Раптом кришталева призма, яку я стискав у своїх обіймах, від страшенного поштовху розлетілася на мільйони кусків, видзвонюючи дощем блискучих іскор. І натомість у моїх обіймах опинилося первісне створіння — ціле, неушкоджене, саме таке, яким воно було тисячі років тому, коли потрапило в кришталь.

У цю мить я забув про гуркіт, що триває ось уже кілька годин.

Ні, дівчина не мертва. Тіло її гнучке.

На моїх руках спала дівчина, яка заснула ще в предісторичні часи!

Я дав їй ім'я Нагама, а тому чоловікові, який ще залишався в призмі, — Ламек.

У моїх руках був не труп, не мумія, а мнимовмерла дівчина. Таємниця мнимої смерті була відома і стародавнім угорцям. В повір'ях стародавніх угорців говориться, що молоді дівчата удавали мертвих і поверталися з того світу, приносячи з собою незвичайні пророцтва.

І ця дівчина не померла, вона тільки спить. Я переніс її на приготовлене заздалегідь ліжко.

На щастя, в мене був чудовий стародавній засіб, яким я міг відвоювати життя від смерті, — це амбра. Амбру знали ще халдеї і користувалися нею для продовження життя людини.

Амбра відновлює життєві сили, робить людину молодою і щасливою. Вона повертає життя, якщо воно тільки притаїлося і тіло не почало ще розкладатися. Та речовина ця дуже дорога і чудотворним засобом може служити тільки для багатих людей. Щоб натерти, наприклад, амбровою маззю тіло однієї людини, потрібно чотири унції^[6] тієї мазі, які можна виготовити тільки з ста унцій амбри.

Я міг дозволити собі таку розкіш і взятися лікувати цим чудодійним засобом, бо в череві кашалота знайшов аж вісімсот унцій амбри. Вона була ще сирою, а це значить, що з неї легко можна виготовити амброву мазь. Не можна навіть передати, який чарівний запах має амброва мазь. Вона лоскоче нерви, і людина, що вдихає її, п'яніє. Мабуть, я впав у забуття. Навколо мене все здригається, скелі б'ються між собою, вогонь бореться з льодом, а я тут, у глибині підземелля, раптом почав співати!

Стоячи на колінах перед своєю нареченою, я думав, як її оживити. Для цього потрібні будуть не тільки чудодійні засоби, але й повсякденне дбайливе лікування.

По-перше, щоб натерти шкіру дівчини амбровою маззю, довелось звільнити тіло її з-під покрову густого волосся. Передо мною лежала немовби справжня мармурова статуя, тільки з м'якою, як оксамит, поверхнею.

Натирати я мусив її знизу, від ніг і далі по спині.

Коли я почав натирати, шкіра почервоніла. Червоний колір — це колір життя.

Нарешті прийшла черга до обличчя й скронь.

Запах амбри та посилена праця загострили мої почуття.

Тимчасом навколо творилося щось незвичайне.

Від поштовхів землі призми кришталевої печери наелектризувалися й почали світитись, утворюючи райдужні кола, що заливали мене і мою наречену барвистим, наче пера павиного хвоста, сяйвом.

Величезні маси гірського кришталю, насичені електричними зарядами, спалахують діамантовими блискавицями аж до стелі. Серед цієї сліпучої розкоші барв тихо пливе одна єдина біла хмаринка. Це дим від спаленого мною жиру. Він не знайшов виходу з печери і білою хмаркою в'ється між стінами.

Від дрижання кристалів утворюються якісь дивні звуки. Ця музика розчулює людину і викликає в неї сльози. А тимчасом з вулкана лине страшний потік громовиць. Серце моє тремтить — я всім єством відчуваю, що в цьому світлі, звуку, запаху повно незвичайних таємниць.

— Пробудись! Пробудись! Пробудись! — кричу я в захваті до своєї нареченої.

Потім, притуливши вухо до її грудей, я, здається, по чув ледь-ледь вловимий трепет, ще не биття серця, а тільки ознаки початку його роботи.

Коли, нарешті, я натер маззю обличчя й повіки дівчини, вуста її поволі розтулилися, ніби розквітла троянда в сонячному промінні. Я скрикнув від захоплення. Хай і далі дзвенять кристали! Людина перемагає смерть!

А коли я потер під пахвами дівчини, підняті над головою руки її опустилися й обійняли мою голову. Тепер я відчув, що дівчину врятовано. Своїми устами притулився до її уст, щоб дмухнути повітря до її легенів і повернути їй дихання. Весь час я уважно стежив за пульсом.

Це була така врочиста хвилина, що на мить навіть скелі перестали здригатися, наче й вони стежили, як повертається до життя людська істота, і чекали, поки пролунає між кристалами перший удар жіночого серця.

І пролунав!

Перший удар серця!

Я не повірив руці і приклав до серця вухо. Знову удар. Через п'ять хвилин ще один, а далі через кожні п'ять хвилин — удар.

Її обидві руки спочивали тепер на грудях. Уста все більше й більше відкривалися.

Спробував я влити в рот дівчини кілька крапель розведеного у воді винного спирту з амброю.

Тут вона поволі розплющила очі. Були то великі темносині очі, з розширеними зіницями, які ще дивилися крізь поволоку і нічого не бачили. Я поклав свою ліву руку їй під голову, підвів дівчину і долонею правої почав натирати її тіло біля серця. Дівчина примружила очі й почала дихати ритмічно.

Руки і ноги її вже згиналися, але самостійно рухатися ще не могли.

Тепер я відважився на останню спробу. Бризнув на її обличчя крижаною водою. Тіло дівчини немов пройняв електричний струм. Кінцівки ворухнулися, погляд пожвавішав.

Вона прокинулася. Це вже було життя. Дівчина опритомніла, дивилася. Потім здригнулася. Все тіло вкрилося гусячою шкірою. Видно, їй було холодно.

Я напнув шатро з шкури кашалота, яку перекинув через два кришталеві стовпи, щоб затулити світло, привів до дівчини Бебі й пояснив ведмедиці, що вона повинна лягти біля моєї Нагами.

Я підняв Нагаму і поклав поруч з ведмедицею, яка лежала під нею, немов величезна отоманка. Дівчина не лякалась ведмедиці, а, навпаки, пригорнулася до неї, мабуть, знала, що звіряче тепло лікує. Вірна тварина зрозуміла мене. Адже вона добре бачила всі мої муки. Скавулячи, пестила дівчину так, як ведмедиця-мати звикла голубити своє ведмежатко. Може, в стародав ньому віці, перед тим як винайшли зброю, люди й звірі не ворогували між собою, як тепер. Бебі зрозуміла, чого я чекав від неї. Вона голубила по-дитячому боязку дівчину, здобула її довір'я й нарешті стала для неї тим, ким була вовчиця для Ромула й Рема. Бебі стала годувальницею моєї новонародженої дитини. А та справді потребувала молока, бо всяка інша пожива могла отруїти її організм, що ледве починав оживати.

Коли дитинчатко було сите, воно схилило свою гарну голівку на груди чудової годувальниці й заснуло.

Дівчина ще не промовила й слова, тому я не знав, якою мовою вона розмовляє.

А навколо кристали неугавно виспівували над сплячим немовлятком колискові пісні.

Тесть у кришталевій домовині

Нагама справді була милим, чарівним створінням. Чимось середнім між новонародженою дитиною, звіром та соромливою дівчиною. Суміш довірливості й боязні, ніжності й упертості. Всі її почуття були зачатковими. З неї можна виховати й жінку й звіра. Мені треба було вивчити примхи Нагами, як мати вивчає своє немовля, що не вміє ще говорити, але розуміє вже звукові відтінки і виражає свою волю тільки різними звуками — плачем, белькотом і пхиканням.

Треба було поводитися з нею дуже ніжно.

Нагама скоро звикла ставитися до Бебі, як до матері. Вона ще не озивалася до неї, а тільки наслідувала її звуки. А коли я наближався до дівчини, на її обличчі виникала розгубленість. Не раз я пробував ніжно й ласкаво вимовляти окремі слова, та вона жодного з них не повторила.

Проте Нагама цікавилася мною. Коли я лягав з другого боку ведмедиці й прикидався, що сплю, дівчина через ведмедицю нахилялася й довго розглядала мене. Як тільки я палив сірника, вона вклонялася до моїх ніг, бо, певно, вважала мене повелителем блискавиць.