Дядечко Франтішек здивувався з кмітливості юного індіанця:

— Ти добрий хлопець, Дієго, я ніколи тобі цього не забуду! Тепер нам доведеться змінити напрям нашої мандрівки. Дієго знає бандитів, отож нехай він і далі стежить за ними. Вацлав завтра піде до містера Блека й від мого імені попросить, щоб той навідав мене. А зараз давайте відпочивати, всі ми страшенно змучені. Як там наша Лготка, Єніку? — голосно гукнув він до хлопця.

— Їй уже краще, дядечку. Перев'язка і мазь мабуть-таки допомогли. Лготка заснула й уже не тремтить.

Рани в дядечка Франтішка також були обмиті й перев'язані. Індіанці на це справжні мастаки. На щастя, поранення виявилося не надто серйозне: лезо ножа пошкодило лише м'язи.

Минула ніч. Усі спали неспокійно, але найтяжчою була ця ніч для дядечка Франтішка. Вранці він був дуже блідий, стомлений і не міг навіть підвестися з ліжка, коли до нього в готель завітав містер Блек. Містер Блек, дізнавшись про подробиці вчорашньої події, порадив не надавати їй розголосу й не звертатися до властей.

— Це тільки викличе зайвий шум, і негідники розбредуться по всіх кутках країни й чинитимуть там ще більші злочини. Покладіться на мене. Я подбаю про те, щоб органи безпеки виявили притон цих бандюг. Звичайно, діяти треба обережно й таємно, щоб застукати зненацька й знешкодити всю байду. Що ж до вас, то я цілком схвалюю ваше рішення змінити маршрут дальшої подорожі. Якщо вас задовольнить корабель, котрий піде прямо в Лімон, то можу вас утішити: «Кугуар», який повертається з Веракрус, буде в Белізі завтра ввечері або післязавтра вранці. Це судно цілком надійне, воно курсує до Панами. Вам турбуватися нема чого. Я подбаю про все, ви тільки ладнайтеся в дорогу, а головне — швидко видужуйте.

Дядечко Франтішек щиро подякував за все містерові Блеку і, коли той попрощався, віддав наказ членам експедиції негайно лаштуватися до відплиття.

XXI

УГЛИБ КОСТА-РІКИ

На третій день дядечко Франтішек, трохи блідий, стояв на палубі «Кугуара» й махав на прощання містерові Блеку, який дивився вслід кораблеві. «Кугуар», гарний двотрубний пароплав, спокійно й урочисто рушив на південь.

Корабель, який відходить од пристані, завжди являє собою гарне видовище. Він відпливає велично й нечутно, наче велетенський лебідь; спритно обминає човни та острівці й немовби розправляє своє біле пір'я — морські хвилі спінюються за ним двома широкими крилами… 1 тоді вже здається, ніби корабель не пливе, а летить. Помалу зникають з очей деталі, судно чимраз меншає, поки, нарешті, перетворюється на маленьку, ясну хмаринку. Скоро й та хмаринка блідне, блідне — і ось уже погляд марно блукає поміж небом і морем, шукаючи маленьку цяточку диму: вона щезла, розтанула вдалині.

Хоч Лімон — чудова гавань, глибока й добре захищена з усіх боків, найбезпечніше сховище для кораблів, одначе саме містечко зі своїми двома тисячами мешканців мало чим знамените. Певне значення воно має лише для купців.

Наші мандрівники дісталися до Лімона здорові й заспокоєні, але перебули в місті лише кілька годин. Їхньою метою було маленьке містечко Карільйо, куди вони мали намір доїхати залізницею. В Карільйо вони відпочинуть, дядечко Франтішек купить там в'ючаків, ящики, кошики, а тоді вже експедиція вирушить далі в гори.

Всі вже заздалегідь тішилися з дальшого полювання за рідкісними видами гірських орхідей, яких у Коста-Ріці росте дуже багато. За словами дядечка Франтішка, ця країна ще майже не відкрила Європі свої дорогі скарби.

Подорож залізницею була вельми цікава. Спочатку паровоз тягнув за собою вгору від узбережжя довгу низку вагонів. Та чим ближче під'їздили до гір, тим менше ставало вагонів. На маленьких станціях задні вагони відчіплювали, тож коли почався справжній гірський підйом, паровоз, важко сопучи, тягнув по рейках лише чотири вагони.

Рельєф Коста-Ріки надзвичайно своєрідний. Високі Кордільєри перетинають країну з північного сходу на південний захід двома гостроверхими кряжами, які подекуди сягають двох тисяч метрів. Між цими природними гігантськими валами на височині тисяча п'ятсот метрів над рівнем моря розкинулося плато. На цій багатій, родючій гірській рівнині ростуть ліси — до речі, тільки листяні, — а між ними в далечінь простяглися широкі савани.

Між поперечними відногами гір пролягли долини, а на скелястих схилах та урвищах, опріч запашної ванілі, ростуть орхідеї. Втім, ваніль — теж різновид орхідей; це витка рослина з тугим, наче шкіряним, ясно-зеленим листям, з жовтаво-зелених квітів якої утворюються циліндричні коробочки. Разом з іншими різновидами орхідей ваніль сповнює чисте гірське повітря найніжнішими пахощами. Кущі орхідей сидять на стрімчаках, розплатавши своє сіре, подеколи вузлувате коріння. Іноді вони ліпляться до скель, наче ластівчані кубельця, а коріння їхнє вільно має в повітрі.

Грунт тут вулканічного походження. Кілька вулканів діють, і досі, а невеличкі землетруси, які не завдають ніякої шкоди, трапляються так часто, що місцеве населення їх уже не боїться.

В Карільйо дядечко Франтішек легко знайшов усе те, що йому було потрібне. В'ючаків у Коста-Ріці не бракує, а щодо кошиків, то місцеве населення дуже майстерно плете їх з ліан, ротану та іншого гнучкого пруття.

Наші друзі ще в поїзді переконалися, що чутки про привітність, гостинність і добродушність тутешніх мешканців анітрохи не перебільшені. Скрізь вони зустрічали лише привітних і гостинних людей.

Основне заняття корінного населення — хліборобство й скотарство, а головний продукт експорту — кава. Колись дядечко Франтішек обіцяв Єнікові, що в Коста-Ріці той побачить гори кави, й хлопець це запам'ятав. Однак ті неосяжні купи, справді-таки гори кави, які вони тут побачили, вразили навіть самого дядечка Франтішка. Вилущена, промита й висушена кава лежить прямо на полі, в купах, таких довгих і високих, як у Чехії піраміди цукрових буряків, що ними селяни восени завалюють цукроварні.

Крім кави, в Коста-Ріці вирощують також рис, тютюн, цукрову тростину, бобові, банани та інші плоди. І все ж таки тут обробляють заледве п'ять відсотків землі, решта лежить облогом або поросла одвічним лісом.

Єнік відчув себе безмежно щасливим, коли побачив на пасовиську череду корів; з радощів він випив стільки молока, що потому з острахом погладжував свій живіт, а на овочі й глянути не міг.

Привітні господарі запрошували наших друзів до себе на ранчо. Всі тутешні старожили були за походженням іспанці й не забули рідної мови та звичаїв з далекої батьківщини, їхні коні, хоч і невисокі на зріст, знамениті своєю гарною поставою, могутньою шиєю, довгою буйною гривою та маленькими міцними ногами.

Як зрадів Єнік, коли дядечко Франтішек подарував йому коня, сірого в яблука! Вацлав теж дістав коня — вороного, для різноманітності. Звичайно, для перевезення вантажу надійніший обережний мул, тому для себе дядечко вибрав саме цю розумну тварину.

Єнік цілком по-іспанському накинув на коня червоний чапрак і дуже пошкодував, що лондонські бешкетники не бачать, як гордо сидить він оце зараз у сідлі, лівою рукою взявшись у бік, а правою тримаючи гнуздечку. Ох, а яка ж гарна була та ремінна гнуздечка, оздоблена мідними бляшками!

— Хвалилася коза, що в неї хвіст довгий, — усміхнувся дядечко Франтішек, стежачи, як хизується Єнік. — Гляди, бо впадеш!

Єнік на це засміявся:

— Впасти з цього козеняти — все одно що з лави скотитися! Дивіться, стремена в мене лише на півметра від землі!

Коник також був задоволений своїм господарем. Зате Лготка, яка вже одужала, явно ревнувала. Варто було Єнікові сказати Вітерцеві — так Єнік назвав свого коня — ласкаве слово, як Лготка одразу ж вимагала, щоб її теж приголубили. Вона стрибала навколо юного вершника, а коли той не помічав її, вистрибувала до нього в сідло. Єнік, звичайно, тут же прогонив її, і собака, задерши хвоста, притьмом бігла вперед і несамовито гавкала.