Пастушки не ворухнулись, навіть не удостоїли уланів відповіддю.

Тоді сержант, який скакав попереду, під'їхав до печери, зупинив перед входом коня і, не злізаючи з нього, зробив спробу обійняти Гріет.

— Здавайтеся, красуні, і марш за мною! — гукнув він.

Гріет, вона ж Фанфан, з непорушним спокоєм схопила кавалериста за чобіт і, без усякого видимого зусилля піднявши його, скинула з сідла.

Трах-тарарах! — розляглося брязкання заліза, прозвучала, міцна солдатська лайка, потім почувся стукіт копит коня. Кінь, скинувши сержанта, покинув його напризволяще разом з пікою, шаблею, рушницею і всією іншою зброєю.

Три пастушки, несподівано «розтанувши», нестримно зареготали. Мабуть, жарт здався їм дуже забавним. Улани ж, навпаки, знайшли його аж надто недоречним.

З півдюжини їх спішилися. Наставивши на бідолашних свої довгі піки, улани крикнули:

— Ідіть за нами, якщо не хочете, щоб вас насадили на піки, наче куріпок на рожен!

Шість гострих пік погрозливим півколом витяглися перед дівчатами на відстані всього одного метра. Солдати були збуджені і люті: тут уже не до жартів. Та їм справді не до жартів було!

Скинутий з коня сержант нарешті виплутався з своїх доспіхів і приєднався до уланів. Він вважав, що вищий порівняно з іншими чин дає йому право кричати голосніше і лаятися брутальніше за своїх підлеглих.

Тимчасом пастушки, наче добре зіграний ансамбль, відступили на крок у печеру, витягли вперед носки лівих ніг, приставили під кутом каблуки правих ніг до лівих, витягли звідкись карабіни, приклади яких миттю і спритно примостилися на їх плечах. Вся ця красива пантоміма забрала буквально три секунди.

Раз! Два! Три!.. — наче на муштрі.

На війні слід бути готовим абсолютно до всього. Та бувають несподіванки, які перевершують усі можливості бідної людської уяви.

Саме на таку несподіванку наразилися улани, коли у них на очах три молодих дівчини раптом обернулися на грізних бійців. Спробуйте поставити себе на їх місце, читачу! Піка проти рушниці взагалі погана зброя. Вона стає майже непридатною, коли доводиться орудувати нею знизу вгору, у позиції, яка не тільки утруднює рухи бійця, а й згубно відбивається на його моральному стані. Навіть найхоробріші люди у таких випадках підкоряються інстинктові самоохорони і не можуть про щось думати або робити щось. А інстинкт перед лицем такої небезпеки наказує тікати безоглядно, якщо, звичайно, страх не приковує людини до місця.

Так сталося і з уланами. Побачивши цих звичайних дівчат, які діють і маневрують з досвідом справжніх бійців, вони на якусь мить були приголомшені..

О, та ці пастушки, виявляється, зовсім не такі колоди!

Потрясіння уланів тривало не більше якихось двох секунд. Але й за ці дві секунди можна багато зробити з допомогою маузерівських гвинтівок.

Паф! — блиснули три язики полум'я, і знявся легкий димок. І зараз же: паф! — ще три постріли, так само, як і перші, злилися в один.

Шість пострілів за дві секунди!

Улани були розстріляні в упор. Мундири їх поруділи від полум'я, зброя випала з рук. Прострілені навиліт, вони судорожно змахували руками, затискуючи ними рани, завдані «гуманними кулями».

Деякі з них з дико блукаючим поглядом пробігли, хитаючись, кілька кроків і впали навзнак. Сержантові куля влучила в саме серце, і він на місці звалився лицем до землі. Ще один улан промчав з несамовитим криком не більше як п'ятдесят метрів, похитнувся і закляк у потоках власної крові.

Шестеро уланів, тобто понад половину всього взводу, уже на землі!

Зірвиголова стримав злісну усмішку, що з'явилась була на його губах, і лунким голосом, який так не пасував до його жіночого вбрання, гукнув:

— Геть зброю, шахраї! Я — Брейк-нек! Чуєте?.. Геть зброю!

Та уланів зоставалося ще п'ятеро. Їм здалося неймовірним здатися якимось карикатурам, нехай навіть страшним, але все-таки карикатурам на солдатів.

Улани розбилися на дві невеличкі групи: перша — з двох чоловік — була метрів на шість попереду від другої.

Передні улани підняли дибки своїх коней. Але цей маневр, добре знайомий всім кавалеристам, придатний був хіба лише на те, щоб спантеличити новаків, але ніяк не таких стрільців, як Поль і Зірвиголова.

Гримнуло ще два постріли. Ніякі метушливі рухи не допомогли уланам. Влучені просто в голову, вони, сповзши з сідел, впали мертві на землю.

Тепер уланів лишалося всього троє. Цього разу вони були налякані серйозно і хотіли втекти.

Пізно!

Перед тим як перейти в галоп, вони мусили б зробити крутий поворот і пробратися вузькою стежкою поміж двома глибокими ярами.

Саме в цю мить із долини долетів оглушливий гуркіт вибуху. Грунт затремтів, наче від землетрусу.

І знову пролунав ще голосніший і владний голос Зірвиголови:

— Водоймище висаджено в повітря! Це зробили ми… Так, ми самі. Здавайтеся ж, грім і блискавка! Здавайтеся, поки не пізно!

— Здаємося! Здаємося!..

— Чудово!.. Кинути зброю! Спішитися! Руки вгору!.. А ви, Фанфан і Поль, візьміть цих шахраїв на мушку і при найменшому підозрілому русі стріляйте, наче зайців.

Троє солдатів, відчуваючи всю принизливість свого становища, все-таки покірно виконали наказ Жана, і тільки один з них не без гідності вимовив:

— Ми здаємося. Але ми солдати, а не шахраї, і вам би не слід нас ображати.

Зірвиголова з палаючими від гніву очима, з перекривленим обличчям, страшний, незважаючи на свій кумедний одяг, наблизився до уланів і обурено кинув їм у відповідь:

— Ви ще насмілюєтесь говорити про повагу до полонених! Ви грабуєте ферми, підпалюєте ниви, вбиваєте жінок і дітей! Ви піддаєте полонених жорстокому і ганебному катуванню «pigsticking»! Ви — кати, що ганьблять свої мундири, бандити, яких слід би нещадно винищити всіх до одного! І ви ще насмілюєтесь звати себе солдатами! Ви — улани майора Колвілла, гідні помічники цього золотопогонного вбивці!

Вражені жорстокою, але цілком заслуженою одповіддю Жана і до того ж дуже погано почуваючи себе під дулами двох карабінів, усі троє уланів мовчки здали зброю.

Зірвиголова опанував себе і знову звернувся до них спокійнішим тоном:

— Чого, власне, вам треба було від нас і хто вас послав у погоню? Адже в англійському таборі нас вважали за пастушок?

— Справа в тому, — відповів один з уланів, — що коли ви пішли, до водойми прибув майор Колвілл. Він побачив на своїй об'яві підпис капітана Зірвиголови. У нього виникла підозра. Він наказав догнати вас і за всяку ціну доставити до нього.

— Значить, тільки для того, щоб піймати якихось жалюгідних пастушок, він рискнув цілим взводом?

— Виходить, так, — підтвердив улан.

— Що ж! Якщо Колвіллу дуже потрібні три пастушки, я, так тому й бути, пошлю їх до нього.

При цих словах лукава посмішка освітила обличчя капітана Зірвиголови.

— Роздягайтесь! — наказав він уланові. — Зніміть з себе мундир, штани, чоботи.

— Але, містер Брейк-нек…

— Без заперечень! А то самі бачите: сестричка Нааті уже скоса позирає на вас і грає собачкою свого карабіна. Не гайтеся… Ви рискуєте життям.

Солдат миттю скинув з себе військову форму, а Зірвиголова так само швидко звільнився від одягу сестрички Беті.

— Тепер, — з глузливою серйозністю сказав Зірвиголова, — беріть мій одяг в обмін на ваш. Повертайтеся, швидше!.. Натягніть корсет… Влізайте в спідницю… Та не забудьте чепчик, цю істотну приналежність жіночого вбрання.

У цілковитому відчаї, пригнічений смішною і жалюгідною роллю, яку примусив його грати невблаганний переможець, улан понуро підкорився, а Зірвиголова тимчасом одягнувся у військову форму кольору хакі.

— Чудово! Якби не вуса, ви цілком зійшли б за кузину Беті. Чи не вгодно вам для такого випадку зрізати їх?.. А тепер потримайте коней, та дивіться — без зради… Гей, помер два! Ваша черга! Знімайте форму… А ти, Фанфан, віддай цьому джентльменові своє шмаття.

Номер другий був завагався, та Зірвиголова навів на впертого солдата карабін і холодно сказав: