— Чудесно! — засміявся дядечко. — Лгот-ко! Лготко! Лготко, ти задоволена?

Сука глянула спочатку на одного, а потім па другого, ніби намагаючись зрозуміти, що говорять про неї ці люди, і якесь чуття підказувало їй, що нічого лихого з нею трапитись не може, коли вони так привітно всміхаються.

Єнік обійняв суку за шию. Вона не пручалася, а, навпаки, вдячно лизнула Єніка в щоку.

Ото було радощів! Вацлав запевняв, що зроду не бачив розумнішого собаки. Потім усі четверо пішли до сторожового пса, який голосно скавулів, очевидно, з заздрощів, що його подруга вже на волі, а він іще прив'язаний. Побачивши, що люди підходять до нього разом з його подругою, пес миттю збагнув, що настала і його черга. Він почав стрибати, гавкати, вищати з радощів і навіть терся животом об землю.

— Ось вам яскраве свідчення того, чого вартий приклад. Цей лютий пес одразу ж присмирнів, тільки-но побачив, що Лготка завоювала нашу прихильність своєю слухняністю й лагідністю. Ну, Вацлаве, — звернувся дядечко до юнака, — як ти гадаєш, буде він тебе слухатись?

— Що? Невже ти хочеш віддати цього пса мені?! — вигукнув Вацлав. — А як же ти сам?

— Я вже не маленький, щоб гратися з цуциками, — пожартував Франтішек. — Іди до нього, йди спокійно, не бійся. Одв'яжи його й побачиш, як він буде тебе слухатися.

Вацлав підійшов до пса. Пес тремтів од нетерпіння, але ворожості в його прудких рухах уже не було. Опинившись на волі, він почав радісно стрибати й у захваті кинувся до гурту індіанців,

— Плутон, сюди! Плутон, назад! — закричав Вацлав, метнувшися за ним.

І — о, диво! — собака підкорився. Кличку «Плутон» він чув уперше в житті, але підкорився людському голосові, в якому лунав наказ.

— Звідки ти знаєш, що його звуть Плутон? — вражено спитав Єнік.

— Та це в мене просто так вихопилося, — засміявся Вацлав. — У нас удома колись був собака Плутон, а я оце так злякався, що пес кинеться на індіанців, ну й…

Всі голосно засміялися.

— Ми сьогодні ж випробуємо собак на полюванні, — сказав Франтішек. — Треба, щоб вони якомога швидше звикли до нас. Та й індіанцям корисно буде трохи відпочити від виснажливого лазіння по деревах…

Проте індіанці сприйняли цю новину цілком байдуже. Здавалося, що непередбачений відпочинок їх анітрохи не тішив. Але й бажання взяти участь у полюванні вони теж не виявили. Щільніше всівшись навколо вогнища, індіанці, як і минулих вечорів, почали щось тихо бубоніти.

VIII

ПОЛЮВАННЯ В ДЖУНГЛЯХ

Єнік із радощів аж заверещав. У нього є власна рушниця, яку йому дав сам дядечко Франтішек! Він теж піде до лісу, піде на полювання і вперше в житті вистрелить!

Від щастя в Єніка аж голова пішла обертом. Мати рушницю і йти полювати в тропічному лісі — хіба це не велике щастя для кожного хлопця? Стискаючи в руках двостволку, Єнік думав про те, що незабаром, можливо, сам зазнає таких пригод, про які досі тільки читав у пригодницьких романах. Власне, саме сьогодні починається те справжнє, про що він мріяв цілих два місяці ще в Англії, перш ніж остаточно зважився на втечу.

Вацлав Веверка теж тішився з полювання. Він, правда, мав уже двадцять років, але це не заважало йому, як і Єнікові, по-хлоп'ячому радіти з майбутніх ловів. Франтішек уважав, що Вацлав анітрохи не розсудливіший за Єнду Сатрапу, якому було лише п'ятнадцять років.

Озброївшись двостволками й ножами, мисливці ввійшли в таємничий праліс. За порадою Франтішка, Вацлав і Єнік правий ствол рушниці набили дрібним шротом, а лівий — шротом трохи більшого калібру, на випадок, якщо їм зустрінеться великий і небезпечний звір.

Хосе пообіцяв, що цього разу не засне й зварить добру вечерю, а також як слід догляне за в'ючаками.

Лготка була ще нетерплячіша, ніж Єнік. Було видно, що рушниця їй не дивина, бо Лготка безупинно підстрибувала, крутилася коло людей, немов кваплячи їх швидше вже рушати. Не встигли наші мисливці вийти за межі табору, як Лготка, випроставши хвоста, ластівкою майнула в кущі.

Зате Плутон показав, який він дурник. Він також високо підстрибував, плутався в усіх під ногами, гавкав хрипким басом, проте явно не знав, що йому робити; не бачачи навколо себе ні худоби, ані овець, яких звик охороняти, бідолаха почував себе в лісі досить-таки непевно.

За півгодини Плутон уже висолопив язика мало не до землі й ледве плентався за своїми новими хазяїнами. А Лготка тим часом не минала жодного кущика, щоб не обнюхати та не оглянути його. Вона сполохала безліч птахів і вивірок, поки нарешті сама зрозуміла, що це нічого не варта дичина й полювати на неї мисливському собаці не годиться.

Сьогодні наші друзі не шукали орхідей і не мали наміру придивлятися до навколишньої рослинності, однак їм доводилося це робити, інакше вони могли потрапити в непрохідні хащі колючого чагарника чапаралес. А в ті хащі, як відомо, не наважиться ступити жоден мисливець, коли не має на собі шкіряного костюма: будь-який інший одяг за кілька хвилин перетворився б на ганчір'я.

Продиратися джунглями — справа нелегка, тут жодного кроку не можна ступити спокійно, й дуже помиляється той, хто вважає, що полювання в тропічних хащах схоже на полювання в наших лісах. Хоч дядечко Франтішек завбачливо вибрав найзручніший шлях — уздовж потоку, одначе й тут, щоб пройти принаймні кілька кроків, доводилося перестрибувати через ліани, обрубувати гілки або просуватися поповзом. Іноді мисливці брели потоком по коліна у воді, западаючись у в'язку багнюку. Попереду й позаду стіною стояв праліс, шлях заступали все нові й нові перешкоди. В таких місцях важко помітити звіра, а коли мисливцеві це й пощастить, то все одно лишається надто мало часу, щоб зорієнтуватись і прицілитись: звір тільки майне й миттю зникне в хащах. А коли це птах, то ви даремно шукатимете його в густих кронах дерев. Полювати в тропіках можна лише на лісових полянах та в кущах, де мисливець має ширший круговид і де може як слід розвернутися.

Наші друзі двічі ставали на відпочинок, перш ніж надибали видолинок, схожий на той, де розташувався їхній табір. У них зажевріла надія, що мисливське щастя нарешті таки всміхнеться їм.

— Я раджу вам далеко не заходити, — мовив дядечко Франтішек. — Нехай кожен займе місце, яке я йому вкажу, й не кидає його доти, поки почує мій ріжок. Зберемося біля того дуба, де стоятиме Єнік.

Вацлав одійшов на сто кроків праворуч, а дядечко Франтішек як головний ловчий покрокував до видолинка ліворуч.

Вже за п'ять хвилин з дядечкового боку озвався постріл і вигук: «Піль, Лготко, піль!» Це свідчило про те, що дядечко вистрелив не марно. Після цього він стріляв іще тричі: по хмарках блакитного диму Єнік визначив, що дядечко дістався вже до середини видолинка.;

Хлопець так пильно стежив за блакитним димком від пострілів дядечка Франтішка, що не помічав нічого навколо. Зненацька щось зашурхотіло в нього під ногами, й не встиг він отямитись, як із кущів шугнув заєць, потім другий; вони промайнули так близько, що трохи не зачепили Єніка.

А він, геть забувши в цю хвилину, що тримає в руках рушницю, ошелешено дивився, як сполохані вухані мчать повз нього, задерши вгору свої білі пухнасті хвостики.

Раптом гримнув постріл із Вацлавової двостволки, й навкруги розлігся вигук:

— Мерщій до мене, я підстрелив страуса, але він тікає в кущі!

— Стій, не ворушися! — крикнув з видолинка дядечко Франтішек. — Я біжу до тебе з собаками!

Єнік пильно розглянувся навкруги. Невже він так нічого й не вполює? Правда щойно тут були зайці, але вони промчали, наче навіжені, не чекаючи, поки Єнік вистрелить. Але Єнік навряд чи й вистрелив би, бо тієї миті він геть забув про рушницю.

А у видолинку тим часом раз по раз розлягалися постріли й лунало чітке дядечкове: «Піль!» Єнік раптом відчув гірке розчарування. Дядечко вибрав собі найкраще місце, а його, Єніка, зумисне поставив осторонь, щоб він навіть не вистрелив. До горла хлопцеві підкотив клубок, і він мало не заплакав. Мають його за дітвака: ось, мовляв, тобі рушничка, грайся, хлопчику, грайся!