Коли лейтенант піднявся на місток, вітер почав дути ще пронизливіше, гудів у снастях, заглушав шум вентиляторів.

Ледь видні силуети вимальовувалися над поручнями і поряд з товстим стовбуром щогли. Ігнатьєв розглядів кремезну постать Чижова.

— Прийнято рішення знов увійти в Інрелед, лейтенанте, — сказав Чижов. — Вітер поганий подув, і хвиля більша. А в шхерах давно немає туману. Підходимо до вхідного фарватеру, робитимемо поворот за пеленгом маяка Скумкам.

— Уже відкрився маяк?

— Час іще не вийшов…

— Сигнальники, шукайте справа по носу білий вогонь маяка! — долинув з темряви владний голос Курнакова.

— Єсть шукати справа по носу білий маячний вогонь! Ігнатьєв пройшов у штурманську рубку. Курнаков, змахуючи дощові краплі з обличчя, схилився над картою.

— Ехолот включіть, Ігнатьєв, — сказав він, ніби і не помітивши тимчасової відсутності лейтенанта. У Курнакова був утомлений, охриплий голос. Ігнатьєв включив ехолот. Червоні іскри почали проноситися в прорізах покажчика морських глибин.

— Зараз приходимо на видимість маяка Скумкам, — сказав задоволено Курнаков, глянув на ехолот і знову нахилився над картою… — За пеленгом на маяк робимо поворот на тридцять два градуси в шхерний фарватер. На морі колій немає, але поки що, щоб не наврочити, йдемо, немов по коліях…

Від перебірки з переговорної труби почувся різкий свист.

— Штурмане, коли відкриється маяк? — глухо пролунав голос Сливіна в мідному розтрубі. Курнаков глянув на годинник.

— На видимість маяка Скумкам приходимо за хвилину!

Він звично вимкнув ехолот, глянув на лічильник оборотів, ніби перевіряючи себе. Гучно, чітко цокав годинник. Курнаков чекав.

Нетерпляче потягся до переговорної труби.

— Відкрився вогонь маяка?

— Не видно маяка! — пролунав голос із труби.

Хвилини йшли, як години. Щось здригнулося в обличчі Курнакова. Він хруснув пальцями, не зводячи очей з циферблата.

— Штурмане, на місток! — сердито прохрипіла труба.

Курнаков штовхнув двері рубки. Ігнатьєв біг слідом за ним.

— Ну, штурмане, що ж ваше обчислення? Де Скумкам? — різко запитав Сливін.

Попереду була суцільна, ледь поріділа передсвітанкова імла. Курнаков вдивлявся в цю імлу, затуливши долонею очі від засліплюючих дощових струменів.

Борт злітав і опускався на крутих хвилях. Посилювався береговий вітер. «Як важко зараз буксирувати док в океані, весь час міняти швидкість, щоб не лопнули натягнуті троси…» подумав Ігнатьєв.

— Ні, не відкривається маяк, — сказав крізь вітер здивований Чижов. — Ми вже й так тут сигнальників атакуємо.

— А ви не атакуйте сигнальників, а намагайтеся раніше за них помітити вогонь, — сказав, як завжди спокійний, Потапов.

Сливін підійшов зовсім близько до Курнакова.

— Може, не засвічений маячний вогонь, штурмане?

— Повинен бути засвічений! Не було попередження мореплавцям. Білий мигаючий вогонь при вході у фарватер… Повинен бути засвічений…

— А може, в обчисленні помилка, Семене Іллічу? Враховували всі поправки на дрейф?

— Не міг я помилитися в обчисленні! — сказав Курнаков з силою і відчув, як закалатало ривками серце, похололи пальці. А що коли й справді не помітив помилки в обчисленні? Взяв усю відповідальність на себе і от — допустив помилку!.. Він знову перевіряв у думці всі поправки й розрахунки.

— Не могла помилитися в обчисленні штурманська частина, Миколо Олександровичу, — впевнено повтори він.

Замигало попереду червоне виразне світло-клотик «Пінгвіна».

— З «Пінгвіна» запитують, — доповідав Жуков: — «Не бачу маячного вогню, чи продовжувати заданий курс?»

— Бачу білий мигаючий вогонь! — пролунав із темряви голос Михайлова.

Всі подалися вперед. І справді далеко-далеко праворуч з'явилася біла світлова пляма. Заблищало, рівномірно спалахуючи й погасаючи, довгождане світло маяка.

— На дванадцять хвилин помилився-таки в розрахунках, штурмане, — тихо сказав Сливін над вухом Курнакова. В його голосі чувся легкий докір і водночас величезне полегшення. — Скільки градусів поворот, кажете?

— Поворот тридцять два градуси, тримати курс шістдесят сім градусів…

Курнаков знову пеленгував маячний вогонь.

— Час повороту вийшов!

Він до болю в очах вдивлявся в далеке світло. Так, безперечно, це білий мигаючий вогонь… Маяк, установлений на зюйд-вестовому кінці острова Скумкам… І в той же час. Чому він відкрився так пізно?

«В звичайних умовах слід було б віддати якорі, дочекатися ранку, щоб уточнити своє місце, — майнула думка. — Але тут не станеш на якір, на цих океанських величезних глибинах…»

— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Тримати курс шістдесят сім градусів!» — наказав Сливін.

Курнаков повільно увійшов до рубки. Помилка в обчисленні на дванадцять хвилин… Може, Ігнатьєв на своїй вахті, захопившись віршиками, не врахував величини дрейфу, а він не помітив помилки?.. Так, ось і пояснення… Молодший штурман не врахував дрейфу від зустрічного вітру, а він вчасно не виправив помилки…

Курнаков дивився на годинник, на репітори гірокомпаса й лага. Не хотілося піднімати очей на лейтенанта, який тихо ввійшов, зупинився біля штурманського столу. Все-таки мигцем глянув і побачив, з яким непорозумінням вдивляється Ігнатьєв у сірожовту гладінь навігаційної карти.

Особливо дратував зараз Курнакова світлий чуб, що спадав на очі лейтенанта. Засмучений Ігнатьєв забув навіть заправити волосся під кашкет.

— Так, прокладку вести — це вам не віршики писати, — майже мимоволі сказав Курнаков.

Ігнатьєв спалахнув, повернувся до нього. Але Курнаков думав уже про інше. Все ж щось бентежило його в цьому маячному вогні, що так пізно відкрився.

Загудів пущений квапливою рукою ехолот. Курнаков вдивився в червоні спалахи над цифрами глибин. Рвонувся до переговорної труби.

— На містку!

Йому перехопило голос, він навіть підніс руку до горла, але величезним зусиллям волі оволодів собою.

— На містку! Різко зменшуються глибини. Йдемо до небезпеки!

Ще раз глянув в ехолот, кинувся на місток.

— Повний назад! — почув він команду Сливіна. Дзвякнув машинний телеграф.

— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Повний назад!»

Усе, що було далі, злилося у вихор вражень, які витісняли одне одного.

Як і раніше, працювали під палубою машини, але свист вітру в снастях став тихшим. Рвонулися з-за корми спінені хвилі. І водночас різкий поштовх, як удар електричного струму, потряс місток.

— Що там на юті? — крикнув Сливін.

Пробіг по містку, перехилився через поручні.

По палубі, по металевих східцях трапів лунав тупіт багатьох ніг. Одразу посилилася качка. Криголам перевалювався з борту на борт. Ігнатьєв, вибігши із штурманської рубки, вхопився за кронштейн.

— Лопнули буксири! — пролунав голос із темряви. — Боцмана Птицина зачепило тросом!

Із-за корми, де тьмяно блищали вогні доку, квапливо мигав прожектор.

— Семафор з доку! — голосно, збуджено читав Жуков: — «Порвані обидва буксири. Стоїмо на місці. Торкнулися грунту».

— Включити великий прожектор! — скомандував Сливін. — Обидва якорі до віддачі приготувати!

Шиплячи, спалахнув над містком. прожектор. Ввігнуті дзеркала кинули в темряву слігіучояскраве світло. Світловий стовп ковзнув по воді, в його промінні ясно виникли ртутні смуги косо падаючого дощу. Позаду, у відповідь, піднявся з темряви прожекторний промінь. Він сяяв з однієї із докових башт, стало видно, як б'ються біловерхі хвилі в понтони і по широкій палубі біжать маленькі постаті людей.

— По місцях стояти, на якір ставати! — гримів голос капітана Потапова.

— Віддати лівий якір!

І трохи згодом:

— Віддати правий якір!

— Капітан, штурман, заступник по політчастині — до мене! — пролунав голос Сливіна, що перекрив гуркіт якірних ланцюгів.

Прожекторний промінь мчав над містком у темряву. Дощ стікав тонкими струминками з лакованих козирків кашкетів. Капітан першого рангу вийняв цигарку і, забувши запалити, м'яв мундштук у мокрих пальцях. Але гучний голос начальника експедиції був сповнений упевненості й сили — таким голосом віддавав він накази у воєнні дні, під дулами фашистських батарей.