— Які храми розташовані в цьому напрямку?

Брандмейстер іще більше збентежився.

— їх там десятки. А що?

Ленґдон спохмурнів. Ну звичайно. Я й сам мав би здогадатись.

— Мені потрібна карта міста. Якнайшвидше.

Брандмейстер попросив когось побігти по карту до пожежної машини. Ленґдон знову повернувся до статуї. Земля… Повітря. Вогонь… ВІТТОРІЯ.

Останній вказівник — Вода, казав він собі. Вода роботи Бер-ніні. Установлена в якійсь із церков Рима. Голка в копиці сіна. Він гарячковито перебирав у пам’яті всі роботи Берніні, які знав. Мені потрібний пам’ятник Воді!

Раптом Ленґдон згадав скульптуру Берніні з назвою «Тритон» — грецький бог моря. Але він швидко збагнув, що вона розташована на майдані біля цієї самої церкви і до того ж зовсім не в тому напрямку, що потрібно. Він змушував себе думати. Яку фігуру міг би вирізьбити Берніні на честь води? «Нептун і Тритон»? Але ця статуя, на жаль, пребуває в музеї Вікторії й Альбер-та в Лондоні.

— Сеньйоре? — До нього біг пожежник із картою.

Ленґдон подякував йому і розклав карту на вівтарі. Він одразу прозумів, що звернувся до тих людей, що треба, — такої детальної карти Рима він іще ніколи не бачив.

— Де ми?

Пожежник тицьнув у точку на карті.

— Поряд із п’яца Барберіні.

Аби краще зорієнтуватися, Ленґдон іще раз подивився на спис у руці янгола. Брандмейстер не помилився. Карта підтвердила, що спис і справді вказує на захід. Ленґдон провів пальцем на карті пряму від церкви Санта-Марія делла Вітторія на захід. Надія відразу почала згасати. Його палець раз по разу натрапляв на будівлю, позначену маленьким чорним хрестиком. Храми. Місто було просто всіяне ними. Нарешті церкви закінчились, і палець іаїхав у передмістя Рима. Ленґдон зітхнув і відійшов на крок від карти. Прокляття.

Розглядаючи загальний план міста, Ленґдон затримав погляд на трьох храмах, де було вбито перших трьох кардиналів. Каплиця Кіджі… собор Святого Петра… тут…

Побачивши їх усі одночасно, він помітив у їхньому розташуванні щось несподіване. Раніше Ленґдон чомусь думав, що храми і вказівниками розкидані по Риму навмання, без жодної закономірності. Але, очевидно, це було не так. Три храми були розташовані приблизно на однаковій відстані один від одного й утни рювали велетенський трикутник, що охоплював півміста. Ленґдон подивився ще раз. Так і є, йому це не здалося.

— Реппа, — раптом сказав він, не підводячи голови.

Хтось дав йому кулькову ручку.

Ленґдон обвів три храми колами. Серце забилося швидше. Він утретє перевірив своє припущення. Симетричний трикутник!

Спершу він подумав про велику державну печатку на однодо ларовій банкноті — трикутник зі всевидющим оком усередині. Але це не мало сенсу. Адже він позначив лише три точки. А всьо го їх мало бути чотири.

То де ж, чорт забирай, Вода? Ленґдон знав: хоч би де він по ставив четверту точку— трикутник буде зруйновано. Єдиним способом зберегти симетрію було розмістити четвертий вказін ник всередині трикутника, у центрі. Він подивився на це місці' на карті. Нічого. Але ця ідея не давала йому спокою. Чотири елс менти науки вважалися рівними. Вода нічим не вирізнялась, а отже, не могла знаходитися в центрі.

Але інтуїція підказувала йому, що таке симетричне розташу вання не могло бути випадковим. Я ще не бачу цілої картини Залишався тільки один варіант — чотири точки утворювали не трикутник, а якусь іншу фігуру.

Ленґдон подивився на карту. Може, квадрат? Квадрат, щоправ да, не має жодного символічного значення, але принаймні він симетричний. Ленґдон поставив палець в одну із точок на карті, яка мала б перетворити трикутник на квадрат. Він відразу поб;і чив, що правильного квадрата не вийде. Кути в первинного три кутника були неоднакові, і з нього міг утворитися хіба що непра вильний чотирикутник.

Він розглянув іще кілька варіантів розташування четвертої точки відносно трикутника, і раптом сталося щось несподіване Він зауважив, що пряма, якою він позначив напрямок списа, про ходить точнісінько крізь одну з гіпотетичних точок. Вражений, Ленґдон обвів це місце колом. Тепер він дивився на чотири По тачки на карті, розташовані у формі нерівного ромба, схожого формою на повітряного змія.

Він наморщив чоло. Ромби теж не були символом ілюмінатів. Нін задумався. Проте…

Ленґдон згадав знаменитий «діамант ілюмінатів». Ідея, звісно ж, була недоладна, і він відразу її відкинув. До топ ж ромб на карті був довгастий, як повітряний змій. Навряд чи його можна <>уло вважати зразком тієї бездоганної симетрії, якою славився «діамант ілюмінатів».

Схилившись, щоб краще роздивитись, біля чого опинилась четверта позначка, Ленґдон із подивом виявив, що вона стоїть у самому центрі славнозвісної римської п’яца Навона. Він знав, що на цьому майдані є велика церква, але він уже раніше креслив пальцем пряму крізь цей майдан і подумав про цю церкву. Наскільки він пам’ятав, у ній не було жодних скульптур Берніні. Ця церква мала назву Свята Агнеса ін А/оне — на честь святої Аг-песи, молодої чарівної дівчини, відданої в довічне сексуальне рабство за небажання зректися віри.

Що ж такого є в цій церкві? Ленґдон напружував пам’ять, намагаючись уявити, як ця церква виглядає всередині. Але жодних робіт Берніні він у ній не пригадував, а тим паче таких, що мали б якийсь зв’язок із водою. Фігура, утворена на карті, теж не давала йому спокою. Ромб. Надто правильний, щоб бути збігом, але не достатньо правильний, щоб мати сенс. Повітряний змій? Невже він вибрав не ту точку? Чого я не второпаю?

Відповідь прийшла за тридцять секунд, і Ленґдон відчув таке піднесення, якого не переживав ще ніколи за все своє професійне життя.

Геніальність ілюмінатів, схоже, не мала меж.

Фігура,! на яку він дивився, задумувалась зовсім не як ромб. І’омб утворився лише тому, що він сполучив суміжні точки. Ілюмінати ж вірили у протилежності! Коли Ленґдон креслив прямі між протилежними вершинами, пальці в нього тремтіли. На карті утворився велетенський хрест. Це хрест! Чотири елементи науки постали перед його очима… у формі величезного хрести, що розкинувся на все місто.

Він зачудовано дивився на карту, і в голові в нього зазвучлн рядок з вірша… наче давній друг з новим обличчям.

Крізь Рим сюди прокласти світла путь…

Крізь Рим…

Туман почав розсіюватись. Ленґдон зрозумів, що відповіді, була в нього перед очима весь вечір! У вірші ілюмінатів було сказано, як саме розташовані олтарі науки. Навхрест!

Крізь Рим сюди прокласти світла путь!

Ленґдон зрозумів: хрест на карті відображав найвищий ду алізм ілюмінатів. Це був релігійний символ, утворений із еле ментів науки. Галілеєва стежка світла вшановувала водночас і науку, і Бога!

Усі інші деталі складанки стали на місце майже миттєво.

П’яца Навона.

У самому центрі п’яца Навона перед церквою Святої Агнеси ін Аґоне стояла одна з найзнаменитіших скульптур Берніні. Уся к, хто бував у Римі, приходив подивитися на неї;

«Фонтан чотирьох рік»!

Безпомилковий символ води, фонтан чотирьох рік Берніні прославляв чотири найбільші ріки світу — Ніл, Ґанґ, Дунай і Ла-Плату.

Вода, думав Ленґдон. Останній вказівник. Досконало.

А ще досконаліше те, збагнув Ленґдон, що над чудовим фон таном Берніні височіє величний обеліск.

Залишивши спантеличених пожежників, Ленґдон побіг через усю церкву до бездиханного тіла Оліветті.

22:31, подумав він. Часу вдосталь. Уперше за сьогодні він від чував, що випереджає події.

Присівши біля командира, що лежав поза рядами лав, Лет дон непомітно для пожежників узяв його пістолет і рацію. Він знав, що доведеться викликати підмогу, але тут було не від повідне для цього місце. Розташування останнього олтари науки мусило поки що залишатися таємницею. Репортери й пожежники, що мчатимуть із сиренами до п’яца НавоНа, тільки псе зіпсують.