Судома корчила дві безкінечні хвилини. Коли це зрештою минулося, він знову притиснув лоб до криги, намагаючись розпружитися. У-х-х! Тепер рухатися буде значно важче... судома таки виснажила... Господи, крига вся червона від крові, та й сам весь вивовтузився, пикою, мабуть, на дідька схожий... От халепа...

Він просунувся ще на метр. Знову почало зсудомлювати руки, і цього разу корчі були сильніші, триваліші й опікали жаским болем. Проте найбільше він боявся знепритомніти.

Біль почав повільно відступати, але тут він відчув неприємний дрож у лівій нозі, якою в пошуках опори весь час намагався намацати ямку від ножа. Довелося витягнути ноги. Тремтіння минулося. Тепер він змушений був довго відпочивати.

І знову врубувався ножем у кригу, знову підтягувався. Схил став пологішим, і просуватися стало легше, але він цього навіть не помічав. Смертельна втома сковувала, дуже хотілося зупинитись і не рухатись, та він усвідомлював: на відпочинок він часу не має. Страх смерті змушував боротися, і він рубав лід тремтячими руками, стогнучи від болю і страху. Він уже погано розумів, що робить. Звуки перестали долинати — йому здавалося, що він — усередині величезного дзвону, а довкола тяжко давить тиша. Біла замогильна тиша... Очі застилав туман.

Наче якась тінь накрила... Згори. Крук, мабуть. Здобич відчули... злітаються, наволоч. Які круки? Тут же немає птахів. Тут узагалі нічого немає! Це маячня... я марю... Отже, скоро хана.

Скільки ж я прововтузився? Невже непритомнів? Чи спав? Не може бути. В голові почало повільно прояснюватися, руки попустило. Ну, спробуємо ще... Підтягнувся... обережно... Тепер би вивернути ніж так, щоб він не дряпав кригу, а зразу врубувався... гострим краєм до себе. Але ж у мене ніж — двосічний...

Він на мить завмер від раптової рятівної думки, а потім з його нутра вихопилося дике радісне схлипування, а з очей полилися нестримні сльози. Йолоп! Боже, який йолоп!!! Ні, такого придурка ще земля не носила! В мене ж «мессер» Смаги на правому стегні... Господи! Два ножі — це ж порятунок! Якби ж одразу... А так — стільки сил пропало!..

І знову він караскався, по черзі втикаючи в кригу то свого ножа, то ножа Смаги. Але тепер було незрівнянно легше. І він повірив у порятунок.

Лише півгодини витратив Цвях на те, щоб здолати останні метри і перевалити через гребінь. Рачки, не підводячись із колін, намацав лижі й уже на них автоматично перетнув лижню. Потому почалося тяжке провалювання в липку непритомність.

Скільки він так пролежав?

Його раптово пройняв біль у змучених м'язах. Він захрипів — такого болю не відчував навіть дряпаючись на сімдесятиградусний схил, — а в грудях важко ворухнулася радість. Він переміг, і кожна змучена клітина вбирала радість спокою та розслабленості. Десь поруч зриваються важкі снігові карнизи, й крижане кришиво з гірською породою й фірном шурхотить і сиплеться в бездонне провалля... Голова була порожня. Єдина думка, що ледве пульсувала десь у закутках випаленого стражданням мозку, була про те, що хлопців він уже не наздожене.

21

Майор Гревер закурив свою улюблену грецьку сигару. Підійшов до вікна. Втомлено помасував лоб. Він не відчував себе у безпеці навіть тут, у крижаній пустелі. З якогось часу в його душу закралася тривога, цілком, зрештою, зрозуміла зараз, коли він вирішив продумати свої відносини зі своїми підлеглими. Він з огидою виявив, що постійно почувається втомленим, хоча й прожив лише чотири з половиною десятки років.

Про війну він знав не з чуток. Два роки шанців першої світової геть випалили фронтову романтику з серця молодого єфрейтора. Потім — повоєнна блуканина. Чи міг він тоді, в далекому дев'ятнадцятому, сидячи в мюнхенській пивниці і слухаючи темпераментну промову такого самого єфрейтора, як і він, тільки в того був скісний чуб та залізний хрест... чи міг він передбачити тоді, чим це окошиться? Слухаючи Шикльгрубера, він, на відміну від інших, не відчував жодного піднесення. Тоді Гревер ще не був членом націонал-соціалістичної робітничої партії, тільки співчував їй. До партії він вступив трохи пізніше — двадцять четвертого. Жодних пільг це не обіцяло. Радше, навпаки. Адже він особисто знав усю шістку фундаторів партії — й інженера Ґотфріда Федера, і слюсаря Антона Дрекслера, й капітана рейхсверу Рема, і журналістів Еккарта, Ессера, Харрера. Хоча ні, з Харрером йому зустрічатися не довелось. Знав він і єфрейтора Шикльгрубера, який не міг вважати себе засновником партії, доки були живі справжні «батьки». Молодий фронтовик Зепп Гревер і не підозрював тоді, якою небезпечною стане його обізнаність пізніше. Доки були живі справжні «батьки»... Він був молодим і далеко не загадував. Та й чи дослухався б чиєїсь мудрої перестороги? Ми всі міцні заднім розумом.

На той час фундатори партії не побачили в молодому Гітлерові неабиякої цілеспрямованості й спроможності повести за собою маси. Вони недооцінили енергії Адольфа — і до двадцять сьомого року нікого з них не залишилось у верхівці НСДАП, а до сьогодні й серед живих — нікого.

Проте з часом, в міру того, як з політичної арени почали зникати справжні засновники, Гревер почав розуміти небезпеку, навіть незважаючи на те, що більш-менш солідних посад він у партії не посідав. Хоч і простим смертним не був — уже тоді працював на Абвер. Можливо, це й відіграло свою роль. Абвер не афішував своїх людей з відомих причин. Напевне, завдяки цьому й удалося загубитися, але небезпека нависла над ним від першопочатку і не відпускала. Він бачив політичну «кухню», він плескав по плечах «батьків партії», і тепер, коли історія націонал-соціалізму мала постати перед обивателем у серпанку легенд, його обізнаність ставала небезпечною.

Але йому пощастило. Він доволі часто відвідував Берлінський університет, і там його помітив Гайдріх. Після досить тривалої розмови на «вільну» тему Гайдріх підчепив асистента на гачок. Так він, Гревер, став одним із «пташенят» Гайдріха, чим у глибині душі дуже пишався. Інтелігентна «людина з залізним серцем» Рейнгард Евген Гайдріх на той час уже заявив про себе як про найгрізнішу людину імперії, яка спрямовувала напівосвіченого дрібного буржуа Генріха Гіммлера, — в цьому Гревер був упевнений. Так він став «людиною Гайдріха» в Абвері. Часті експедиції в різні кінці світу робили його вельми корисним для обох розвідувальних відомств рейху.

Донедавна Гайдріх волів би бачити його в Берліні, але сам Гревер вважав, що кращого місця для виживання не вигадаєш, йому це підказував інстинкт самозбереження. Вельми почесне заслання — «легіон Норд». Крім того, він міг тут спокійно працювати, розвивати свою науку. Тому й вважав Гревер, що доля все-таки милостива до нього. Робота на Гайдріха була для нього щитом. Він, далеко не рядовий співробітник АМТ VI РСХА, виключно завдяки цьому лишався живим.

І раптом усе загинуло.

Він завжди побожно дивувався непередбаченим перехрещенням людських доль, тим містичним, недосяжним людському зору зв'язкам і закономірностям, які стають предтечею випадку. Долі двох безіменних чехів, які стріляли в Гайдріха двадцять сьомого травня сорок другого року, фатально перетнулися з долею самого Гайдріха, спричинивши смерті багатьох інших. 4 червня 1942 року обергрупенфюрер СС Гайдріх помер. 8 червня домовину з тілом небіжчика встановили в мозаїчному залі імперської канцелярії.

Весь особовий склад загону Гревера скупчився тоді біля радіоприймача; падав густий сніг, небо було кольору свинцю.

В 15.00 попрощатися з небіжчиком прийшов сам Гітлер. «Він був одним з великих націонал-соціалістів, одним з найзавзятіших захисників нашої справи, від якого тремтіли вороги рейху. Він пролив свою кров за існування та безпеку імперії». Оркестр Берлінської філармонії зіграв фрагмент з «Загибелі богів». Потім промовляв Гіммлер: «Я особисто дякую тобі за вірність, за прекрасну службу, що зблизила нас у житті, та яку не порушить і смерть...» Ким би ти був, якби не Гайдріх? Розводив би курей на своїй птахофермі? — з несвідомою люттю подумалося тоді Греверу. Він зловив себе на цій люті й раптом з жахом усвідомив, що віднині втратив оборонця, що він тепер беззахисний. Гревер настільки звик до думки, що, доки живий Гайдріх, він, Гревер, перебуває в безпеці, що усвідомлення втрати на якийсь час повністю збило його з пантелику. Потім він дещо заспокоївся — Берлін далеко. Але хто знає, скільки так може тривати? Чи не приставлений до нього особисто гауптман Айхлер? Які в нього повноваження? Не виключено, що рука партії дотягується до нього й тут. Безперечно, Айхлера не втаємничили в усі обставини особової справи партайгеносе Гревера, він усього-на-всього «наглядач», але це не повертає на краще. В потрібний момент він натисне спуск, ні на хвильку не сумніваючись у своїй правді. Невже дійде до цього? Не може бути! Все це маячня. Від перевтоми. Які в мене підстави для подібних припущень щодо Айхлера, крім особистої антипатії? А якщо?.. Тепер, після смерті Гайдріха, їм потрібна тільки зачіпка. Хто заступиться? На кого можна опертися?.. На начальника АМТ VI Гайнца Йоста надії ніякої. Керівник 7-го управління міг би заступитися, він мене знає, та навряд чи стане вплутуватися. Тоді хто? Адже зараз не тридцять третій рік, сорок другий...