Чим триваліший період, протягом якого здійснюється несприятливий вплив на природне середовище, тим біль-'ие збитків завдається суспільству.

Велике значення має встановлення конкретного розміру збитків. Методика розрахунку досить недоскон-ала. Економічні збитки завжди є нижчими порівняно з реальними (неврахована частина становить ЗО—40%). Частина їх не враховується через неможливість при сучасному розвитку економічної науки у .вартісній формі виразити всі види натуральних збитків з точки зору витрат майбутньої праці. Не вироблена також методика визначення збитків, що завдаються земельним водним ресурсам. В одних джерелах їх пропонують оцінювати за втратами валової продукції, в других — за приведеними витратами на ліквідацію наслідків забруднення і на відтворення втраченої продукції, в третіх — за зміною економічної оцінки забрудненого ресурсу.

Однак загальний розмір економічних збитків, його точний прогноз у майбутньому абсолютно необхідні, — для визначення коштів на заходи з охорони природного середовища в країні, а також для оцінки раціонального природного користування на госпрозрахунковому підприємстві.

В основу методики визначення еколого-економічних. збитків слід покласти оцінку природних ресурсів. Адже, ло суті, збитки пов'язані з нераціональним використанням природних ресурсів, а часто і з їх незворотною втратою. Тому і'і оцінку слід ппзпачатп через ціну відтворення втраченого (або такого, що втрачається) ресурсу. Така оцінка може лягти в основу плати за нераціональне природокористування

∑З = ЕОС - ЕОН (4.5)

При цьому ЕО = ВЗ + ЗбФ, (4.6)

де Вз — витрати на здійснення природоохоронних заходів; Збф — фактичні збитки, що завдаються господарству і населенню після проведення або через непроведення природоохоронних заходів, у вартісному виразі.

4.3. ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Економічні стимули, які могли б змусит» підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків, поки що недостатні. Але й ці кошти спрямовувати на охорону природи підприємствам невигідно, оскільки в результаті їх проведення підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів. Водночас багато очисних споруд перевантажені, стоки перебувають у незадовільному стані, відбувається їх змішування з різними шкідливими речовинами, що призводить до синергізму і за-труднює очищення. Необхідним є загальне підвищення культури виробництва, поліпшення збереження сировини і матеріалів, правильна експлуатація устаткування.

Слід виявити зв'язок між збитками від забруднення навколишнього середовища і забруднювальною діяльністю підприємства. Важливо визначити гранично допустимі викиди, за перевищення яких підприємства і його керівники повинні нести матеріальну відповідальність. Для підприємства гранично допустимий викид — набагато конкретніша норма, ніж гранично допустима концентрація, джерелом якої може бути забруднення середовища з різних підприємств. Плата за забруднення, що знімається з підприємства, повинна бути такою, щоб спонукати його до повного використання як коштів, що виділяються централізовано, так і коштів самого підприємства. Зменшення забруднення середовища повинно бути вигідним підприємству до тих пір, поки викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить, плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.

Доцільно в цьому плані розрізняти нормативні збитки, які відповідають нормальним умовам виробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштів або кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідком недоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондів матеріального заохочення.

Плата за забруднення середовища або інші форми

•псування природних ресурсів повинна виконувати такі

•функції: сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забруднен-яям середовища, на винних;

узалежнювати розмір прибутку і фондів матеріального заохочення від ефективності природоохоронної діяльності; спонукати підприємства до зниження збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.

Якщо механізм регулювання природокористування базувати лише на директивне встановлених нормативах і державних стандартах, що визначають гранично допустимі норми порушень навколишнього природного середовища, то таке несистемне побудоване управління буде до певної міри прихованою формою субсидіювання безгосподарсько-го природокористування. Адже дотримуючись встановлених середніх «меж», підприємства вже не матимуть ніяких витрат на заміщення збитків, що завдаються навколишньому середовищу. Ці витрати або лягають на плечі невинних у збитках представників народного господарства загалом, або ж не покриваються взагалі. Типовою є ситуація, коли в районах з високою щільністю населення розміщуються все нові і нові підприємства, і хоч кожне з них може дотримуватись санітарних норм та-днших вимог, загальний рівень забруднення навколишнього середовища зростає. Намагання перешкодити виникненню нових виробничих об'єктів часто є безуспішними, оскільки завжди знаходяться аргументи на користь їх створення.

Щоб забезпечити ефективність природоохоронної політики, більшу увагу слід приділити орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону і раціональне використання природних ресурсів. У цьому випадку усувається суперечність між відомчим підходом окремих підприємств та інтересами всього суспільства, а також відносини в природокористуванні піднімаються на рівень, що відповідає вимогам розвинутого суспільства.

Стимулювання (в цілому) є засобом пробудження інтересів, формою реалізації економічних відносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, сукупністю розроблюваних суспільством заходів і засобів щодо приведен'ня у відповідність результатів виробництва і винагороди.

Чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. Штрафні санкції не вирішують проблеми, — підприємствам часто вигідніше платити штрафи, ніж споруджувати очисні споруди, оскільки суми штрафів покриваються фінансуванням з державного бюджету і не позначаються суттєво на показниках роботи підприємств. Штраф — це насамперед покарання винного, а не відшкодування збитків, завданих природному середовищу. Відшкодовують же збитки природі не ті, хто спричинив їх, а підприємства зовсім інших галузей народного господарства. Суттєвим недоліком штрафних санкцій є також обмежений характер їх дії, оскільки застосовуються вони в екстремальних випадках, а не як елемент регулювання поточної діяльності підприємства.

Отже, охорона природного середовища — це складна проблема, вирішувати яку потрібно з допомогою правових,. економічних та інших методів, які будуть ефективними, лише взаємно доповнюючи один одного. При цьому вирішальним є вдосконалення саме форм виробничих відносин, економічних методів управління. Економічні методи — це методи, використання яких забезпечує досягнення поставленої мети шляхом впливу на економічні інтереси.

Наприклад, незважаючи на високу ефективність і еко-логічність, біохімічні методи захисту рослин застосовуються поки що обмежено через високі ціни на більшість біопрепаратів. У результаті колгоспи і радгоспи віддають перевагу в боротьбі зі шкідниками сільського господарства .хімічним засобам.

Досвід сільськогосподарського будівництва показує, що тут, як правило, використовуються більші площі, ніж потрібно. Наприклад, при дотриманні нормативів забудови площа, зайнята виробничими спорудами в Україні, могла б бути меншою на 187 тис. га.

Ці та інші приклади свідчать про те, що підприємства потребують стимулювання діяльності, спрямованої на охорону природи.

Для .-того щоб стимулювати виробників не виробляти, а'споживачів не споживати і не застосовувати неекологіч-пу продукцію і технологію, доцільно було б у Договірну ціну виробника екологічної продукції (Де"15) включати поряд з суспільне необхідними витратами (витрати па виробництво та охорону природи в процесі виробництва — СНВ) додаткові витрати на екологізацію продукту (надання йому екологічного вигляду) згідно з експертизою (Е). В такому випадку ціна, за якою виробник буде поставляти споживачу екологічну продукцію, становитиме