Лист вислизнув йому з рук, очі потьмяніли, і, впавши на ліжко, він з головою закутався в ковдру.

П'ять доларів за «Передзвін»! П'ять доларів за п'ять тисяч слів! Замість двох центів за слово — один цент за десять слів! А редактор ще й хвалить його оповідання! Чек Мартін одержить тільки тоді, коли оповідання буде надруковано. Отже, всі ці обіцянки платити щонайменше два центи за слово і то одразу, як рукопис приймуть, — брехня! Оця брехня й збила його з пантелику. Якби він знав це раніш, нізащо не писав би. Пішов би служити заради Рут. Мартін згадав той день, коли вперше почав писати, і жахнувся — стільки часу він згаяв. І все це, щоб заробити цент за десять слів! Певно, величезні гонорари деяких письменників, що про них він читав, — теж брехня. Усі відомості про літературну кар'єру, що їх він почерпнув із газет, брехливі, і у нього є доказ.

Номер «Трансконтинентального місячника» коштує 25 центів, а вишукана художня обкладинка засвідчує його першорядність. Це солідний, шанований часопис, він почав виходити задовго до того, як Мартін Іден на світ народився. На його обкладинці стало красуються слова великого письменника, що сповіщають про високу місію «Трансконтинентального місячника». Твори того письменника вперше побачили світ саме під цими обкладинками. І цей вельмиповажний, високонатхненний журнал платить п'ять доларів за п'ять тисяч слів! Мартін пригадав, що той славетний письменник недавно помер на чужині в страшенних злиднях. Та це й не диво, коли авторам платять так щедро!

Так, він упіймався на гачок. Газети набрехали йому про письменницькі гонорари, і він змарнував два роки. Але тепер уже дзуськи. Більше він уже й рядка не напише. Він зробить те, чого хочуть від нього Рут і всі інші — піде служити. Тут Мартін згадав про Джо, що блукає по країні вічного свята, і заздрісно зітхнув. Щоденна робота по дев'ятнадцять годин давалася взнаки. Однак Джо не кохав і не мав відповідальності перед коханням, тож міг сміливо мандрувати по країні вічного свята. А в нього, Мартіна, була мета, ради якої варто працювати, і він таки працюватиме. Завтра ж уранці почне шукати роботу. Сповістить Рут, що змінив свої погляди й готовий вступити до контори її батька.

П'ять доларів за п'ять тисяч слів, за десять слів один цент — ото ринкова ціна мистецтва! Несправедливість, брехня і підлота, які спіткали Мартіна, не давали йому спокою, а під його приплющеними повіками горіло огнисте число — 3 долари 85 центів — борг бакалійникові. Його морозило, ломило всі кістки. Особливо нило в попереку. Боліла голова — тім'я, потилиця, здавалося, болів і пухнув самий мозок, а біль над бровами був просто нестерпний. Під повіками пекло безжальне число 3, 85. Щоб не бачити його, Мартін розплющив очі, але сонячне світло в кімнаті було занадто різке. Він знов заплющив очі, і знову перед його зором спалахнуло те саме — 3, 85.

П'ять доларів за п'ять тисяч слів, за десять слів один цент! Ця думка нав'язла йому в голові, і годі було її збутися, так само, як і отих 3, 85. Але раптом те число потьмяніло, і він з цікавістю завважив, що натомість з'явилось 2. А, це пекареві, подумав Мартін. Далі виринуло 2, 50. Кому це? Щоб пригадати, він так напружувавсь, немов це було питання життя й смерті. Комусь він справді завинив два з половиною долари, але кому? І він почав блукати по нескінченних коридорах пам'яті, зазираючи в усі комірки, завалені уривками знань та споминів, але марно шукав там відповіді. Здавалось, минули цілі віки, як нараз без будь-яких зусиль пригадав, що винен стільки Марії. З великою полегкістю глянув на екран під повіками, що завдавав йому такої муки. Він розв'язав питання і тепер може спочити. Та даремно! Число 2, 50 зникло, але зараз же його заступило огнисте 8. А це кому винен? І він знов мусив кружляти по темних завулках споминів, шукаючи відповіді.

Як довго тяглися ці розшуки, Мартін не знав — либонь, дуже довго — аж раптом у двері постукали: Марія питала, чи він, бува, не захворів. Мартін відповів глухим незнайомим голосом, мовляв, що просто задрімав. 1 здивувався, що в кімнаті так темно. Листа він одержав о другій годині дня, а тепер уже вечір. Певно, він таки хворий.

Перед ним знову виринуло число 8, і він знов мусив його розгадувати. Але тепер він став хитріший. Йому зовсім не треба нишпорити у себе в мозку. Дурний, що досі не здогадався. Він натиснув важіль, і навколо нього закрутився його розум, закрутилось дивовижне колесо долі, прудка карусель пам'яті, і верткий глобус мудрості. Швидше й швидше оберталися вони, поки не затягли його в свою круговерть і не кинули в чорну хлань хаосу.

Мартін зовсім не здивувався, опинившись у пральні. Він качав накрохмалені манжети і раптом побачив на них якісь цифри. Певно, це новий спосіб мітити білизну, подумав він, але придивившись, розгледів на одній манжеті число 3, 85. Тоді пригадав, що це борг бакалійникові і що на барабані качальні мигтять його рахунки. І тут у нього виникла чудова думка. Він поскидає рахунки додолу, і тоді не треба буде їх сплачувати. Не встиг подумати, як уже почав з огидою м'яти манжети і шпурляти їх на страшенно брудну підлогу. Купа росла, і хоч усі рахунки розбивалися на тисячу таких самих, Маріїн рахунок на два з половиною долари зоставався. Це означало, що Марія не докучатиме йому з цим боргом, і він великодушно вирішив, що тільки їй і заплатить. Тоді заходився розшукувати її рахунок серед купи манжетів. У розпачі шукав його кілька віків, аж поки до пральні не ввійшов хазяїн готелю, гладкий голландець. Лице його палало гнівом, і він загорлав на весь світ: «Я вирахую вартість цих манжет з твоєї платні!» Купа манжет виросла в цілу гору, і Мартін зрозумів, що його засуджено на тисячу років тяжкої праці, щоб заплатити за них. Нічого не лишалося, як тільки вбити хазяїна готелю і підпалити пральню. Але гладкий голландець випередив його, схопив за комір і почав сіпати. Перекинув Мартіна через стіл для прасування, через плиту, качальню, пральну і віджимальну машини. У Мартіна цокотіли зуби, розболілася голова, так його колотило. Він був просто вражений силою голландця.

Потім знов опинився коло качальні. Вибирав готові манжети, що їх з другого боку укладав до машини редактор якогось журналу. Кожна манжета була чеком, і Мартін пильно дивився на них, пойнятий гарячковим сподіванням, але все це були порожні бланки. Збігали мільйони років, а він усе стояв і приймав порожні бланки, боячись пропустити свого чека. Нарешті, чек той об'явився. Мартін узяв його тремтячою рукою і підніс до світла. Чек був на п'ять доларів. «Ги-ги!» — засміявся редактор по той бік качальні. «Я вб'ю тебе!» — крикнув Мартін. Він пішов у сусідню кімнату по сокиру і побачив там Джо, що крохмалив рукописи. Мартін хотів його спинити і кинув у нього сокиру. Але сокира повисла в повітрі, а Мартін опинився у прасувальній кімнаті, де лютувала снігова завія. Ні, це був не сніг, а чеки на великі суми, щонайменш на тисячу доларів. Він почав збирати їх у пачки і кожну сотню дбайливо перев'язував стрічкою.

Раптом перед Мартіном з'явився Джо. Стояв і жонглював прасами, сорочками й рукописами. Іноді хапав пачку чеків і теж підкидав їх угору так, що, змішуючись з усякою всячиною, вони підлітали під дах і зникали. Мартін кинувся на Джо, але той вирвав у нього сокиру і шпурнув угору. За сокирою він підкинув і самого Мартіна. Мартін пролетів крізь дах і, наловивши цілий оберемок рукописів, упав додолу. Та тільки торкнувся ногами землі, як знов його піднесло вгору; потім він знов упав і знов злетів у повітря, описуючи нескінченні кола. Здалеку доносився дитячий спів: «Потанцюй зі мною, Віллі. Раз, два, три! Раз, два, три!»

Мартін знайшов сокиру аж на небі, серед Чумацького Шляху чеків, накрохмалених сорочок та рукописів, і вирішив, повернувшись на землю, вбити Джо. Проте на землю він так і не повернувся. О другій годині ночі Марія, почувши крізь тонку перегородку його стогін, увійшла в кімнату і обложила його гарячими прасами, а на запалені очі поклала мокрого рушника.