Зовсім недавно він перебрався сюди — і ось уже відчуває себе тут затишно й просто, мов удома.

Так звично сидіти за столом, що похитується.

Гудуть під каютною палубою корабельні машини. Іноді плямкає, сплескує в умивальнику вода. Ледь поскрипують металеві пофарбовані під дерево перебірки.

На столі — газети, журнали, книжки з вкладеними в них виписками для бесід. Ще стільки треба прочитати, проробити. Не прочитаєш усієї цієї літератури — не проведеш хороших бесід з людьми.

І разом з тим так важко приступити до читання після безсонної ночі, яку провів на містку і в машинах, серед матросів на кормі «Прончищева» і на стапель-палубі доку, куди вже під ранок перекинув його обслуговуючий експедицію маленький посильний корабель… Вабила до себе широка, застелена свіжою білизною койка, так хотілося прилягти, виспатись добре.

В двері каюти постукали.

— Вас просять чай пити, товаришу капітан третього рангу! — пролунав за дверима негучний голос Ракитіної…

Коли Андросов увійшов в капітанський салон, тут уже зібралися Сливін, Потапов, Курнаков, який щойно змінився з вахти.

Капітан першого рангу Сливін походжав по салону, дивився в ілюмінатор. Таня Ракитіна в білому накрохмаленому фартусі, з пов'язкою навколо кучерявого волосся, розставляла на круглому обідньому столі хліб, масло, відкриті банки консервів.

— Прошу до столу, товариші! — сказав Сливін, відстібаючи ремені біля крісла. Вже під час першого обіду на криголамі Андросов помітив тут своєрідні деталі: ремінні застібки на кріслах біля столу, високі відкидні борти, що оточують обідній стіл, щоб під час сильної океанської качки не розкидало по салону крісла, не злітав із столу на палубу посуд.

— Ну, Юхиме Овдійовичу, — сказав Сливін добродушно, кладучи цукор у склянку, — як вам подобається початок нашого переходу?

— Якщо не зважати на цю неприємність у базі, — стримано обізвався Андросов, — мені здається, що плавання почалося добре. Прекрасно працюють люди.

— І можна сподіватися, що й надалі перехід відбуватиметься без будь-яких пригод? Ваша думка щодо цього?

— З приводу пригод характерну цитату навів мені майор, що побував у нас, — усміхнувся Андросов, приймаючи від Тані повну склянку чаю. — У мене на столі лежить книга Роалда Амундсена «Моє життя», яку я збираюсь прочитати. Амундсен пише, що пригода — це не більше як наслідок поганої планової розробки, яка привела до тяжких випробувань. І далі норвезький полярник говорить: «Пригода — це ще один доказ тієї істини, що жодній людині не дано передбачити всіх випадковостей майбутнього». Оці рядки і вказав мені майор Людов.

— А непогано сказано, — погладив бороду Сливін. — Пригода — наслідок поганої планової розробки! І нікому не дано передбачити всіх випадковостей майбутнього…

Андросов, схилившись над столом, зосереджено помішував ложечкою в склянці.

— А ви пам'ятаєте, товаришу капітан третього рангу, що писав Маркс про закономірність випадку? Як відомо, випадковість і необхідність — споріднені категорії, що відбивають єдність протилежностей об'єктивною світу.

Густі брови Сливіна трохи піднялися над водянисто-голубими очима.

— І ви, значить, так само, як ваш майор, з думкою Амундсена не згодні?

— Типова для буржуазного інтелігента позакласова точка зору, — знизав плечима Андросов. — Амундсен не згадує про джерело цілого ряду так званих пригод, про втручання ворожих класових сил.

Капітан Потапов швидко допив чай, вийшов з-за столу, мигцем глянув на годинник. Він поспішав на місток, з якого майже не сходив, відколи почався похід.

— Але в цій експедиції ми, очевидно, уникнемо нових пригод будь-якого роду, — Сливін не кваплячись, з задоволенням сьорбав чай. — Час мирний, прекрасні прогнози погоди. Правда, трохи запізнилися в зв'язку з цією затримкою, але, за всіма даними, встигнемо провести док до настання осінніх штормів.

Андросов слухав упевнений голос начальника експедиції, дивився на його поважну постать. Ще з давніх днів Великої Вітчизняної війни йому запам'ятався портрет Сливіна в одній із флотських газет: його величезний зріст, випуклі груди шд розпущеною по кітелю світлою бородою. Враження привабливої щирості й сили викликав образ Сливіна у всіх, хто мав справу з цим морським офіцером.

З перших воєнних днів Сливін, командуючи тоді тральщиком, проявив себе беззавітно хоробрим офіцером. Під жорстоким вогнем берегової батареї ворога висаджував він армійський десант на зайнятий гітлерівцями берег. Щоразу, коли гарматний снаряд лягав близько від борту і солдати мимоволі притискалися до палуби, командир тральщика по-молодецьки змахував кашкетом, громовим голосом відпускав ущипливі зауваження з приводу влучності фашистських артилеристів.

Це Сливін кілька місяців тому взяв на буксир в океані палаючий американський транспорт, покинутий командою, і, загасивши пожежу, привів судно в порт призначення. Невдовзі після цього представник військової місії вручив Сливіну один з найвищих військових орденів Сполучених Штатів…

— Чого ви зморщились, як од хіни, Юхиме Овдійовичу! — вивів Андросова із задуми насмішкуватий голос начальника експедиції. — От і штурман згоден зі мною, що похід повинен відбутися гладко. А, між нами кажучи, непогано було б нашому особовому складові вхопити кусок доброї морської практики.

— Так чи інакше — морської практики буде достатньо. Без шторму в дорозі не обійдемося! А якщо врахувати парусність докових башт, то нас весь час зноситиме з курсу… — почав Курнаков, готуючи собі бутерброд.

У дверях з'явився розсильний.

— Товаришу капітан першого рангу, до нашого борту підійшло посильне судно «Топаз», просить дозволу почати вивантаження хліба, випеченого на доку.

— Нехай приступають, — сказав Сливін.

— Дозвольте звернутися до капітана третього рангу?

— Звертайтеся.

— Товаришу капітан третього рангу, — звернувся розсильний до Андросова. — Мічман Агєєв прибув на «Топазі», і зараз він у вашій каюті.

Андросов допив чай, дивлячись на Сливіна, підвівся з крісла.

— Дозвольте вийти з-за столу? Треба поговорити з мічманом, поки йде розвантаження.

— Звичайно, йдіть, Юхиме Овдійовичу, — сказав Сливін.

Агєєв сидів на диванчику в каюті, перегортав узятий із столу журнал. Він теж мало спав цієї ночі, дуже втомився. Але боцман був у благодушному настрої. Його жорсткі пальці перегортали журнал, а ясні очі дивилися кудись у простір, ніби за перебірку каюти. Коли ввійшов Андросов, Сергій Микитович підвівся з дивана.

— Сидіть, мічмане, сидіть, — сказав Андросов, підсідаючи до столу. — Ну як, усе нормально на доку?

— Все гаразд, товаришу капітан третього рангу. Матроси працюють з душею.

— Активісти-агітатори вам допомагають?

— Самі ви бачили — актив підбирається міцний. Комуністи водолази Костиков і Коркін — фронтовики, з гвардійських кораблів. Електрики Афанасьєв і Милін — теж із старих кадрів… Боцман Ромашкін… Пекар Кубиков — колишній кок з морської піхоти… І в комсомольській організації вже бачу, на кого спертися… Між іншим, — мічман злегка усміхнувся, — є у нас такий в'їдливий хлопчина — Мосін. Поки що костричиться ще, але напевне буде у нас з ним справжня дружба.

— Так… — Андросов простяг Агєєву пачку аркушиків. — От прочитайте тези бесіди про Швецію. Тут проведу збори з агітаторами сам, а на доку доведеться вам як секретареві парторганізації зайнятися цією бесідою. Прочитайте зараз, може що неясно…

— Єсть, — сказав Агєєв і заглибився в читання…

Коли, закінчивши розмову з Андросовим, мічман вийшов на верхню палубу криголама, погода розгулялася зовсім.

Високо в небі стояло яскраве, гаряче сонце. Сяяли навколо золотистосині хвилі.

Широкий чорний «Топаз» похитувався біля «Прончищева», йдучи з ним майже борт коло борту.

— Ще не відходимо, товаришу мічман, — крикнув старшина з посильного судна.