаній пропонували здійснювати запуск приватних космічних кораблів багаторазового використання всього-на-всього за п’ятдесят мільйонів доларів за політ.

Гості знову закивали.

— Одначе НАСА перебиває вашу пропозицію і пропонує аналогічні послуги лише за тридцять вісім мільйонів доларів — і це тоді, коли собівартість одного запуску для них сягає понад ста п’ятдесяти мільйонів доларів!

— Отак вони й виштовхують нас із космосу, — сказав один з керівників. — Як же приватний сектор може конкурувати з компанією, котра дозволяє собі запускати в космос апарати зі збитком чотириста відсотків і при цьому не прогорає?

— Не може — і не треба, — зауважив Секстон.

І знову схвальні кивки.

Тепер Секстон повернувся до підтягнутого на вигляд бізнесмена, що сидів поруч із ним. Теку цього чоловіка сенатор прочитав з особливим інтересом. Як і багато хто з донорів кампанії сенатора, цей підприємець був колись інженером військової промисловості, але розчарувався через низьку зарплату й державну бюрократичну тяганину. Покинувши свою посаду у військовому відомстві, він подався шукати щастя у приватну космічну галузь.

— «Кістлер Аероспейс», — мовив Секстон, скрушно хитаючи головою. — Ваша компанія спроектувала і збудувала ракету, здатну виводити на орбіту корисні вантажі лише за дві тисячі доларів за фунт ваги в порівнянні з насівськими десятьма тисячами за фунт. — Секстон зробив ефектну паузу. — Однак клієнтів у вас і досі немає.

— А звідки у мене взятися клієнтам? — відповів чоловік. — Минулого тижня НАСА перебила нашу пропозицію, запропонувавши компанії «Моторола» вивести їхній телекомунікаційний супутник на орбіту лише за вісімсот дванадцять доларів за фунт ваги. Урядове відомство запускає супутники зі збитком дев’ятсот відсотків!

Секстон кивнув. Платники податків, самі того не бажаючи, фінансували агенцію, яка вдесятеро поступалася ефективністю своїм конкурентам.

— Ми з болем усвідомили, і чітко усвідомили, — сказав сенатор похмуро, — що НАСА докладає чималих зусиль для того, щоб задушити будь-яку конкуренцію у космосі. Вона виштовхує звідти наші приватні космічні підприємства шляхом встановлення цін, набагато нижчих від ринкових.

— Це як мережа «Вол-Март» у космосі, — порівняв техасець.

«До біса гарна аналогія, — подумки зауважив Секстон. — Треба буде запам’ятати і взяти на озброєння». «Вол-Март» зажив сумної слави через те, що вторгався на нову для себе територію, продаючи товари за ціною, нижчою від ринкової, і таким чином виштовхуючи з бізнесу всіх місцевих конкурентів.

— Мені все це страшенно набридло, — заявив техасець: — Мені набридло платити мільйонні податки Дядькові Сему, щоб той з їх допомогою відбивав у мене клієнтів!

— Дуже, дуже розумію ваше роздратування, — підіграв Секстон.

— Моя компанія, «Ротарі Рокет», страшенно потерпає через відсутність замовлень від великих корпорацій, — заявив модно вдягнений чоловік. — Це звичайнісіньке беззаконня, іншого слова не добереш!

— Повністю з вами згоден.

Секстон був шокований, дізнавшись іще про один спосіб, за допомогою якого НАСА придушувала своїх конкурентів і зберігала власну монополію: відомство проштовхнуло закони, що забороняли рекламу на космічних апаратах. Замість дозволити приватним компаніям отримувати гроші від реклами продукції великих корпорацій та їх логотипів — як це роблять, наприклад, професійні автомобільні перегонники, — держава дозволила космічним апаратам мати лише напис «Сполучені Штати Америки» й назву компанії. З тих ста вісімдесяти п’яти мільярдів доларів, які витрачалися у країні на рекламу, жоден долар не потрапив до кишень приватних космічних компаній.

— Це ж просто грабунок, — обурився ще один з присутніх. — Моя компанія хоче наступного травня запустити перший прототип туристичного космічного корабля багаторазового використання. Ми сподіваємося на якнайширше висвітлення цієї події в засобах масової інформації. Корпорація «Найк» щойно запропонувала нам сім мільйонів доларів спонсорської підтримки, якщо ми намалюємо на цьому кораблі її логотип та знаменитий напис «Просто візьми й зроби!». «Пепсі» за аналогічну послугу запропонувала нам удвічі більше: «Нове покоління обирає Пепсі!» Але згідно з федеральним законом, якщо наш корабель матиме рекламу компаній, нам заборонять його запуск!

— Та отож, — скрушно погодився Секстон. — Якщо мене оберуть, я неодмінно потурбуюся про те, щоб цей драконівський закон скасували. Це я твердо обіцяю. Космос має бути так само відкритим для реклами, як є відкритим для реклами кожен квадратний дюйм земної поверхні.

Сенатор уп’явся поглядом у свою аудиторію, у його голосі з’явилися пафосні нотки.

— Однак маємо усвідомити, що найбільшою перешкодою до приватизації НАСА є не законодавство, а настрій громадськості. Більшість американців і досі поділяють романтичний погляд на американську космічну програму. Вони й досі вірять, що НАСА — це абсолютно необхідне державне відомство.

— Це все — оті чортові голівудські картини! — кинув один з гостей. — Скільки ще Голівуд продукуватиме фільми на кшталт «героїчна НАСА рятує світ від астероїда-вбивці»? Це ж неприкрита пропаганда!