Збірка «Син сонця» нагадує цикл про «Смока Беллю» (з яким вона вийшла майже водночас), зокрема теж має наскрізного героя — Девіда Грифа (він же «син сонця»). Гриф є давно знайомим типом Лондонового «супергероя» — справжнього германця, наділеного золотавим волоссям і високими моральними якостями, та його тривіальність не стоїть на заваді яскравим, колоритним і не без гумору відтвореним сценкам із життя білого й тубільного населення Паумоту. Іншого змісту й настрою збірка «Храм гордощів»: вона відбила тяжкі враження Лондона від перебування на острові Молокаї, де розміщений лепрозорій.
Після повернення до Америки Лондон вирішує розпрощатися з містом. У 1910 році він купує перші 1000 акрів землі (4 км2) у долині Сонома в Каліфорнії, «Місячній долині», як її називали корінні жителі цих місць. Поступово ця ділянка перетворюється на величезне ранчо (тепер на його місці Національний парк). Це ранчо у Глен-Еллен надало нового змісту й інтересу існуванню Лондона. Але письменник не перетворюється на звичайного землевласника, продовжує непокоїтися соціальними питаннями і у своїй Місячній долині розпочинає експеримент по відродженню в Каліфорнії землеробства, що мало розв'язати проблеми перенаселених міст. Він розгортає сучасне фермерське господарство, яке не давало прибутків, але Лондон відчував радість від роботи на землі. Тепер письменницька праця підпорядковується його новому захопленню: «Я пишу книгу, — звіряється він, — лише з метою додати три або чотири сотні акрів до мого чудового маєтку». Стало явним охолодження його стосунків із соціалістами, він болісно реагує на їхні закиди про «капіталістичний» спосіб його життя, знову й знову наголошує, що він ніколи нікого не експлуатував, а все, що він має, зароблене власною працею. Проте фінансово допомагати партії продовжує.
У цей час з'являється в його творах і новий ідейно-тематичний комплекс — поетизація життя серед каліфорнійської природи, спокійного й урівноваженого, сповненого нехитрих господарських турбот. Він лягає в основу трьох найпопулярніших романів цього періоду: «Час-не-Жде» (1910), «Місячна долина» (1912) та «Маленька господиня великого будинку» (1915). «Час-не-Жде» — поєднує клондайкську та урбаністичну теми з каліфорнійською, ідейно підпорядковуючи їх останній, що реалізується у сюжеті: Джо Гарніш, золотошукач і бізнесмен, знаходить щастя у коханні та житті на лоні природи. Наочніше протиставлення міста, що руйнує людину, і сільської ідилії, яка відновлює її вітальні сили, здійснюється у романі «Місячна долина»; письменник переповідає історію подружжя з робітничого середовища, що тікає з міста й оселяється на фермі. Присутній у ньому мелодраматичний елемент значно посилиться у «Маленькій господині великого будинку», не кращому з названих творів.
Відбився новий ідейно-тематичний комплекс і в його новелістиці. В останніх прижиттєвих збірках Лондон часто переосмислює звичні для нього мотиви й концепти: так, персонаж новели «Морський фермер» (збірка «Сила дужого», 1914) є капітаном корабля, але для нього це лише робота, бо в мріях він — фермер. Нова ієрархія життєвих цінностей дається взнаки і в оповіданні «Волоцюга і фея» (збірка «Тасманові черепахи», 1916). Цей милий твір міг написати О. Генрі, якби не внутрішня напруга, присутня в ньому. Натуралістично зображений гобо виглядає істотою з іншого «жанру» в ідилічній рамці каліфорнійського літа, з якою якнайкраще гармонує охайна дівчинка, що збирає квіти. Відчужений від звичайного життя з його клопотами і простими радощами, він розташувався біля чепурної садиби, яка «промовляла про того, хто знав, що шукав, і знайшов», — на відміну від гобо. Колись у «Відступнику» зморений фізичною працею герой подається світ за очі, розриваючи зв'язок з родиною і суспільством. Персонаж оповідання «Волоцюга і фея» «кидає якір» на фермі, долучаючись до звичайного життя людей. Фактично волоцюга робить спробу інтеграції до суспільства, а підштовхує його до цього дівча, яке пробудило в ньому інстинкт батьківства. Ця історія — майже у дусі Віктора Гюго про благо, яке несуть добрі вчинки, і зло, яке породжує карна система. Водночас вона оприявнює певний душевний стан самого письменника в останні роки життя. Лондон мав двох доньок від першого шлюбу, які після розлучення залишилися жити з матір'ю (одна з них, Джоан, згодом напише книгу спогадів про батька); у шлюбі з Чарміан дітей не було. Та Лондон мріяв про «родове гніздо» й заради цієї мрії зводив сумно знаменитий «Будинок Вовка», який мав стати найкрасивішим у Каліфорнії і який, за невідомих обставин, згорів тієї ночі, коли був добудований.
У творчому доробку письменника є групи оповідань, які були написані в різний час і не складалися у збірки чи цикли, проте становлять жанрово-тематичну єдність. Серед них на окрему увагу заслуговують так звані «боксерські» оповідання («Гра», «Лютий звір», «Шматок м'яса», «Мексиканець»); Лондона навіть вважають зачинателем цього жанру. Бокс був улюбленим видом спорту Джека Лондона: рукавиці він завжди возив із собою, куди б не поїхав, а на професійних боксерських матчах волів бути кореспондентом, щоб знаходитися поблизу рингу. У цих оповіданнях прослідковується певна композиційно-сюжетна модель: основна частина твору відтворює перебіг поєдинку, який висвітлюється з позиції одного з учасників. А починається твір із зображення обставин його життя, тим самим витворюється сюжетна рамка, що має встановити своєрідний психологічний контакт читача з героєм, за якого він буде «вболівати». Сюжетну рамку оповідання «Мексиканець» (збірка «Народжена серед ночі», 1913) становить історія фанатично відданого революції юного мексиканця, який б'ється лише заради того, щоб заробити гроші на купівлю гвинтівок. Написане в 1911 році оповідання відбило тодішнє Лондонове сприйняття Мексиканської революції, загалом протилежне тому, яке оприлюднить серія статей, написаних після перебування письменника у мексиканському місті Веракрус у 1914 році.
Іншу важливу групу становлять близько десяти оповідань у жанрі фантастики. Вони розробляють популярні у тогочасній фантастичній літературі мотиви: знахідки доісторичної істоти («Релікт пліоценової епохи»), гри в невидимість («Тінь і спалах»), глобальної війни майбутнього («Небачене вторгнення») тощо. Оповідання «Коли світ був молодий» (збірка «Народжена серед ночі») можна вважати кращим у цій групі, воно розвиває мотив роздвоєння особистості, також відомий, передусім, за «Доктором Джекілем і доктором Хайдом» Стівенсона. Проте Джек Лондон потрактовує його інакше: за його допомогою він оприявнює сховану під тисячолітніми нашаруваннями цивілізації первісну істоту в людині. Мотив роздвоєння особистості загалом характерний для пізніх творів письменника; вдале втілення він знаходить також у відомій новелі «На південь від Вийми» (збірка «Сила дужого»), проте в ній Лондон залишається переважно в межах життєподібності. До цієї групи новел наближені соціальні утопії та антиутопії (скажімо, «Голіаф», збірка «Революція»), а також певна кількість маргінальних творів, на зразок раніше розглянутого оповідання «Чоловік зі Шрамом». Є у Лондона і фантастичний роман «Міжзоряний мандрівник» (1916), головний герой якого відбуває покарання в тюрмі Сент-Квентін та водночас мандрує у просторі і часі.
Жанровою своєрідністю відзначається й одне з пізніх оповідань Лондона «Вічність форм» (збірка «Тасманові черепахи»). Воно схоже і на філософський диспут, і на детектив, і на фантастику, не будучи повною мірою жодним з них. Нарація ведеться у незвичній для Лондона формі імітації щоденника, та що важливо, автором щоденника є особа, на свідчення якої не можна покластися. Записи «непевного» оповідача обрамлені нотатками іншого персонажа, які грають роль своєрідного коментарю.
В останні роки Джек Лондон пише багато, можливо, навіть занадто багато. Надмір напружена праця забирає у Лондона багато сил і дедалі менше приносить радощів. Та усталений спосіб життя, плани й проекти вимагають багато грошей, бо приблизно половина отриманого зазвичай іде на утримання родичів, знайомих і різних людей, що звертаються до нього по допомогу. До фізичної додається душевна втома, він помічає, що його щедрістю зловживають, потай кепкуючи над «забаганками багатія». В останні роки він зловживає алкоголем, що призводить до загострення хронічної недуги. Помер Джек Лондон 22 листопада 1916 року у себе на ранчо, де і був похований. Обставини його смерті породили чи не найбільш стійкий з усіх міфів, якими супроводжувалося життя цієї непересічної особистості, — міф про людину, яка наклала на себе руки, не витримавши тягаря успіху, і виник він, звичайно, під впливом роману «Мартін Іден». Версію свідомого самогубства підтримували й розробляли ранні біографи письменника, згодом її правомірність була піддана сумніву. У свідоцтві про смерть зазначено, що Лондон помер від уремії — хвороби нирок; водночас відомо, що приступи болю він тамував морфієм, передозування якого також могло спричинити смерть.