— Обніміть мене за шию, — сказав Камов. — Найважче — добратися до всюдихода, а там я швидко довезу вас додому. Ідіть вперед! — наказав він Бейсону,

Американець мовчки послухався. Стрибнувши на землю, він допоміг Камову спустити пораненого.

— Я дуже шкодую, містер Камов, — сказав він, — що вчинив цей безглуздий напад. Не знаю, як це могло статися. Я, мабуть, не при своєму розумі. Загибель Чарльза Хепгуда помутила мій розум.

— Це не дивно, — відповів Камов. — А до того ж ви багато пили останнім часом. Думаю, що суд візьме це до уваги. Покладіть всередину корабля ногу Хепгуда. Він взяв Пайчадзе на руки.

— Вам важко, Сергію Олександровичу?

— Нітрохи! Хіба ви забули, що ми на Марсі?

Він одніс товариша до всюдихода і зручно влаштував його на задньому сидінні.

Бейсон стояв біля дверей. Останні слова Камова вразили його, мов грім. Досі йому здавалося, що командир, радянського зорельота не надає великого значення всьому, що трапилося. Він зрозумів, як глибоко помилився. Те, що він сприйняв за поблажливість, було тільки виявом витримки і виняткового самовладання. Камов обернувся до Бейсона.

— Не затримуйте нас, — роздратовано сказав він. — В чому річ?

Бейсон не відповів. Він мовчки підняв останки свого супутника і, поклавши їх на підлогу вихідної камери, замкнув двері. Так само мовчки він сів на вказане йому місце в машині. Камов сів поруч.

Перш ніж рушити з місця, він ввімкнув передавач.

— Нарешті! — почувся голос Бєлопольського. — Що у вас трапилося, Сергію Олександровичу?

— Все розкажу, коли повернемось, — сказав Камов. — А тепер слухайте уважно. Арсен Георгійович поранений. Приготуйте зручне ліжко. Коли побачите всюдихід, нехай Борис Миколайович вийде допомогти мені перенести пораненого. Крім того, ми веземо з собою ще одну людину. Для неї підготуйте резервну каюту.

— Яку людину?.. Звідки?!

— Це член екіпажу американського зорельота. Пояснювати ніколи. Почекайте трохи. Всюдихід йтиме на повну швидкість. Розмовляти на ходу не будемо. Через півтори години будемо дома. Все ясно?

— Ні, поки що зовсім не ясно, — відповів Бєлопольський. — Але ваш наказ буде виконано.

— До побачення! Припиняю зв'язок.

Вимкнувши мікрофон, Камов повернувся до Пайчадзе:

— Вам зручно, Арсене Георгійовичу? — Дуже добре, не турбуйтеся!

— Дозвольте, — несподівано сказав Бейсон, — затриматись на одну хвилину.

— Навіщо?

— Мені хотілося б повернутися на зореліт. Там є американський прапор. Я хочу прикріпити його на кораблі. Нехай він майорить тут на пам'ять про наше відвідування Марса.

— Ні! — різко відповів Камов. — Не дозволяю! Він ввімкнув мотор.

— Я пущу всюдихід з максимальною швидкістю, Арсене Георгійовичу. Дорога нам знайома і безпечна. Якщо через швидкість ви почуватимете себе погано, — скажіть.

— Нічого не трапиться, — відповів Пайчадзе. — Я почуваю себе добре.

Зворотний шлях тривав менш ніж півтори години. Всюдихід ішов з швидкістю сто десять кілометрів, точно тримаючись свого ж сліду, який виразно видно було на рівному твердому грунті. Міцні ресори пасажирської кабіни і м'які крісла дозволяли зручно влаштувати пораненого, і Камов сподівався, що переїзд не викличе ніяких ускладнень. На щастя, рана була легка. Правда, доведеться виймати кулю, але це не турбувало лікаря. На зорельоті було все, що необхідно для будь-якої операції. Якби рана була небезпечнішою, довелося б не менше доби залишатися на американському кораблі, де важко було покласти пораненого досить зручно. Крім того, виникло б ще одне неприємне ускладнення. Старт зорельота з Марса відбудеться через три дні. Прискорення при зльоті викличе подвійну силу ваги, а це для тяжкопораненого може бути небезпечним. Камов добре знав, що коли б навіть це загрожувало смертю Пайчадзе, він всеодно змушений був би вилетіти, щоб не погубити всіх інших членів екіпажу.

До цього дня експедиція проходила дуже добре. Старт із Землі, переліт до Венери, огляд планети, зустріч з астероїдом відбулися надзвичайно вдало. Найважчий спуск на Марс, якого він, потай від супутників, дуже боявся, так само закінчився цілком благополучно. Зореліт сів, мов на земному ракетодромі. Здавалося, що космічний рейс закінчиться, над усі сподівання, без будь-яких утруднень.

І ось зустріч з американцями мало не закінчилася катастрофою.

Камов дуже шкодував, що дозволив Бейсону заманити себе в цю пастку. Хто міг подумати, що цей виродок задумав таку безмірну підлоту?

Тупість і невдячність американця дратували Камова.

На що розраховувала ця людина?

Якщо навіть припустити, що його план вдало закінчився б, то що сталося б далі? Радянський зореліт все одно повернувся б на Землю. А кораблем Хепгуда можна було б скористатися тільки в тому разі, коли журналіст зумів би дати всі вказівки відносно конструкції корабля, його двигунів, їх потужності, швидкості, яку вони розвивають, та багато інших відомостей, без яких політ на космічному кораблі неможливий. Чи знав американець усе це? Найімовірніше, що ні. Але припустимо, що він це знає. Зореліт, керований радянським вченим, сів би, звичайно, на території Радянського Союзу. Невже Бейсон міг припустити, що. він зумів би примусити Камова летіти до Америки? Очевидно, саме на це й розраховував журналіст. Він міряв по собі.

Близьке сусідство американця, що займав крісло, на якому так недавно сидів Пайчадзе, було фізично неприємне Камову, і він нетерпляче ждав закінчення довгого шляху. Кілька разів він обертався назад.

Пайчадзе, очевидно, було дуже боляче. Про це свідчили помутнілі очі й зціплені зуби астронома. Краплі поту виступали на лобі, і поранений млявим рухом витирав їх хусточкою. Було ясно, що для нього дорога не була такою рівною, як це здавалося здоровій людині. Зустрічаючи тривожний погляд Камова, Пайчадзе ледь помітно усміхався і, насилу ворушачи губами, говорив одну і ту ж фразу: «Нічого, все гаразд!» Коли б тільки він не знепритомнів! Лишилося зовсім небагато.

Рослини, як блискавки, проносились повз вікна всюдихода. Камов до кінця відвів ручку реостата, витискуючи з мотора все, що він міг дати.

Він не боявся такої швидкості. Сліди гусениць виразно виднілися попереду, і на знайомій дорозі боятися було нічого. «Болото», де всюдиходу довелося уповільнити хід, залишилося далеко позаду. Зореліт був уже близько. Кожної миті Камов чекав, що попереду з'явиться силует рідного корабля.

Та все ж він появився несподівано. Білосніжний корпус з широко розпластаними крилами гордо височів над низькими марсіанськими кущами, всім своїм виглядом уособлюючи силу народу, який послав його сюди.

Камов замилувався своїм кораблем. Який контраст з маленьким тьмяносірим американським зорельотом, що лякливо притиснувся до землі, ніби боявся невідомої планети, куди він потрапив і де йому судилося тепер залишитися назавжди!

Всюдихід, уповільнюючи швидкість, наближався до корабля.

Камов побачив, як відчинилися двері і на землю стрибнув Мельников. В руках він тримав якийсь довгий предмет.

«Носилки», догадався Камов.

Він побіжно глянув на Бейсона, перевіряючи, яке враження справив їхній корабель. Обличчя американця було похмуре.

«Ото ж бо!» подумав Камов. Всюдихід зупинився.

Обернувшись до Пайчадзе, Камов побачив, що астроном знепритомнів. Непомітна, але неминуча тряска зробила своє діло. Обличчя пораненого здавалося мертвим. Камов схвильовано помацав пульс. Ні, це звичайна непритомність. Не можна гаяти часу! Від того, як швидко буде зроблена операція, багато залежало. Він квапливо одягнув на Пайчадзе маску і відкрив кран повітроподачі. Знаком наказав американцеві зробити те саме, відчинив двері і вийшов із всюдихода.

— Що з Арсеном Георгійовичем? Як сталося, що він поранений?

Навіть під маскою було видно, яке схвильоване обличчя у Мельникова. Він дивився на нерухоме тіло товариша, не звертаючи уваги на Бейсона. Він просто забув про нього.

Розгорнувши носилки, вони поклали на них пораненого. Пайчадзе не прийшов до пам'яті.