Квіти серпня! Ваші барви такі яскраві, інтенсивні і розмаїті!

Та скоро осінь. Дощ…

Жовте в’янення.

І отут, цієї хвилини, на цьому майданчику, біля кошиків з квітами, я раптом згадав живий вогонь тих, інших барв.

Країна Дрімучих Трав! Я тоді ждав: от-от відчиниться брама в огорожі з надкрилля мідного жука! І переді мною вже не огорожа, а велетенська театральна завіса, палаюча, сяюча зовсім незнайомими мені барвами.

Ага! Яка ж таємниця криється в силі, яскравості, химерності та різноманітності тих барв? І чому Думчев твердить, що ці барви вічні і ніколи не потьмяніють?

А що, коли… коли тут приховане якесь відкриття? Адже можливо… Як знати!

Надто вже легко і швидко я назвав конспект Думчева “конспектом помилок”! І от образив стару людину. Даремно я умовив його писати незвичну для нього заявку. Заявка! Навіть звучання цього слова було чужим для його слуху. Я дезорієнтував його. А чим і як я допоміг Думчеву?

Ось, наприклад, він показав мені чудесні барви на спорудженій ним огорожі біля літнього будинку. І палко говорив про них, як про велике відкриття. Кому б про це розповісти? Перевірити, запитати…

Чи не звернутися мені до Калганова? Він фізик. Проблеми світла, кольору і барв — його галузь. Про нього я частенько читав у наших газетах.

Так! Сьогодні-таки, якщо встигну, піду в інститут до Калганова. Після кінозйомки, після репетиції.

У павільйоні кіностудії, дивлячись при яскравому світлі юпітерів на декорацію, я й далі думав про думчевські барви. І на репетиції в темному залі для глядачів, за режисерським столиком, над яким горить самотня лампа під темним абажуром, у спокійній, ледь-ледь напруженій тиші, що порушується репліками акторів на сцені, дивлячись, як освітлювачі добирали колір софітів та освітлювали декорації, я знову згадав слова Думчева.

“Ах, ця зелень весни, намальована в театрі на фанері і картоні! Чи змінюється вона разом з музикою оркестру? Ні! Барви застигли раз і назавжди…”

Репетиція закінчилась о четвертій годині дня. Ще встигну зайти до Калганова!

НАСАМПЕРЕД — ЕКСПЕРИМЕНТ!

Ще вирував московський день, а я вже був у кабінеті фізика Дмитра Дмитровича Калганова. Він попросив мене зачекати, поки кінчить розмову зі своїми співробітниками. Розмова їхня була для мене незрозуміла — про якусь складну фізичну проблему.

Обличчя фізика мені чимось нагадувало відомий портрет Єрмолова, безстрашного героя битв проти Наполеона.

Та фізик Калганов не воїн, він вчений і живе не в дев’ятнадцятому столітті, а в наші дні. Він не воїн. Але цей жест, чіткий і владний, ці рухи без будь-якого відтінку метушливості… Який лев’ячий поворот голови! Риси обличчя великі, різкі, майже могутні. Голос розкотистий…

Я дивився і думав: “Справді, така людина наведе порядок у коловороті наукових проблем, проектів, задумів і пропозицій — наведе добрячий хазяйський порядок на своєму вченому подвір’ї”.

— Хочете — вірте, хочете — ні і вважайте все це за фантастичну повість… — так почав я свою розповідь про Думчева, коли Калганов посадив мене в крісло поруч себе.

Спочатку він слухав мене з якоюсь лютою добродушністю. Та коли я заговорив про ярмарок, де давним-давно Думчев показав свій перший політ, а меткий купець за показ смертельного номера лічив п’ятачки, очі в Калганова заблищали, він рвучко відвернувся од мене і почав розглядати щось у вечірньому вікні.

Потім пильно глянув мені в вічі й заговорив:

— Скільки знищених, задавлених народних талантів! То були прокляті часи. Вони’ загнали Ціолковського з його розрахунками на горище, втиснули Мічуріна у півнаділу землі…

Калганов замовк…

Коли я почав розповідати про те, як Думчев, що його я знайшов у Країні Дрімучих Трав, наполегливо пропонував перейняти в комах різного роду технічні “доцільності”, як він висловлювався, Калганов схвильовано підвівся з крісла.

— Он як! Он як! — повторював він.

— Ви дивуєтесь? — спитав я.

— Ні, з чого тут дивуватися? Людина здавна придивлялася до великої лабораторії природи, вивчала її не тільки заради пустої цікавості. Вона фіксувала все повчальне, використовувала, примушувала собі служити. Людство й надалі наполегливо і допитливо досліджуватиме, відкриватиме нові й нові закони природи, щоб керувати ними. Оволодіваючи природою, підкоряючи її собі, змінюючи її, наука не сліпо, не механічно наслідує готові зразки. І нічого страшного не бачу в тому, щоб скористатися з підказки природи. А як же інакше?!

“Треба швидше запитати Калганова про головне”, — подумав я. І став розповідати про те, як Думчев у Країні Дрімучих Трав привів мене до свого літнього будинку, а я зупинився, зачудований барвами його огорожі. Огорожу було складено з крил звичайних метеликів. І ця огорожа мінилася і виблискувала барвами надзвичайно яскравими і красивими, а Думчев мені сказав, що ці крильця природа не забарвила, що складаються вони з безбарвних прозорих лусок і не мають у собі забарвлюючих пігментів у вигляді кольорових крупинок.

— Скажіть, як зрозуміти Думчева? Адже, якщо вони безбарвні, не забарвлені, то звідки ж ця гра барв? Як зрозуміти? Адже це нісенітниця!

— Ні, не нісенітниця, а правильне спостереження, — спокійно відповів Калганов.

— Правильне спостереження?! І Думчев не помилився? Хіба прозоро-безбарвне може бути барвистим?

— Щоб ви мене зрозуміли, чому прозорі, безбарвні крильця метеликів виграють яскравими барвами, я почну, звичайно, з найпростішого. З того, що таке світло і колір.

Будь-яке тіло випромінює в простір енергію у вигляді електромагнітних хвиль, довжина яких змінюється залежно від температури тіла: від десятків мікронів до мільйонних часточок мікрона.

Залежно від частоти коливання розрізняються хвилі: електричні, інфрачервоні, світлові, ультрафіолетові, рентгенівські та інші. Наше око може сприймати лише світлові хвилі. Ньютон довів, що біле світло, яке ми бачимо, є сукупність кольорових променів.

Ви, звичайно, знаєте, як було розкладено промінь світла.

Ньютон поставив скляну призму на стіл. Сонячний промінь ударив у призму і заломився на сім кольорів райдуги: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій І фіолетовий. Між сімома кольорами немає різкої межі: є взаємні переходи від одного кольору в інший. Наприклад, між жовтим і зеленим розрізняють ще колір листяної зелені, між зеленим і блакитним — колір морської зелені.

Різному числу коливань світлових хвиль відповідають свої кольорові тони.

Як відомо, звичайно предмети позбавлені власного кольору. Вони мають здатність відбивати, заломлювати або поглинати промені.

Що таке колір чорного предмета? Всі світлові промені, що падають на цей предмет, поглинуто, і поверхня предмета не відбила ніяких променів.

Що таке синій колір? Синя барва. Поверхня предмета поглинає всі кольори спектра, а синій колір відбиває. І ми бачимо предмет синім.

Так фізика пояснює природу світла і кольорів.

Найтонша, прозора і зовсім невидима луска, що вкриває крила метеликів, — наче набір прозорих пластинок, що якось особливо, своєрідно пропускають світло. Товщина цих пластинок, або лусочок, різна і сумірна із світловими хвилями різної довжини. Та чи інша пластинка забарвиться у відповідний колір, який, проте, залежить від кута зору глядача.

Ось перед вами приклад, що ясно показує, як змінюється забарвлення залежно від товщини плівки: мильна булька. Як часто дітей зачаровує примхлива зміна забарвлення мильної бульки! Ця зміна, ця гра барв здається випадковою, несподіваною. Але тут у чергуванні кольорів є сувора закономірність. Коли мильну бульку починають надувати і плівка її груба, вона ще позбавлена кольору. Та ось булька роздувається — плівка стає тонша, на її поверхні починають мінитися веселкові барви. А тим часом мильна плівка не забарвлена, в ній немає барвних пігментів.

Та не в усіх метеликів такі крила. Є метелики з пігментним забарвленням, і це забарвлення вицвітає, вигоряє. Є навіть група метеликів з такими крильцями, в яких поєднуються пігменти забарвлення з прозорістю окремих пластинок.