(ламає руки і хитається від горя, як од вітру колос)

Ой горенько! косо моя!

косо моя золотая!

Ой лишенько! красо моя!

красо моя молодая!..

М а в к а

Твоїй красі вік довгий не судився,

на те вона зроста, щоб полягати.

Даремне ти благаєш так мене, -

не я, то інший хто її зожне.

Р у с а л к а П о л ь о в а

Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє

з краю до краю.

Дай нам зажити веселого раю,

поки ще літечко сяє,

поки ще житечко не полягло, -

ще ж неминуче до нас не прийшло!

Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная!

Потім поникне краса моя бідная,

ляже додолу сама...

Сестро! не будь як зима,

що не вблагати її, не вмолити!

М а в к а

Рада б я волю вволити,

тільки ж сама я не маю вже волі.

Р у с а л к а П о л ь о в а

(шепче, схилившись Мавці до плеча)

Чи ж не трапляється часом на полі

гострим серпочком поранити руку?

Сестронько! зглянься на муку!

Крапельки крові було б для рятунку доволі.

Що ж? Хіба крові не варта краса?

М а в к а

(черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової)

Ось тобі, сестро, яса!

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі.

Від озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею.

М а т и

(до молодиці люб'язно)

Ходіть, Килинко, осьде край берези

ще свіже зіллячко. Ось деревій, -

ви ж гладишки попарити хотіли? -

Він добрий, любонько, до молока.

К и л и н а

Та в мене молока вже ніде й діти!

Коб ярмарок хутчій - куплю начиння.

Корова в мене турського заводу, -

ще мій небіжчик десь придбав, - молочна,

і господи яка! Оце вже якось

я в полі обробилася, то треба

роботі хатній дати лад. Ой тітко,

вдовиці - хоч надвоє розірвися!..

(Прибіднюється, підобгавши губи).

М а т и

Ей, рибонько, то ви вже обробились?

Ну, що то сказано, як хто робітний

та здужає... А в нас - маленька нивка,

та й то бог спору не дає...

К и л и н а

(дивиться на ниву, де стоїть Мавка)

А хто ж то

женцем у вас?

М а т и

Та там одна сирітка...

(Нишком).

Таке воно, простибіг, ні до чого...

К и л и н а

(надходить з матір'ю до Мавки)

Добридень, дівонько! Чи добре жнеться?

М а т и

(сплескує руками)

Ой лишенько! Іще не починала!

Ой мій упадоньку! Що ж ти робила?

Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!

М а в к а

(глухо)

Я руку врізала...

М а т и

Було при чому!

К и л и н а

А дай сюди серпа - нехай-но я.

Мавка ховає серпа за себе і вороже дивиться на Килину.

М а т и

Давай серпа, як кажуть! Таж не твій!

(Вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом),

М а т и

(втішно)

Ото мені робота!

К и л и н а

(не одриваючись од роботи)

Якби хто

перевесла крутив, то я б удух

сю нивку вижала.

М а т и

(гукає)

А йди, Лукашу!

Л у к а ш

(виходить. До Килини)

Магайбі.

К и л и н а

(жнучи)

Дякувати.

М а т и

От, Лукашу,

поможеш тут в'язати молодичці.

Бо та "помічниця" вже скалічіла.

Лукаш береться в'язати снопи.

Ну, жніте ж, дітоньки, а я піду

зварю вам киселиці на полудень.

(Іде в хату).

Мавка одійшла до берези, прихилилась до неї