Згадавши про це, Мігель Хуанес незадоволено скривився. Чорти його знають, що в цій справі з Сивим Капітаном має значення, а що — ні. Але глибоке озеро чи ні, змінюється в ньому рівень води чи не змінюється, — все це було зараз другорядним. Так чи інакше, а "Люциферові" втекти звідси немає куди. Глибинні бомби дістануть його незалежно від глибини. Та де ж, зрештою, той катер? Чого він затримується? А, ось, нарешті, з’явився!

Невеличкий моторний катер прудко зробив широке півколо і підійшов до того місця берега, де стояв Мігель Хуанес. Командир катера, приклавши руку до кашкета, відрапортував:

— Моторний катер БМ-15 готовий до виконання операції, пане особливо уповноважений! Дозвольте починати?

— А для чого ж вас ще викликали сюди? — нетерпляче огризнувся Хуанес; йому зараз було не до офіціальних ввічливостей. — Негайно кидайте бомби, вздовж і впоперек, поки не влучите!

— Єсть! — коротко відповів командир, ледве помітно знизавши плечима, і віддав команду.

Загув потужний мотор, катер швидко відплив од берега. На його кормі Мітель Хуанес побачив верхівки чотирьох глибинних бомб, що лежали в м’яких гніздах. Ну, подивимось, подивимось, як «Люцифер» реагуватиме на ці ляльки!.. Напевне ж, він на них не чекає!..

На відстані метрів п’ятнадцяти від берега за знаком командира з катера було скинуто першу бомбу. І зразу ж катер стрілою відлетів убік. Це було зроблено якраз вчасно, бо за півхвилини вода в тому місці, куди скинули бомбу, здулася, немов велетенський пухир, каламутно-зеленуватим горбом. Цей горб здувався вище й вище — і нарешті, наче не витримавши велетенського внутрішнього напруження, що випинало його з озера, раптом луснув. Замість нього виник високий стовп брудної води з намулом і водоростями, що повільно підносився в повітрі. Водночас пролунав потужний глухий удар, якому відповіла розкотиста луна в лісі. Так, глибинна бомба — це серйозна зброя!

Мігель Хуанес і Хосе жадібно дивилися, як команда катера скидала одну по одній інші три бомби. Щоразу по лісу прокочувалися і завмирали вдалині глухі удари, щоразу у високих стовпах води злітали вгору водорості й оглушені риби. Четверта бомба вибухнула з помітним запізненням: мабуть, її запальник було встановлено на більшу глибину.

Моторний катер уже мчав до берега по нові глибинні бомби, як Мігель Хуанес збуджено вигукнув, вказуючи рукою:

— Єсть! Френко, влучили! Влучили-таки! Дивіться, он воно!

На вершині останнього брудного водяного стовпа, що поволі осідав униз, розсипаючись на мільярди бризок, темніла якась велика округла річ. Вона повільно поверталася в повітрі, падаючи у воду.

— Назад! — скрикнув Мігель Хуанес командирові катера не своїм голосом. — Назад! Виловіть цю штуку і негайно привезіть її сюди, мені. Негайно!

Катер круто повернув назад.

Ось двоє з його команди зачепили ту круглу річ багром і почали втягувати її на катер. Та вона була надто велика, і тому командир катера, очевидно, відмовився від такої думки. Катер знову повернув до берега, тягнучи за собою на буксирі щось кругле, чорне й блискуче. Зараз, зараз катер наблизиться, можна буде сказати з певністю, що це…

— Колесо! — вигукнув Френко.

— Колесо "Люцифера"! — переможно закричав і Мігель Хуанес, ледве не стрибаючи від захвату.

Катер підійшов до берега. Через хвилину блискуче чорне колесо уже лежало на траві. Зламана вісь стирчала вгору. Товстелезна гумова покришка, здавалося, не була пошкоджена.

Особливо уповноважений нарешті переміг! «Люцифер» таки потрапив до пастки, з якої йому не судилося вийти, він навіки залишиться там, у глибині лісового озера!

— Ще бомб! Продовжити бомбардування! — наказав Мігель Хуанес командирові катера, ставлячи ногу на колесо, мов перед ним лежав живий повалений ворог.

Не гаючи часу, команда моторного катера навантажила новий запас глибинних бомб і відпливла від берега. Мігель Хуанес невідривно стежив за рухами катера, очі його переможно сяяли. Нарешті, нарешті він досяг свого! Як же це здорово, що він догадався, передбачив таку можливість, приготував глибинні бомби! Е, дорогий Сивий Капітане, ти не схотів використати пропозиції, не схотів підкоритися! Що ж, тим гірше для тебе, бо фокус із зануренням у воду вже не зіграв. Ти ж бо мав справу не з кимсь, а з самим Мігелем Хуанесом, який недарма старанно і терпляче обмірковував свої плани!

Хосе Френко підійшов до свого начальника. Його налите кров’ю обличчя теж сяяло від задоволення.

— Пане Хуанес, — сказав він, вказуючи на те місце в озері, де нещодавно вибухнула четверта глибинна бомба. — Пане Хуанес, мені здається, що з «Люцифером» тепер і справді покінчено. І Сивому Капітанові вже не вийти на поверхню…

Хуанес поглянув туди, куди вказував Френко.

З води в тому місці один за одним виринали великі повітряні пузирі. Вони виринали з глибини, здувалися на поверхні озера і повільно, лінькувато лопались. Від них до берега йшли такі ж повільні й лінькуваті хвилі, блискучі й немов змащені олією. Та так воно було й справді. Ось виринув ще один пузир. Було ясно видно, як від того місця, де він наче луснув, по поверхні скаламученої води почала розходитись велика жирна пляма, — ширше, ширше, в усі боки… То було, безумовно, якесь масло, рідке, жовтувате й блискуче.

Знівечений, покалічений вибухами потужних глибинних бомб, досі непереможний і невразливий, «Люцифер» Сивого Капітана не врятувався! Він лежав зараз на дні озера, глибинні бомби досягли його під водою, вони не тільки одірвали те колесо, а й пошкодили корпус автомобіля, якщо не зруйнували його вщент. З розбитого «Люцифера» на поверхню води виринало повітря і масло — значить, пошкодження були дуже серйозні, такі серйозні, що машині справді вже не піднятися з дна озера…

На мить Мігель Хуанес уявив собі, як там, у темній глибині, задихаються люди, позбавлені повітря, як захльостує їх холодна вода, що рине в пробоїни, як люди борсаються, шукаючи порятунку… ні, ніщо вже не допоможе їм! Що ж, вони самі пішли на це, самі обрали собі таку долю…

Особливо уповноважений повернувся до Хосе Френко.

— Нехай! — уперто мовив він. — Краще добити «Люцифер» і його команду остаточно, ніж залишити їм будь-яку можливість врятуватися. Мертвий ворог — це безпечний ворог, Френко! Хай катер скидає всі наявні бомби. Всі до одної!..

Він замовк. І, наче у відповідь на його рішучий наказ, пролунав ще один вибух глибинної бомби, першої з нової черги, що її почав скидати катер БМ-15…

ЧАСТИНА ДРУГА

Не на життя, а на смерть!

Розділ дванадцятий

1. МІНИ НА ДОРОЗІ

Повернувшись на «Люцифер», Олесь точно й докладно розповів Капітанові про все, що сталося з ним і Мартою під час перебування в столиці,— і про бесіду з Фредо Вікторе, певна річ. Ернан Раміро слухав його мовчки і зосереджено. Олесь розповідав і бачив, як хмурнішає обличчя Сивого Капітана, мов на нього насувається дедалі густіша тінь. Одного разу юнак навіть сам спинився: йому здалося, що Ернан Раміро хоче перебити його. Це сталося тоді, коли Олесь переказував слова Фредо Вікторе про підпільний комітет і його керівні вказівки, обов’язкові для всіх патріотів, у тому числі й для людини, яка володіє «Люцифером». Але й цього разу Сивий Капітан стримався, промовчав і тільки ще більше насупився.

Коли Олесь закінчив, Ернан Раміро підвівся і сказав:

— Спасибі, ти виконав доручення. Не твоя вина, що ці люди не розуміють, з ким мають справу. Але про це потім. Можеш іти, вирушаємо.

І це було все, що визнав за потрібне відповісти Сивий Капітан! Мабуть, він не помітив, який збентежений був Олесь, розповідаючи йому все це, як гаряче хотілося юнакові почути від нього щось таке, що допомогло б йому розібратися в складних думках і почуттях, яким він не міг дати ради!.. Але Капітан вважав достатніми кілька цих стриманих, гордовито кинутих слів. І Олесь залишився з своїми глибокими сумнівами.