Останні слова лікаря були звернені до сина і звучали зовсім не так різко, як це видається на папері. «Бевзь» і Рафф одразу чудово порозумілися.

— Мені дуже не хочеться залишати греблю, — сказав Рафф після того, як вони трохи поговорили один із одним, — але ви зробили мені таку вигідну пропозицію, мейнгеєре, що відмовитися від неї — це значить пограбувати власну родину.

Якомога уважніше подивіться на Ганса, поки він сидить, спрямувавши вдячний погляд на меєстера, — адже ви багато років не зустрічатиметеся із ним.

А Гретель? Скільки важкої роботи впаде на її плечі! Так, заради любого Ганса вона тепер буде навчатися. Якщо він справді стане лікарем, сестрі гріх буде осоромлювати таку поважну людину своєю неосвіченістю.

Як старанно тепер ці оченята відшукуватимуть скарби, що криються в надрах підручників! І як вони спалахнуть і потупляться, коли прийде той, кого вона поки що знає лише як хлопчика, що біг по льоду в червоній шапці того чудового дня, коли їй поклали до фартушка срібні ковзани!

Але лікар і Лоуренс виходять. Тітонька Брінкер схиляється перед ними у своєму найкращому реверансі. Рафф стоїть поруч із нею і, коли він тисне руку меєстеру, має справді молодецький вигляд. За відчиненими дверима будиночка типово голландський пейзаж — рівнина, засипана снігом.

Розділ XLVIII

Останній

Наша розповідь добігає кінця. Час усюди йде однаково впевненою, рівною ходою, і Голландія не є винятком.

Брінкерам час приніс багато великих змін. Ганс провів ці роки плідно і з користю, долаючи всі перешкоди і досягаючи своєї мети з усією енергією, притаманною його натурі. Якщо шлях його часом був тернистим, рішучість не похитнулася жодного разу. Часом він повторює слова свого доброго старого друга, сказані дуже давно в маленькому будиночку біля Брука: «Медицина — кепська справа», — але в глибині його серця чується відгомін інших, справедливіших слів: «Це справа велика й шляхетна!»

Якби ви сьогодні побували в Амстердамі, то напевне зустріли б знаменитого лікаря Брінкера, коли він їде у своїй чудовій кареті відвідувати пацієнтів; а може, побачили б, як він разом зі своїми синами й доньками ковзає по замерзлому каналу.

Марно вам розпитувати про Анні Боуман, гарненьку щиросерду селянську дівчинку; але Анні Брінкер, дружина знаменитого лікаря, дуже на неї схожа… Тільки, за словами Ганса, вона стала вродливішою, розумнішою і ще більш схожою на добру фею.

Пітер ван Хольп також одружився. Я й раніше могла б вам сказати, що вони з Гільдою пройдуть свій життєвий шлях рука в руку, так само як багато років тому вони пліч-о-пліч ковзали по замерзлому, залитому сонцем каналу.

Раз було, що я мало не натякнула, що й Катрінка заручиться із Карлом. Слава Богові, що чутка про це ще не рознеслася: адже Катрінка передумала й досі незаміжня. Вона вже не така весела, як колись, і, хоч як мені сумно про це говорити, деякі її лункі «дзвіночки» дзенькають не в лад із іншими. Але вона усе ще душа свого оточення. Якби тільки вона хоч трішечки могла бути серйозною… Та ні ж бо, це не в її стилі. Її турботи і прикрощі тільки розладнують дзенькіт її «дзвіночків»; глибшої музики вони породити не здатні.

Душа Ріхі за ці довгі роки сколихнулася до самого дна. Її історія — приклад того, як насіння, посіяне недбало, часом у муках дозріває і як після тяжкого засівання виростає золотий урожай. Можливо, вам у недалекому майбутньому доведеться прочитати письмовий виклад цієї історії, але тільки якщо ви знаєте голландську. В дотепному, але серйозному авторові, чиї твори зараз радо вітають у тисячах голландських родин, лише деякі впізнають гордовиту, легковажну Ріхі, яка колись насміхалася з маленької Гретель.

Ламберт ван Моунен і Людвіг ван Хольп — хороші люди, і неважко помітити, що досить успішні. Обидва живуть в Амстердамі. Але один залишився в старому Амстердамі, а другий перекочував у велике молоде місто, що носить цю назву. Тепер ван Моунен живе неподалік від Центрального парку в Нью-Йорку і каже, що коли ньюйоркці виконають свій обов’язок, парк із часом не поступатиметься прекрасному Босху, що біля Гааги. Ван Моунен частенько згадує Катрінку, якою вона була в дні його юності, але тепер він радий, що Катрінка, подорослішавши, забула про нього. Але ж тоді йому здавалося, що це була найпохмуріша година його життя… Бенова сестра, Дженні, зробила Ламберта таким щасливим, яким він не міг би стати ні з ким іншим у нашому великому світі.

Для Карла Схуммеля життя виявилося непростим. Справи його батька похитнулися, і, оскільки Карл не знайшов собі близьких друзів і, головне, не керувався високими принципами, доля шпурляла його, ніби м’яча, поки не обтріпалося майже все його найкрасивіше пір’я. Тепер він служить бухгалтером у заможному амстердамському торговому домі «Букман і Схіммельпеннінк». Молодший компаньйон, Воостенвальберт, добре поводиться із ним, а Карл, у свою чергу, тепер ставиться дуже шанобливо до «мавпи з довгим ім’ям замість хвоста».

З усіх наших друзів-голландців вже немає на цьому світі тільки Якоба Поота. Він до кінця життя залишився добросердим, щирим і безкорисливим, і його оплакують так само гаряче, як любили й висміювали, поки він жив на землі. Перед смертю він охляв — зробився худішим за Бенджаміна Добса, який тепер став найогряднішим з огрядних.

Рафф Брінкер і його дружина багато років безбідно живуть в Амстердамі. Це вірне подружжя так само безхитрісне й чесне тепер, у щасливі роки, яким воно було в найпохмуріші свої дні. Неподалік від своєї старої хижки вони побудували павільйон і часто вирушають туди з дітьми й онуками погожими літніми днями, коли латаття велично піднімає над водою свої віночки.

Історія Ганса Брінкера була б розказана лише наполовину, якби ми, залишаючи його, не помітили поруч із ним Гретель. Мила, моторна, витривала маленька Гретель! Хто вона тепер? Запитайте старого лікаря Букмана — він скаже, що вона найкраща співачка і найчарівніша жінка в Амстердамі! Запитайте Ганса й Анні — вони запевнять вас, що вона найкраща сестра на світі. Запитаєте її чоловіка — він скаже вам, що вона найвеселіша і найніжніша дружинонька в Голландії. Запитайте тітоньку Брінкер і Раффа — їхні очі заблищать радісними слізьми. Запитаєте бідняків — і повітря задзвенить від їхніх вдячних слів.

Але, якщо ви забули про крихітну фігурку, що тремтіла й плакала на горбку перед будинком Брінкерів, розпитайте ван Глеків: їм, мабуть, довіку не набридне розповідати про милу дівчинку, яка завоювала срібні ковзани.