Уранцi перед усiма холодильниками знов лежали обгризенi кiстки та ковбаснi шкiрки, а в фруктових крамницях - горiхове шкарлупиння й банановi шкурки. Д-р Гермштедт знайшов цьому блискуче пояснення. Пiд п'яну руч, коли, як вiдомо, здатнiсть тверезо мислити рiзко падає, декому з гармонополiсцiв на радощах скортiло погратися в злочин i ще раз пережити те, до чого тяглася душа. Хто ж їм дорiкне за це?
Тiльки стурбований Абель Клагенфурт з'ясував, що досi пограбування були в безмiсячнi ночi, й запитав у лiкарiв, чи блукають сомнамбули i в безмiсячнi ночi.
Лiкарi мали сумнiв, i Агостiно Брiтт зрозумiв, що пора признатися ще де в чому. Хоч вiн, мовляв, сомнамбула й з довiдкою, проте досi його нiчнi прогулянки обмежувалися балконом. Далi вiн ще зроду не заходив. А його фальшиве признання мало двi мети. По-перше, хотiлося присоромити справжнього злочинця; той мав вiдчути: у мiстi знайшовся-таки чоловiк, який прагне покласти цiй iсторiї край, i негiдник спопелiв би вiд сорому. А по-друге, кортiло ж нарештi дати людям полегкiсть, щоб вони заспокоїлись i жили без тривог. Адже сором, сказав Брiтт, - це великий рушiй людських вчинкiв. Та якщо вночi хтось i справдi обгризає золотi рибки й спустошує м'яснi прилавки, то на це здатний лише геть морально деградований iндивiдуум. Або ж тут дiється таке, що нам i не снилося. Вiн, громадянин Брiтт, мав намiр тiльки зробити свiй внесок у розкриття цього випадку, ризикуючи навiть, що його неправильно зрозумiють чи визнають за ненормального.
Цю заяву громадськiсть вислухала схвально.
Коли досi атмосферу в мiстi визначала нервовiсть, нетерпiння й тривога, гучнi протести, радiсть, настороженiсть i ледь помiтне загальне збудження, то тепер це збудження пiднялося до панiки. Сталося найстрашнiше. Жах був такий великий, що газети в своїх екстрених випусках не могли навiть прокоментувати подiю.
Громадянин Умберто Баль вивiв годинi о десятiй вечора на прогулянку свого собаку й додому бiльш не повернувся. Люди знайшли в парку його одяг та обгризений кiстяк, а вiд собаки - тiльки голову. Забризканий кров'ю одяг валявся в кущах.
Жителi з божевiльними очима блукали по мiсту, вечiрнi випуски газет повiдомляли, що ось уже 457 рокiв у Гармонополiсi не траплялося жодного вбивства. Передовi статтi, втiшнi слова яких саме тепер були читачам особливо потрiбнi, заявили, що перед тягарем такого злочину вони замовкають.
Коли спустилися сутiнки, у мiстi залягла мертва тиша. Вiкна не свiтилися.
Аж на другий день до батькiв мiста повернулося самовладання, i вони спробували якось пояснити цю жахливу подiю. Нi, злочинець - не людина. Очевидно, тут iдеться про якусь тварину.
Фахiвцi оглянули в мiському зоопарку всiх звiрiв, на яких могла впасти пiдозра. Леви, як i ранiше, були по-аристократичному стриманi.
Абель Клагенфурт заявив:
- Наскiльки я бачу, вчинити це вони не могли.
Мавпи, як завжди, безтурботно гойдалися на гiлках. Коли їм принесли земляних горiхiв та бананiв, вони взялися пожирати їх так старанно й так апетитно, як можуть їсти тiльки вони. Зовсiм не схоже було, що мавпи наїлися донесхочу.
Всiх чоловiкiв мiста закликали заступити вночi в зоопарку на чати. Добровольцiв прийшло бiльше, нiж було треба, отож кожен звiр мав сторожа. Правда, дехто висловлював думку, що не варто ставитися недовiрливо навiть до звiра - адже вiн на шляху еволюцiї. А iншi заперечували: мовляв, ця еволюцiя опиниться сама пiд загрозою, якщо стане жертвою злочинного потягу.
Проте звiрi своїх обжитих мiсць не покидали. А холодильники та фруктовi крамницi на ранок стояли знов розчиненi i пограбованi.
Хтось зауважив, що цi хижацькi напади вчиняє, мабуть, якийсь чужий звiр чи навiть цiла зграя звiрiв десь iздалеку. Чоловiки прочесали у вихiднi днi околицi мiста на сто кiлометрiв довкола. На жаль, без наслiдкiв.
У мiстi поширювався песимiзм. Люди казали, що доведеться, видно, примиритися iз злочинами. Що, може, цi безчинства колись припиняться самi по собi. "Провокатор сильнiший, нiж ми гадали. Нам судилися бiльшi випробування, нiж могла намалювати наша уява. I ми повиннi витримати цi випробування, не втрачати мужнiсть i не замикати своїх вiкон та дверей. Ми повиннi на повен голос заявити, що не пiддамося на провокацiю!"
Коли в парку знайшли одяг старої жiнки, яка вийшла ввечерi погуляти, люди звернулися до Абеля Клагенфурта з настiйним проханням забути про свою стриманiсть- усi її високо цiнують - i негайно, рiшуче дiяти. З огляду на таке становище справжнiй громадянин мiста не повинен спускати з очей об'єкти злочинiв, навiть якщо доведеться вдатись до методiв брудного детектива дев'ятнадцятого сторiччя. Треба щось робити. Два вбивства за такий короткий час - це вже забагато!
Пiсля цього Абель Клагенфурт перейняв на себе нiчне вартування в торговому центрi на Одеонплац. Однак нiчого не помiтив.
Зате в iнших мiсцях, як i ранiше, вiдбувалися пограбування. Клагенфурт попросив гармонополiсцiв i там стати вночi на чати. Вiдгукнулося кiлька чоловiк, та й цi кiлька мали успiх тiльки тому, що пiд час їхнього чергування нiчого не трапилось. Перед кожною крамницею тепер вартував хтось iз добровольцiв, i поки вiн там стояв, нiчого не дiялось. Але охочих вартувати було щораз менше.
I ось одного ранку бiля скульптури на Одеонплац знайшли одежу самого Абеля Клагенфурта. Тiєї ночi нiхто не захотiв стати на варту, i крамницi були спустошенi так, як нiколи доти.
Те, що жителi мiста не бажають брати участi в розкриттi злочину, д-р Гермштедт пояснив так: вони сторiччями жили, не знаючи небезпеки, i тепер не можуть звикнути дивитися смертельнiй небезпецi в очi. Вiн говорив також про ефект подолання. Iснує нiбито межа, яку людям, попри їхню готовнiсть, переступити несила. Декого, може, пощастить умовити, вони вийдуть уночi вартувати, але тiльки-но стемнiє, всiх пойме страх. Не допоможе навiть денне освiтлення на площах.
Справдi, у людей почали з'являтися навiть галюцинацiї. Вони розповiдали, буцiмто їх хапала ззаду якась холодна рука, над головою пролiтали тiнi, й вони не могли розгледiти їх тiльки через те, що заплющували вiд жаху очi.
Найнеймовiрнiшою була розповiдь одного чоловiка, якого нiбито щось схопило ззаду за штани й потягло до себе.
- Я вирвався й кинувся тiкати, - сказав вiн.
На штанях у нього справдi бракувало чималого клаптя, якого потiм знайшли бiля скульптури крокодила в парку.
Один iз авторiв передової статтi, що добровiльно зголосився почергувати вночi, сам признавався:
- I раптом я кинувся тiкати, нiби йшлося про моє життя...
На його думку, тут мало мiсце явище неземного походження. "Тут ми безсилi. Це йде ззовнi, i нам воно не пiдвладне".
Смiливцi, якi згоджувались вартувати вночi, здебiльшого не витримували до ранку. А перший, хто вистояв на Одеонплац цiлу нiч, нiчого не помiтив.
- Я зовсiм нiчого не бачив, - розповiдав вiн. - Хоч i не спав. Усi можуть потвердити: я випив таку дозу кофеїну, що не засну тепер днiв три. Але не спостерiг нiчого такого, що б свiдчило про якiсь неземнi явища.
Один iсторик десь вiдкопав записи про з'яву духiв, i вченi взялися вивчати тi записи.
Громадянин Альберт Варт запропонував поставити у м'ясному вiддiлi електронну камеру - всi, мовляв, побачать на екранi, хто виламує дверi; а площi, щоб не вiдлякувати злочинцiв, слiд залишити без охорони.
Цiєї ночi в усiх вiкнах мерехтiло фосфоричне свiтло екранiв. А перед екранами мрiли постатi глядачiв.
Почалося десь близько пiвночi. Об'єктив камери враз щось заступило, потiм камера впала, i було видно тiльки, як перед нею туди-сюди метляються кривавi шматки м'яса. Все це супроводжувалось якимсь шипiнням i пирханням.
Люди закричали одне до одного, що треба мчати на мiсце злочину. Проте зробити це нi в кого не стало духу- всi були скованi страхом.
А вранцi те, що люди бачили на екранах, дiстало своє пояснення. Фiзики говорили про iстот, керованих електронiкою, чи, краще сказати, iстот, що мають над нами якусь невiдому силу. Запропонували повторити експеримент у фруктовiй крамницi.