Повернувшись пізно ввечері до стоянки й побачивши, що хлопців там немає, Етцанні й Теліє-квазі стривожилися й злякались. Але наступного ранку, коли вони знайшли знак на піску, тривога поступилася місцем гніву.

— Вони попливли за водою! — сердито скрикнув Етцанні, розглядаючи малюнок. — Видно, їм відібрало розум!

Але Деніказі доручив їм доглядати хлопців, і тому індіянам довелося хіть-не-хіть вирушити слідом за ними. Вони спустили на воду своє каное й відчалили.

— Ну, якщо ми їх наздоженемо, я їм усиплю! — похмуро пообіцяв Етцанні.

— А якщо ми їх не наздоженемо, то ескімоси проллють свіжу кров, — додав Теліє-квазі.

Просуваючись повільно й надзвичайно обережно, вони після цілоденної подорожі дісталися тільки до того місця, де хлопці поласували крехом. Там вони стали на ніч. Вогнища чіпевеї не розпалювали і всю ніч просиділи, не склеплюючи очей, тримаючи рушниці із зведеними курками на колінах. В пам'яті їхній живі були перекази про нескінченні війни з ескімосами, про засідки й досвітні напади — тим-то не дивно, що над ранок їм уже зуб на зуб не попадав од страху.

Їм довелося зібрати всю свою мужність, аби вирушити далі за течією, та все ж вони попливли вперед. Над полудень вони в'їхали в лабіринт проток між острівцями і нарешті, зробивши останній поворот, побачили видовжене озеро, що переходило в страшні пороги неподалік од Кам'яниці.

Індіяни тільки раз глянули на те озеро — цього одного-єдиного погляду їм було досить…

Пойняті панікою, вони розвернули своє каное назад і так налягли на весла, що воно аж стрибнуло проти води — бо чіпевеї побачили три вузькі ескімоські каяки, що саме відчалювали од берега десь за милю попереду.

Тепер вони забули про зниклих хлопців і взагалі про все на світі, керовані єдиним бажанням — якнайшвидше збільшити відстань між собою й ескімосами. Того ж вечора ціною нелюдських зусиль вони добулися до своєї стоянки. Там вони зупинилися рівно на стільки, скільки треба було, щоб зібрати всі речі, що там залишалися. Вранці, знесилені від утоми й страху, вони зробили привал за багато миль на південь, на березі Ідтен-туа. А наступного дня перепливли в західний рукав озера, де налаштувалися чекати на Деніказі. Етцанні й Теліє-квазі вже не мали ніякого сумніву щодо того, яка доля спіткала обох хлопців — вони були певні, що Авасін і Джеймі загинули.

Тим часом хлопці, які притаїлися біля Кам'яниці, ще й гадки не мали, що їх викреслено із списків живих. А три мисливці-ескімоси, які несквапно переїздили на своїх каяках з місця на місце, наглядаючи здобич, навіть не догадувалися про те, якого страху нагнали на чіпевеїв, і не підозрювали, що на їхній землі зараз ховаються двоє чужинців!

Наступного ранку Авасін прокинувся раніше за Джеймі. Спершу він занепокоєно оглянув річку — чи немає на ній часом ескімосів, а тоді обвів поглядом довколишній обшир. На всім Барренленді не видно було жодної живої істоти, а тишу порушував тільки далекий свист кроншнепів. І все ж страх перед ескімосами ще не відпускав його.

Кам'яниця стояла на вершині довгої відноги, що простягалася на захід, зливаючись з пасмом високих горбів. На обрії це пасмо завершувалось масивною Оленячою горою, під західними схилами якої Деніказі готувався, мабуть, у ту мить зустріти стада карібу.

Що ж до Джеймі, то він прокинувся, наче нічого й не було, зовсім забувши свій вчорашній переляк. Він ніколи не вірив по-справжньому переказам про жорстокість ескімосів і тепер, уранці, навіть соромився з того, що дозволив так себе залякати. До того ж він був голодний, а ногу йому терзав гострий і безнастанний біль.

— Ну, хай там що, а їсти треба, — сказав він. — Чим би це нам поснідати, га?

Авасін одігнав від себе настирливі тривожні думки, попорпався в речах і видобув волосінь — дуже міцну, з важким гачком. Але ж потрібна була ще й принада! На мить він замислився, а тоді дістав одну з картонових коробок з набоями, обережно відірвав смужку блакитно-жовтої наліпки й нанизав її на гачок так, щоб не видно було його вістря.

— Можливо, форель уже почала свій осінній нерест, — сказав він. — А коли так, то вона мусить бути не менш голодна, ніж ми з тобою. Може, ця принада обдурить її. Я піду до річки, спробую половити.

Взявши у вільну руку рушницю, Авасін почав спускатися до берега, а Джеймі тим часом заходився розпалювати багаття. Він знав, що Авасін не схвалить цього, але сказав сам собі:

— Коли який-небудь ескімос і побачить дим, то кинеться, либонь, тікати геть ще швидше, ніж ми тікали вчора! І взагалі, — додав він у думці, — я особисто не збираюся їсти сирої риби.

Авасін уподобав великий вир майже під самим водоспадом. Присівши навпочіпки на березі, він прив'язав до волосіні маленький камінець, що мав правити за грузило. Потім відміряв футів п'ять волосіні і розкрутив гачок з грузилом над головою, наче ласо. А тоді нараз відпустив —і гачок кулею полетів на середину річки, потягнувши за собою волосінь. Після цього Авасін почав повільно витягувати снасть.

Риба не клюнула. Авасін, хвилюючись, знов закинув гачок. Цього разу він не встиг витягти й кількох футів волосіні, як вона раптом смикнулася й напнулась. Він блискавично намотав її на руку: напнута волосінь смикалася так сильно, що аж впиналася в шкіру. Напружившись, він повільно, обережно почав підтягувати здобич до берега.

Щось закрутилося під поверхнею води, і Авасін встиг помітити величезну сріблясту тінь — таку велику, що в першу мить він навіть очам своїм не повірив! Хлопець аж затремтів од збудження, бо зрозумів, що на гачок йому впіймалася велетенська форель — з тих, що все життя своє проводять у найглибших озерах і тільки під час нересту вирушають до верхоріччя.

Опинившись у мілкій воді, рибина так люто смикнулася, що Авасін мало не впав. Не наважуючись тягти далі — волосінь-бо могла розірватися — він похапцем обв'язав її кінець круг великого валуна і, не гаючи ні секунди, стрибнув у бурхливу воду.

Він плюхнувся в річку за кілька дюймів од величезної рибини, і вона знов шалено шарпнулася, знявши цілий фонтан бризок. Волосінь загула від напруження й раптом луснула. Та Авасін був готовий до цього. Він встиг запустити обидві руки в червоні зябра велетенської форелі!

Пручаючись, видираючись, риба звалила Авасіна на спину — та хлопець не випустив її з рук. Він збуджено горлав і щосили тягнув свою здобич на мілину. Нараз рибі пощастило вирватися з однієї його руки. Хлопець одчайдушно кинувся вперед, і широкий хвіст форелі ляснув його по обличчю.

І тут усвідомлення того, що йдеться про життя або голодну смерть, додало йому спритності. Приловчившись, він в'ївся зубами в риб'ячий хвіст і завис на ньому, мов тер'єр!

За кілька хвилин, мокрий з голови до ніг, захеканий, він витяг-таки рибину на мілину, намацав вільною рукою каменюку й одним дужим ударом поклав край боротьбі. А тоді поволік свою здобич береговим схилом угору.

Ну й чудовисько ж він упіймав! Завдовжки не менше чотирьох футів, а заважила б, мабуть, фунтів сорок з гаком. Блискучі боки рибини вилискували густими сузір'ями яскраво-червоних і золотих цяток. Її величезна паща — не менша, мабуть, ніж у лайки, була витикана сотнями гострих зубів.

Щасливо всміхаючись, Авасін закинув форель на плече й поніс далі. Він так радів з своєї перемоги, що наразі забув про небезпеку і навіть не помітив вогнища, котре розпалив Джеймі, витративши на добування вогню цілу годину.

Джеймі аж остовпів, побачивши гігантську рибу, а тоді вихопив ножа й заходився краяти на великі шматки рожеве, схоже на кетове, м'ясо. За кілька хвилин ранкове повітря наповнилося запахом смаженої риби, й хлопці почали уминати за обидві щоки.

Наївшись донесхочу, вони побачили, що, власне, купа шматків, які нарізав Джеймі, майже не зменшилася.

— М'ясо треба зберегти, — сказав Авасін. — Хтозна, коли нам ще раз пощастить витягти таку рибину. Давай закоптимо все, що зосталося.

Зібравши зо два десятки плоских каменів, вони повстромляли їх сторчма в землю навколо вогнища й розвішали на них шматки форелі. Потім накидали на розпечене вугілля вологого моху, не звертаючи уваги на дим, що стовпом знявся в бліде небо. Густий дим огортав м'ясо, і воно почало темніти й усихати.