— Він справді мій батько, — тихо відповіла дівчина. — І я знала, що він живий. Я шантажую його — вимагаю сто тисяч. Цебто досі ми шантажували його втрьох — я, Тарго й Шенвер. Він не одружився з моєю матір'ю, тож я незаконнонароджена. Та все ж таки я його дитина. Я маю права, але він їх не визнає. З моєю матір'ю він обійшовся жахливо, покинув її без цента в кишені. Останні кілька років він наймав детективів — стежити за мною. Шенвер був колись одним з них. Коли я приїхала сюди й познайомилася з Тарго, Шенвер упізнав мене. Він з'їздив до Сан-Франціско й зняв копію з моєї метрики. Ось вона.

Вона похапцем розкрила свою сумочку, помацала в ній пальцями, тоді розстебнула замок-блискавку в підкладці, витягла згорнутий папірець і кинула його на стіл.

Конент зазирнув їй у вічі, взяв папірець, розгорнув його й уважно прочитав.

— Який же це доказ? — повагом сказав він. Молверн вийняв з кишені й простяг уперед ліву руку. Конент підштовхнув папірця до нього.

Це була нотаріальна копія метрики. В ній засвідчувалося народження Адріани Джанні Маєрсон, батьками якої були Джон і Антоніна Джанні Маєрсон. Молверн поклав папірець на стіл.

— Все ясно, — сказав він. — Адріана Джанні — Джін Едрієн. Певно, через це і знявся переполох, Коненте?

Конент похитав головою.

— Шенвера здолав страх. Він прийшов до Кортуея і все йому розповів. А після того став боятися ще дужче. Через те й найняв собі оцю схованку. Я думав, його порішили за зраду. Тарго не міг убити його, бо Тарго й досі сидить у поліції. Що ж, може, й щодо тебе я помиляюся, Молверне.

Молверн мовчки дивився на нього з-під насуплених брів.

— В усьому винна я, одна я, — озвалася Джін Едрієн. — Я заварила все це — і ось чим воно обернулося. Знаєте що? Я згодна піти до цього Кортуея, повинитись і пообіцяти, що дам йому спокій віднині й назавжди. Нехай тільки й він пообіцяє, що не чіпатиме Дьюка Тарго. Дозвольте, я так зроблю!

— Роби все, що тобі заманеться, золотко, — відповів їй Молверн. — Два мої пістолети надають тобі це право. Але чому ти так довго чекала? І чому не позивала до суду? Адже тобі, акторці, процес створив би чудову рекламу, навіть якби виграв його Кортуей.

Покусавши нижню губу, дівчина стиха відповіла:

— Моя мати не знала, чим він займається, не знала навіть його прізвища. Для неї він був тільки Джон Маєрсон. І я не знала, доки не приїхала сюди й випадково не побачила його фотографію в тутешній газеті. Він змінився, але я впізнала його. А до того ж ім'я — Джон Маєрсон…

Конент глузливо засміявся.

— Ти не пішла проти нього відкрито, бо чудово знаєш, що не він твій батько. Що твоя мати просто натаскала тебе на нього. Кожна шльондра вигадує щось подібне, коли схопить облизня. Кортуей каже, що може довести й доведе це і запроторить тебе куди слід. І повір мені, сестричко, цей старий упертюх слів на вітер не кидає: він здатен-таки поставити хрест на своїй політичній кар'єрі заради якоїсь бридні, заради того, щоб показати, хто винен, а хто ні в скандалі двадцятирічної давності. — Конент люто виплюнув недокурок і додав: — Я витратив силу грошей, щоб пропхнути його до сенату, і мені треба, щоб Кортуей там і залишився. Через те я й узявся за це діло. Тож не сподівайся, сестричко, що тобі пощастить відбутися легким переляком. Коли я беруся за мітлу, то замітаю добре. Ти в мене вилетиш із цього штату так, що приземлишся аж на Алясці. Що ж до твого приятеля з двома пістолетами — може, він і справді не знав нічого, але тепер знає, тож, виходить, він з вами в одній упряжці.

Конент грюкнув кулаком по столу й відкинувся назад, спокійно дивлячись на револьвер у Молверновій руці. Молверн зазирнув йому в очі й тихо спитав:

— Отой бандюга в ресторані — чи не був він часом вашою мітлою, Коненте?

Конент ошкірився й похитав головою.

Двері зі сходів беззвучно прочинилися. Молверн не бачив цього. Він дивився на Конента. Але Джін Едрієн побачила.

Очі її розширились, вона сахнулася назад, злякано зойкнула — і Молверн здивовано обернувся до неї.

Альбінос нечутно переступив поріг з пістолетом напоготові.

Очі його блищали, губи розтяглися в хижій посмішці.

— Ці двері тонкі, босе, от я й вирішив послухати… Не гніваєтесь? Кидай пугач, ' котику, поки я не продірявив вас обох на сита.

Молверн напівобернувся, розтис пальці, і воронований револьвер упав на потертий килим. Знизавши плечима, уникаючи очей Джін Едрієн, він широко розвів руки.

Альбінос відійшов від дверей, сторожко наблизився до Молверна і приставив пістолет йому до спини.

Конент підвівся, обійшов стіл, вийняв парабелум з Молвернової кишені і, не кажучи ні слова, не міняючи виразу обличчя, з розмаху садонув рукояткою Молвернові в щелепу.

Молверн по-п'яному поточився і звалився боком на підлогу.

Джін Едрієн заверещала, вчепилася нігтями Конентові в обличчя. Він відштовхнув дівчину, переклав пістолет у ліву руку й твердою долонею правої дав їй ляпаса.

— Цить, сестричко. Порепетувала — й годі. Альбінос вийшов на площадку сходів і щось гукнув; двоє його приятелів піднялися на горище й стали, посміхаючись, коло дверей.

Молверн нерухомо лежав на підлозі. Почекавши трохи, Конент запалив нову сигарету й постукав зігнутим пальцем по копії метрики, що лежала на столі.

— Вона хоче зустрітись із старим, — сказав він похмуро. — Що ж, влаштуємо їй зустріч. Та й самі заразом з ним зустрінемося. Щось у цьому ділі все-таки нечисте. — Він звів очі на товстуна. — Бери Лівшу, катай до поліції. Заберете звідти Тарго і зразу ж приставите до старого. Часу не гаяти: одна нога тут, друга там.

Обидва гангстери подалися сходами вниз.

Конент став над Молверном, злегка копнув його ногою в ребра, потім копнув ще і ще раз, аж поки той розплющив очі й заворушився.

9

Машина зупинилася на вершині горба, перед гранчастою чавунною брамою, за якою стояла сторожка. Двері сторожки відчинились, і на порозі у жовтавому світлі зачорніла постать здорованя в плащі й низько насунутому капелюсі. Тримаючи руки в кишенях, він повільно пішов під дощем до брами.

Поки він наближався, розпліскуючи ногами калюжки, альбінос стояв, прихилившись плечем до ґрат, і цокотів зубами.

— Чого тобі треба? — спитав здоровань.

— Ворушися, котику! Містер Конент хоче побалакати з твоїм босом.

Охоронець смачно плюнув у мокру темряву. — А ще чого йому хочеться? Ти знаєш, котра зараз година?

Конент рвучко відчинив дверцята машини й рушив до воріт. Дощ посилився, заглушаючи голоси.

Молверн повільно обернув голову й поплескав Джін Едрієн по руці. Вона відштовхнула його руку й прошепотіла:

— Ох, йолоп ти, йолоп!

Молверн зітхнув.

— А я не шкодую, золотко. Їй-богу, не шкодую!

Охоронець вийняв ключі на довгому ланцюжку, відімкнув браму й розчинив її до відпору. Конент з альбіносом повернулися до машини.

Конент, поставивши одну ногу на приступку, залишився стояти під дощем. Молверн витяг з кишені свою важку фляжку, навпомацки перевірив, чи не з'явилося на ній нових прим'ятин, і, відкрутивши кришку, простяг фляжку дівчині:

— Випий, воно додасть сміливості.

Вона не відповіла, не ворухнулася. Молверн ковтнув віскі, сховав фляжку й задивився на мокрі дерева великого саду, на гроно освітлених вікон, що ніби зависло в небі над широким Конентовим плечем.

Якась машина наближалася до них знизу, простромлюючи мокру темряву кинджалами фар. Під'їхавши до їхнього лімузина, машина зупинилась. Конент підійшов до неї, сунув голову у вікно й щось сказав. Машина дала задній хід, виїхала на під'їзну алею, і світло її фар, ковзнувши по підпірній стіні, зникло, а тоді знову з'явилося попереду двома яскравими білими овалами на кам'яному порталі.

Конент сів у лімузин, альбінос вирулив на алею і теж під'їхав до будинку. На круглій, обсадженій кипарисами цементній стоянці всі повиходили з машин.

Великі двері над сходами були розчинені, на порозі стояв чоловік у купальному халаті.