Нарешті з кімнати батьків долинуло «паровозне» хропіння Стьопиного батька. А «пантери» Ірочки все не було.
– Може, вона просто прикололася?… Бач, яка підступна – і батончика нашого Шурику-бармалею віддала, і хихикала в долоньку, і…
– Стривай! – перебив його Стьопа. – Он вона йде!
– Однозначно! – підхопив Вася.
Справді, з під'їзду вийшла Ірочка, а за нею її двометровий брат баскетболіст із ватяною ковдрою під пахвою. Вони підійшли до яблуні, й брат почав мостити на гілках кубло з ватяної ковдри. Тоді підсадив туди Ірочку і вона залізла у те кубло. А брат сів під грибком на дитячому майданчику і запалив сигарету.
– Ну все! – безнадійно махнув рукою Стасик. – Завтра хоч до школи не приходь. Уявляю, як буде викаблучуватись Вовочка! Та й Боря!..
– Однозначно! – зітхнув Вася.
І раптом Стьопа рішучо сказав:
– Ходімо!
– Куди? – здивувався Стасик.
– Скидайте на землю мішки і – вперед!
– Та ти що?!
– Будемо теж ночувати на деревах! Це єдиний вихід! Це ж, врешті, наша ідея!.. її брат допоможе нам умоститися… А завтра будемо голодувати і мовчати!
– Правильно! – сказав Стасик.
– Однозначно! – підтакнув Вася.
І хлопці поскидали з балкона спальні мішки, пострибали самі й рішучо рушили до садка. – Толю! Дивись! Вони йдуть! – раптом закричала Ірочка. – Вони прийшли! Я ж тобі казала, що вони прийдуть. А ти сумнівався! Бачиш, вони зі спальними мішками. Ночувати йдуть! Молодці! Ну, я злажу!
Вражені хлопці просто-таки сторопіли, дивлячись, як Ірочка злазить із яблуні.
– Ти що – не будеш ночувати на дереві? – пролепетав Стьопа.
– Що я – дурна? – усміхнулась Ірочка. – Он уже дощ накрапає!.. Одна справа влітку, у таборі, як скаути. А зовсім інша восени у місті людей лякати. А ви молодці! Я й не думала, що ви такі рішучі… І взагалі, якби ти, Стьопо, не став мене розпитувати, я б нічого не знала…
– А що, хіба твій сусіда нічого тобі не казав? – здивувався Стьопа.
– Спершу не казав. А як ти почав мене розпитувати про нього – що він за один, чи порядний, я до нього причепилася, і він махнув рукою: «Ну, коли самі напросилися…» І розповів, тільки взяв із мене слово, щоб я нікому в класі не говорила. А я вирішила з вами пожартувати…
– Так от чому таємна організація «Бумеранг»! Самі напросилися! – зітхнув Стьопа.
– Авжеж! І про газети ти мене розпитував… То я й кіоскерку, сусідку вашу, допитала, і вона мені ту газетну замітку про «Чорну пантеру» показала… А в українські скаути – у «Пласт» – мій брат Толя обіцяє мене записати. Тоді, може, я й справді «чорною пантерою» стану. Може, й ви хочете записатися?
– Хтозна… Побачимо… – перезирнулися хлопці.
Так закінчилася операція «Чорна пантера» – без образ і драматичних наслідків.
Ірочка так нічого нікому й не розповіла – вона виявилася не базікою, а доброю, благородною дівчинкою.
Іди знай, які гарні душі бувають у тих, кого ми не помічаємо…
Пригода п'ята
Таємниця Вовочки Таратути
Подруга питає блондинку:
– Чого сумна?
– У посольстві анкету не прийняли для візи.
– Чому?
– У самому кінці, у графі «Не заповнювати», я написала «Добре».
– Га! Га! Га! Га! – дружно зареготали Стьопа Юхимчук, Стасик Макарець, Боря Бородавко і Вася Цюцюрський.
А Лариска Литвак запитала:
– Де ти це взяв?
– От дивись! – закліпав Вовочка Таратута волохатими віями. – Отут надруковано!І він простягнув Ларисці тоненьку брошуру, на обкладинці якої було написано «Анекдоти».
Вовочка Таратута користувався прихильністю майже всього шостого «Б». Недарма ж його навіть обирали президентом класу.
– Слухай, Вовочко, а чого це ти вчора уранці – в неділю! – був із портфелем на вокзалі?! – пильно примружилася раптом Лариска на Таратуту.
І тут Вовочка несподівано почервонів.
– На якому в-вокзалі?
– На залізничному, звісно! Я з батьками зустрічала родичів із Москви і раптом бачу – чимчикує Вовочка. З портфелем за плечима. Наче у школу. Було далеченько, але я тебе впізнала!
– А він почервонів! Ги-ги! – вигукнув Стьопа Юхимчук.
– Щось, мабуть, нечисто! – підхопив Стасик Макарець.
– Однозначно! – підвів риску Вася Цюцюрський.
– Може, в Америку тікав, а його міліція зняла з поїзда. От він і соромиться, – усміхнувся Боря.
– Нікуди я не тікав і ніхто мене з поїзда не знімав, – сказав Вовочка. – Мабуть, Лариска просто помилилася. Сама ж каже – далеченько було.
– На зір я ще не скаржусь. І кого-кого, а тебе впізнати можу! – сказавши це, Лариска знову почервоніла.
– Ха-ха! Авжеж! Вона ж у тебе закохана! – реготнув Стасик.
– А ти хиляв на побачення з іншою! – реготнув і собі Стьопа.
– Однозначно! – як завжди, приєднався Вася.
– Дурні пришелепкуваті! – вигукнула Лариска і вдарила «Біологією» по головах по черзі Стасика, Стьопу, Васю і Борю. Хоча Боря мовчав.
Тут продзвенів дзвоник на урок, і вони побігли у клас.
Була саме біологія. Лариска невипадково тримала в руках підручник, хотіла повторити. З біологією у всього шостого «Б» були проблеми. У Вовочки особливо. І сьогодні Вовочка одержав чергову двійку, бо не міг чітко пояснити, як саме і коли поглинають і виділяють рослини кисень і вуглекислийгаз у процесі фотосинтезу і дихання. З усього цього він дав тільки вірні назви кисню (O2) та вуглекислого газу (СO2), але того для задовільної оцінки Тамарі Георгіївні було малувато.
«Це він через мене двійку одержав! – каралася Лариска, позираючи на похнюпленого Вовочку. – І нащо я сказала про вокзал! Мабуть, із цим пов'язана якась таємниця». Та було запізно.
На наступній перерві хлопці вже жваво обговорювали Вовоччину поведінку.
– А може, він бомбу в портфелі ніс, – казав Стьопа. – Може, на якихось терористів працює.
– А що! Терористи запросто використовують дітей. «Леон-кіллер» по телеку бачили? Все буває! – казав Стасик.
– Однозначно! – погодився Вася.
– Ну, це ви вже загнули! – усміхнувся Боря. – Терористи тут ні до чого. А от з «братками», може, й зв'язався. Пам'ятаєте, як він прийшов у школу весь у синцях. Сказав, що впав із драбини. Але то ж фігня. Впасти так, щоб бланжі були під обома очима, просто неможливо. Хтось йому добряче врізав під час розбірки.
На цей раз Вася Цюцюрський від свого «Однозначно» утримався. Нещодавно він сам прийшов до школи з фінгалом під оком і сказав, що послизнувся на банановій шкуринці, хоча насправді одержав по мармизі від сусідського хлопця на прізвисько Містер Мускул за необережний прикол.
– А пам'ятаєте, я вам казав, яку Вовочки з портфеля випали гроші, -примружився Стасик. – Ціла папуша гривень. Там і п'ятірки, і десятки навіть були. Ви не бачили, а я чудово бачив. І він одразу поквапився сховати. Звідки у цього злидня стільки грошей? Мама хвора. Тато їх покинув. Бабуся пеньок…
– Який пеньок? – спитав Вася.
– Ну, пенсіонер! Не знаєш, лопух!
– Мда-а, – сказав Боря. – Екс-президент, здається, зв'язаний з криміналітетом…
Лариска жила з Вовочкою на одній вулиці, і після школи вони часто ішли додому разом. Сьогодні їй здалося, що він хоче «одірватися» від неї. Лариска догнала його:– Слухай, Вовчику! Ти не… той… не ображайся!.. Я ж не знала, що не треба було говорити… Я шкодую… А взагалі… ти не переживай через ту двійку!.
– А я й не переживаю!.. Хочеш анекдот?…
– Школярі розмовляють.
– Мені хотілося б стати чарівником!
– Для чого?
– Щоб зробити з нашої біологічки канарейку і відчинити вікно.
– Але в тебе ж і з алгеброю проблеми, і з геометрією, і з історією… Всіх канарейками ж не зробиш… І ти ж здібний хлопець. Коли президентом був, жодної ж двійки не мав. Ти просто якийсь неуважний, незосереджений… Хочеш, давай разом робити уроки. Разом легше зосередитися. Приходь до мене. Або я можу до тебе…