ремонт і технічне обслуговування. Так, вартість паливно-мастильних матеріалів перевищує вартість кормів на 25%, а витрати на ремонт і технічне обслуговування машино-тракторних агрегатів на 130—160% вищі, ніж витрати, пов'язані з використанням гужового транспорту.
Використання кінної тяги в тваринництві сприяє зберіганню прифермських доріг. Крім того, немає гуркоту двигуна, загазованості повітря, а це, своєю чергою, відчутно сприяє підвищенню продуктивності тварин.
Розрахунки показують, що для великого сільськогосподарського підприємства оптимальною кількістю коней є 1—1,5 голови на 100 та ріллі. Що стосується фермерських господарств, то кожне з них повинно мати хоча б двоє коней. Тим більше, що потреба в кормах для коней не перевищує 2% загальної потреби в кормах для продуктивного поголів'я тварин.
Стримуючим фактором забезпечення сільського господарства таким видом енергетичних ресурсів є скорочення в недалекому минулому поголів'я коней. Крім того, серйозною проблемою є забезпечення коней технічним інвентарем — хомутами, сідлами, упряжжю. Важливим лімітуючим фактором є також неукомплектованість господарств кваліфікованими кадрами, що не випадково — з усіх сільськогосподарських вищих навчальних закладів лише в одному є кафедра конярства. Практично ці інститути не готують спеціалістів-конярів.
Перспективним для сільського господарства є розвиток малої гідроенергетики. Інтерес до використання гідроенергетичних ресурсів малих і середніх річок за останнє десятиріччя зріс у всьому світі, що викликано помітним вичерпанням ресурсів великих рік, загостренням вимог до підтримання екологічної рівноваги і охорони навколишнього середовища, труднощами енергопостачання до ізольованих та віддалених від магістральних електромереж споживачів.
Починаючи з 60-х років в Україні інтерес до малих гідроелектростанцій був втрачений, велика кількість їх була законсервована як нерентабельні. Проектування і будівництво таких ГЕС (МГЕС — малі гідроелектростанції, потужністю 50 кВт — 80 мВт; мікроГЕС — потужністю до 50 кВт) було практично припинено, промисловість перестала випускати для них агрегати. Це призвело до втрати нами позицій в області проектування, будівництва і експлуатації МГЕС порівняно з іншими країнами — США, Францією, Японією, Великобританією, Китаєм та ін. В Японії, наприклад, 23,4% виробітку електроенергії всіма ГЕС дають МГЕС та мікроГЕС; практично вся вона йде на потреби сільськогосподарських і пов'язаних з ними галузей.
У Швеції діє 1200 МГЕС, передбачається побудувати ще близько 250 МГЕС потужністю 100—1500 кВт із загальним річним виробітком 400 млн кВт/год. У Франції сумарна потужність МГЕС одиничною вартістю до 8 мВт оцінюється в розмірі 490 мВт. Розглядається можливість спорудження ще 100 МГЕС.
У Непалі за останнє десятиріччя споруджено 600 МГЕС» на яких встановлено дешеві асинхронні двигуни китайського виробництва. За той же час у Китаї збудовано 80 тис. МГЕС. Тут же спроектовано і виготовлено надмалий гідроагрегат потужністю 650 кВт, призначений для задоволення побутових потреб окремої сім'ї у сільській місцевості. Агрегат працює з витратами води 0,025—0,035 їлз/c. Розмір спорядженого регулятором навантаження генератора такого агрегату не перевищує розмірів звичайного термоса. Гідроагрегат інтенсивно експлуатується навіть у США.
В Україні зараз експлуатується 58 МГЕС загальною потужністю близько 90 мВт, які виробляють понад 300 млн кВт/год електроенергії, що еквівалентно економії близько 150 тис. т вугілля, однак цього замало як з точки зору потреб, так і потенційних можливостей. Обсяг гідроенергетичних ресурсів, які можуть бути використані на МГЕС в нашій країні, за наближеною оцінкою становить майже 800 млрд кВт/год (при сучасному використанні лише 0,6 млрд кВт/год).
У результаті досліджень при порівнянні МГЕС з іншими джерелами децентралізованого енергопостачання виявлено такі їх економічні переваги: дешевизна самого обладнання і суттєва економія органічного палива; доступність і поновлюваність дешевого джерела енергії; безпосередня •наближеність до споживача, що виключає необхідність у протяжних лініях електропередач; тривалий термін експлуатації; відносна дешевизна 1 кВт електроенергії; простота експлуатації, що включає можливість повної автоматизації обслуговування; мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище. Отож, в умовах ринку їх застосування є обгрунтованим і найдоцільнішим.
У США 1,6% потреби в енергії покривається за рахунок біогазу (суміші метану — до 70%, водню та азоту), у Швейцарії — 2,9%, в Індії — 20%. Теплота згоряння біогазу в середньому — 24,7 МДж/кг, що становить близько половини теплоти згоряння чистого біометану. В Україні поки що біогазове устаткування використовується в окремих випадках, а біогаз дорожчий за природний через незначне його виробництво і використання. Найперспектив-яішою областю використання біогазу в сільському господарстві є теплонагрівні процеси.
Значна частина території України належить до зони середньої інтенсивності сонячної радіації. Це дає змогу використовувати для отримання електроенергії геліоустановки. В теплий період року геліоустановки з плоскими колекторами можуть працювати 4 місяці на півдні України та в Криму, 3,5—4 місяці — в центральній, південно-східній та степовій зонах, 3 місяці — в західній та північній частинах. Ефективними, як свідчить досвід, є геліоустановки з досить значною — до 60 м2 площею приймальної поверхні. Аналіз вартісних та конструктивних характеристик діючих установок показує, що основною областю застосування геліоустановок поки що слід вважати гаряче водопостачання на одноконтурних установках сезонної дії. Стримує використання геліоустановок для одержання енергії в Україні відсутність їх серійного вітчизняного виробництва.
Для паралельної роботи з енергосистемами і електропостачання автономних споживачів економічно доцільно використовувати вітроустановки. Розрахунки свідчать, що з варіантів водопостачання, які передбачають централізовану систему електропостачання, дизельні двигуни, пересувне насосне устаткування на базі автомашин та вітроенергетичні установки, останній варіант є найекономнішим.
Застосування одного комплекту дає змогу зекономити близько 400 л бензину, або 1200 кВт/год електроенергії.
Отже, в умовах дефіциту в Україні традиційних джерел енергії потреби сільського господарства в ній значною мірою можуть бути задоволені за допомогою нетрадиційних енергоносіїв, використання яких, до того ж, значно знизить навантаження на природне середовище, поліпшить економічну ситуацію.
Розглядаючи проблему екологізації суспільного виробництва і його структурної перебудови в умовах ринку, не можна не звернути увагу на вдосконалення структури сільськогосподарського виробництва. Йдеться про оптимізацію та раціоналізацію співвідношення між рослинництвом і тваринництвом, а також про структурні зрушення в останньому. З точки зору антропотехногенних навантажень на природу тваринницькі галузі (особливо — свинарство і скотарство), за даними В. Трегобчука, в теперішньому їх вигляді є eкологодестабілізуючими, надто природоресурсомісткими. Вони забруднюють водойми і повітряний басейн, прискорюють деградацію земель і, по суті, належать до найбільш загрозливих.
Для виробництва тваринницької продукції, яка сьогодні має досить невелику питому вагу в харчовому раціоні населення України, використовується майже дві третини посівних площ і 7 млн га пасовищ і сінокосів, що разом становить 68% всіх сільськогосподарських угідь і 54% загальної території України. Сумарні витрати енергії на виробництво одиниці свинини є в 15 разів, а яловичини — в 10—11 разів більшими, ніж на виробництво одиниці свіжих овочів чи фруктів.
Водомісткість виробництва м'яса у перерахунку на середньодобове його споживання на душу населення майже вдвічі перевищує середньодобову фактичну норму водопостачання на господарсько-побутові потреби населення. Отже, тваринницька продукція є досить землеводо- і енерго-місткою. Пошук шляхів принципових зрушень у стратегії харчування в напрямі зниження питомої ваги тваринницької продукції в структурі продовольчого раціону і рекомендації по обмеженню споживання м'яса є неактуальними. Адже ринок України в цьому плані є абсолютно не насичений. Однак щоб задовольнити попит населення в продуктах тваринництва і забезпечити екологічні параметри ведення галузі, необхідно її інтенсифікувати. Для цього доцільно зменшити на 15% середньорічне поголів'я тварин в Україні з одночасним підвищенням їх ефективності. Слід відмовитися від намагання вийти на світові рівні споживання тваринницької продукції, оскільки у високорозвину-тих країнах вже спостерігається зворотна тенденція — підвищення в харчовому раціоні питомої ваги свіжих овочів і фруктів, інших продуктів, що виробляються переважно з рослинницької продукції. Розвиваючи фермерські господарства, необхідно орієнтувати їх на переважне виробництво м'яса птиці і яловичини як менш енерго- і ресурсомістких, на підвищення продуктивності молочного скотарства і збільшення випуску дієтичних молокопродуктів. Необхідно також посилити дію законів про охорону навколишнього середовища. .