Великим історичним полотном (романом) мав стати твір Г. Хоткевича «Берестечко», працювати над яким письменник розпочав у Галичині. Згодом звістки про початок роботи над цим романом просочилися в пресу, але обставини емігрантського життя, постійна турбота про хліб насущний не давали йому змоги зосередитися над задуманим твором, що вимагав глибоких досліджень історичних джерел, як українських, так і польських. Праця над ним затягнулася. Лише 1918 р. в журналі «Шлях» (№ 3) з'явився фрагмент «Берестечка» з підзаголовком «Уривок з роману». Нема сумніву, що йдеться про давно виношуваний задум письменника і його часткову реалізацію, але з розповідей дружини письменника Платоніди знаємо, що це мало бути широке історичне полотно — на тлі складних польсько-українських взаємин часів Б. Хмельницького, битви між козацькими і польськими військами під Берестечком.

До визначних історичних (полотен Г. Хоткевича належить історична драма-тетралогія «Богдан Хмельницький», завершена ним у 20-і рр. на хвилі поглибленого зацікавлення широких народних мас героїчними сторінками минулого України. Відомо, що письменник публічно читав драму в колі письменників і критиків. Схвально відгукнулися на цей та інші твори автора драматург Я. Мамонтов, вчений-літературознавець О. Білецький. Останній, зокрема 1937 р., писав Г. Хоткевичу: «Ваша творчість була б помітною в будь-якій літературі, і, незалежно від моїх українських симпатій, я не міг би не оцінити поетичної сили «Богдана Хмельницького», широти і глибини зображення в повісті про Шевченка, проблемності і гостроти ситуацій в тих драмах, які я читав колись в рукописах і які до цих пір пам'ятаю» Найбільшу популярність принесли Г. Хоткевичу твори з життя гуцулів — повісті «Камінна душа», «Довбуш», збірки новел, оповідань і нарисів «Гірські акварелі» і «Гуцульські образки». Якщо перша з названих повістей має лише історичну підоснову, то друга цілком стосується опришківського руху на Гуцульщині, присвячена його ватажкові Олексі Довбушеві. Легендарна постать ватажка карпатських опришків полонила уяву письменника, як тільки він прибув на Гуцульщину. Спочатку Довбуш «явився» Г. Хоткевичу в ореолі гуцульського фольклору — в казках, легендах, піснях, як безстрашний борець проти шляхетської сваволі, месник за кривди знедолених. Реальні риси історичної постаті народна уява оповила багатьма романтичними легендами, оповідями про надмірну силу Довбуша, невразливість його від кулі тощо. Г. Хоткевич спочатку сприйняв цю постать саме крізь призму фольклорної інтерпретації, що відбилося на його ранніх творах, де виступає образ Довбуша, зокрема на одноіменній драмі.

Дальше художнє осмислення постаті Довбуша проходило шляхом глибшого з'ясування причин виникнення опришківства як соціального руху, розкриття галереї образів твору на тлі суспільних взаємин того часу, повнішого змалювання людських характерів. Маючи фольклорну основу, повість «Довбуш» у її остаточному варіанті стала чи не першим в українській радянській літературі широким соціально-психологічним художнім полотном про народного героя Гуцульщини. Слушно зауважив свого часу І. Сірак у рецензії на перше видання «Довбуша» у видавництві «Каменяр»[79]: «Повість Гната Хоткевича якось особливо вирізняється з-поміж згаданих творів. Вона — суто реалістична, справді історична, хоч і щедро помережана народнопоетичним матеріалом. Цей фольклорний елемент у повісті Г. Хоткевича якраз підсилює реалістичну стихію твору» Звичайно, під впливом радянської дійсності сталися чималі зміни у світогляді письменника, новими рисами збагатився його творчий метод, багато в чому інакшим став підхід до давньої, звичної для Г. Хоткевича гуцульської теми. Зокрема, поглибився підхід автора до зображення явищ соціальної дійсності. У фольклорному матеріалі митця в першу чергу стали цікавити віддзеркалення в ньому не стільки демонологічних уявлень гуцулів, скільки реальні життєві факти, існуючі соціальні протиріччя. Образ Довбуша маємо і в повісті «Камінна душа». Тут він поданий ретроспективно — крізь призму оповідей одного з (персонажів твору — Орчика, який виступає носієм легендарно-героїчних фольклорних традицій. У повісті «Довбуш» образ ватажка опришківського руху є центральним, навколо нього групуються інші. Саме в зв'язку з діяльністю Довбуша змальована в повісті картина народного життя. Важливе значення має цілком виразно проведена в творі тенденція показати й обгрунтувати опришківський рух як соціальне явище. З цією метою письменник робить екскурси в історичне минуле, показує кріпосницьку дійсність на західноукраїнських землях, засилля польської шляхти, яка керувалася тут принципом «поділяй і владарюй», тримаючи трудовий люд у страху й покорі. На тлі суспільних взаємин XVIII ст. письменник порушує проблеми соціальних, класових, побутових стосунків різних верств і прошарків в шляхетській Польщі, цісарській Австро-Угорщині, робить екскурси в історичне минуле нашого народу, зокрема в козаччину і гайдамаччину. Оцей перегук опришківського руху з гайдамацьким, «присутність» традицій національно-визвольної боротьби нашого народу у волелюбних пориваннях карпатських верховинців розширює ідейні горизонти твору, певною мірою ставить його у загальноукраїнський контекст реальних подій того часу.

У повісті, крім головної постаті — народного ватажка, виступають (крізь призму легенд-оповідей, історичних документів, авторських публіцистичних роздумів) такі історичні діячі, як польський король Казимир Великий, Яків Собеський, воєвода Конецпольський та інша польсько-шляхетська знать; письменник вводить образи ватажків опришківських загонів Пискливого в Пинтю Головача, які діяли перед Довбушем, змальовує реальні події (напади опришків на Косів, За болоті в, Коломию), тобто відтворює ту історико-культурну атмосферу, в якій жив і формувався О. Довбуш. Тривка історична підоснова повісті виявляється у художньому розкритті як загальної картини суспільних взаємин того часу, так і конкретних фактів та епізодів з життя України і Польщі XVIII ст. Історичного характеру творові надає реалістично виписаний образ Олекси Довбуша. На відміну від багатьох своїх попередників, які трактували ватажка карпатських опришків переважно у світлі фольклорної традиції, Г. Хоткевич показав свого героя в духовному розвитку, як цілеспрямованого борця проти соціального і національного поневолення, який усвідомлює важливість, конечну необхідність виступити на захист скривджених і знедолених, підняти народ проти шляхетської сваволі.

Довбуш у змалюванні Г. Хоткевича проходить складний шлях свого формування як народний ватажок. Він зазнає особистих травмувань з боку панського економа, вбирає в своє серце народні кривди. Це, так би мовити, традиційні риси в характеристиці Довбуша. Але письменник ними не обмежується, він розкриває значення волелюбних традицій опришківського руху, а також прогресивних ідей свого часу, зародження і розвитку в душі героя соціального протесту. У повісті носієм таких ідей є неординарний священик Кралевич, під церковною реверендою якого билося волелюбне, співчутливе до тяжкої долі народу серце. Саме священик Кралевич, який знав історію свого народу, симпатизував його визвольному рухові, розумів, які підступні наміри й інтриги плекали проти українців польська шляхта, католицька церква, наштовхував Довбуша на думку про необхідність всенародного повстання (хай під релігійними гаслами). Образ Кралевича надзвичайно цікавий. Г. Хоткевич змальовує його не стільки як духовного пастиря, скільки як патріота своєї землі, ідейного натхненника Довбуша. Кралевич розкриває перед гуцульським ватажком і його побратимами ті кривди, яких завдавала нашому народові польська шляхта. Від Кралевича йшли ті глибші ідейні стимули, що врешті-решт спонукали Довбуша стати на рішучий шлях боротьби, живили його волелюбну душу оповідями з історії України, зокрема визвольної антишляхетської боротьби. Кралевич знав і глибоко відчував кривди народу на грунті релігійному, коли вогнем і мечем на українській землі утверджувався католицизм. Його мучить те, що всюди «тиша і мертвота. Мовчить народ, мовчить духовенство, а агресія польська зростає».