Вони вмостилися під шарлатовим вітрилом, яке безвладно висіло вздовж щогли. Фріске, всівшися поперек лавки, розбивав скойки й обережно витягав слимаків. Рудик тим часом розмотував волосіні та спускав їх у воду, аби розм'якли. «Морський лев» праве не рухався, заколисаний тихим лелінням води. Навколо пустизна, тільки ген лівобіч, біля червонястих скель і великого пляжу, ліниво погойдувались кілька білих водяних велосипедів.

Рудик востаннє кинув оком на кіль «Лева», тоді причепив поживок до чотирьох гачків і попустив волосінь за облавок. Десять метрів, двадцять… врешті грузило торкнулося дна. Рудик підняв його на метр. Фріске, сидячи на прові, зробив те саме. Хлопці стали чекати. Збігло п'ять хвилин. Нічогісінько! Тільки вряди-годи човник легенько здригався — то під ним пропливала якась дрібна рибинка.

— Мільга принадить велику, — буркнув Рудик, підбадьорюючи товариша. — Тримай міцніше волосінь…

Відплив сповільна тяг волосіні у відкрите море — саме туди, куди й треба було.

— Що й казати — здорову ти здибав рибну зграю! — пустив перегодом шпильку Фріске. — Шарлюн чекає, що ми привеземо кілограмів десять, а ми наловимо сто грамів — саме котові на обід… Місце твоє, може, й рибне, та ось риба чомусь на побачення не квапиться!

Рудик мовчки стенув плечима — він був певен себе. Фріске зробив на кінці волосіні зашморг, встромив туди великого пальця ноги й розлігся на лавці, заклавши під голову руки.

— Я ловлю ногою, — ліниво мовив він. — Однаково що…

Він не доказав. Волосінь ураз нап'ялася, зашморг затягся, викручуючи йому пальця. Фріске застогнав, шарпнувся, силкуючись скинути зашморг. Рудик зайшовся сміхом. Нап'ята волосінь тремтіла в руках Фріске, як ванти в бурю.

— Щось є! — гукнув Фріске. — Здорове, ну й здоровезне ж!

— То тягни! — загорлав Рудик. — Чого моняєшся? Гадаєш, воно само випливе й подасть тобі через облавок руку?..

Фріске, розгубившися, шарпнув волосінь обома руками. Живий тягар, що борсався в глибині, кидав його то в той, то в інший бік. Хлопець ледве втримував рівновагу. Отож Рудик зачепив свою волосінь за кілочок на облавку й кинувся на поміч Фріске.

— Ой! Зірвалася! — простогнав Фріске, почувши, що волосінь зненацька ослабла.

— Тягни! Тягни! — гукнув Рудик — Адже волосінь така, що вдержить найбільшу рибину! Навіть акула не відчепиться!

Фріске потяг дужче, і волосінь знов нап'ялася. Хлопці вихилились через облавок і вгледіли в чорно-зеленому нурті червонясту тінь, що шалено звивалася на гачку.

— Каплун! — радісно вигукнув Рудик. — Це ж така смачна риба, що її напевне купить великий ресторан!

Фріске ледве здужав утягти здобич у човника. Каплун заборсався, заляскав хвостом по днищу, відтак роззявив широку пащу й завмер, придавлений власною вагою. На його пурпуровому в білі паси тілі стовбурчились колючі плавці.

— Фунтів п'ять або й шість заважить, — збуджено мовив Рудик. — Але ти його не торкайся…

Він ураз висмикнув гачка, так щоб не вколотись об отруйні колючки. Тоді обвинув руку ганчіркою, схопив здорованя за хвіст і кинув у вербовий саж, що стояв на кормі.

— Одна є! Чіпляй поживок і закидай, тільки не лови вже ногою. А коли б то була рибина фунтів на п'ятдесят — затягла б на дно.

Риба впіймала б рибалку! Часом і таке буває…

Рудик переліз через лавку й знову сів на своє місце. Почеплена за кілочок волосінь була нап'ята до останку — ось-ось, здавалось, лусне. Фріске, хапаючись, одчепив її. Нервовий трепет здобичі оддався в долоню, мов електричний струм. Рудик потяг волосінь, зціпивши зуби, мугикаючи з утіхи.

О щедре море! Риба спіймалась на всі чотири гачки; важкий кетяг шалено вихилявся, кроплячи хлопців бризками. Двоє здорових окунів та двійко губанів!

Фріске аж рота роззявив з великого дива:

— Ти їх принаджуєш чарами!

— Не лови гав! — гримнув Рудик. — Пильнуй свого телефону. Риба чіпляється на дротину аж ніяк не з тим, аби побазікати з тобою! Лови її, поки ловиться!

За хвилину Фріске витяг нову здобич. Ще за хвилину витяг і Рудик. Хлопці вже чули дух буйябес!

Шарлатове вітрило плескалося на щоглі, вряди-годи затуляючи сонце, яке нещадно пекло в потилиці нашим рибалкам. Вони трудилися в поті чола — одно тягли й закидали, щоразу вітаючи улов притлумленими вигуками. Телефон дзвонив без упину. Хвилин за двадцять вони наловили з добре кіло губанів, чабака й двох окунів. Відтак знову шарпнуло волосінь, і Рудик кинув у саж ще одного каплуна.

— Довго ще ловитимемо? — спитав очманілий Фріске.

— Поки стане поживку. Диви, його вже праве немає! Лишився тільки десяток скойок. Треба пожертвувати губаня чи и двох…

Поки Рудик і Фріске спустошували таким маніром темні логовиська редану, Шарлюн із рештою ватаги вештались набережною, ловлячи рибку іншого гатунку. Операцію розроблено в деталях і відрепетирувано того самого ранку в відлюдному закутку бухти. Аби ви збагнули її сенс уповні, треба вам нагадати, що середземноморське узбережжя між Марселем та Ментоною дуже вбоге на рибу, і влітку попит завше куди більший за пропозиції. А в Порт-Біу, де всю рибу скуповують хазяї ресторанів Бандоля та Санарі, «щойно зловлена риба» потрапляла на стіл здебільша з Дьєппа чи з Булоні. А це аж ніяк не вдовольняло знавців.

Операція розпочалася пополудні, коли тераси кав'ярень захрясли спраглими пляжниками. Першу сцену розіграно в кав'ярні Вьє. Під платаном на довгій лаві сиділи й весело щебетали Міке, Норін та Розет. З противного боку зненацька вихопився Шарлюн з Тітеном-солодкі-очка; вгледівши дівчаток, хлопці — ой, і актори! — стали як укопані.

— Міке! — якнайгучніш загорлав Шарлюн, перекриваючи гомін на терасі.

Дівчатка скочили на лавку й заходились розглядатися на всі боки, тільки не туди, де жестикулювали Шарлюн з Тітеном.

— Хто мене кличе? — спитала зрештою Міке, щиро здивовижена.

— Це я! — репетнув Шарлюн з того боку тераси. — Міке! Слухай-но, Міке! Дід Кадюс доручив мені…

— Що доручив? — заверещали влад Міке, Норін та Розет.

Всі в кав'ярні попідводили голови, забавляючись з цього дзвінкого перегуку дитячих голосів. Шарлюн приклав до рота долоні й зіпнув — аж луна залящала:

— У «Адмірала» сьогодні варитимуть грандіозну буйябес! Порцій на двадцять, а може, й на тридцять…

— Буйябес чи рибну юшку? — спитала Міке, зневажливо відкопиливши губу.

— Буйябес! — загорлав Шарлюн і аж ногами затупав. — Сам бачив рибу! Здоровенна! Біжи духом до Сандрін, скажи отим двом, що квартирують у її матері. Якщо вони зателефонують вчасно, то, може, в них приймуть замовлення на вечір.

Він казав це з легким серцем, спокійнісінько покладаючи відповідальність на Рудика. Відтак хлопці помчали в один бік, дівчата — в інший. Невдовзі вони стрілися на розі й побігли розігрувати ту саму сцену в іншій кав'ярні. А в кав'ярні Вьє події розгорталися достеменно так, як і передбачали діти. За хвилину один опасистий мосьє підвівся з місця, ніби знічев'я, і мерщій рушив до телефону. За ним схопилися ще двоє. Ще інші кинулися до авто — найскорше звістити й зібрати приятелів. І набережною полетіла, як блискавка, надзвичайна новина: «В «Адмірала» сьогодні варитимуть буйябес!»

По недовгім часі в розкішному ресторані «Адмірал», що стояв на бандольській дорозі, за два кілометри від Порт-Біу, став без угаву дзвонити телефон. «Адмірал», чоловік обачний, зважив за краще не хвалитися про свою рибну мізерію й покірно прийняв перших десять замовлень. Але по двадцятому дзвінкові він мовив собі: «Годі!», — та й побіг до кухні. Шеф-кухар, почувши, чого від нього чекають, вражено зойкнув:

— Та що ж я робитиму! В холодильнику є тільки двадцять однобочок, із п'ять лангустів та півската. До Бандоля їхати пізно, нічого я там не знайду. Де ж це видано — запрошувати на буйябес геть усіх і кожного!

А час збігав — надходила вже шоста. Телефон дзвонив не змовкаючи. Люті «Адмірал» та шеф-кухар лаялись на всі заставки. Аж ось їхню увагу привернув якийсь рух на шосе. Од берега простували двоє розхристаних хлопчаків, насилу штовхаючи поганенького іржавого велосипеда. До багажника було прив'язано два грубих вербових сажі; з них капала вода, полишаючи на закуреному шосе темні сліди. Діставшися ресторану, хлопці завернули на бічну алею, що вела до кухні. «Адмірал» та шеф-кухар чекали на порозі, уперши руки в боки.