Відштовхуючись від історичної дійсності, Е. Вахек розгортає свій пригодницький сюжет повісті «Чорна зоря». Управитель старовинного замку Салач стає мимовільним свідком того, як есесівський офіцер при відступі ховає в підвалі загадкову олов'яну скриньку з написом-кодом «Чорна зоря». В тій скриньці Салач виявляє складені аркушики з незрозумілими формулами й закодованим текстом. До часу він переховує це в своїх криївках.

Дія відбувається вже по війні, в мирний час. Хтось таємничий починає полювати за дивною скринькою. Сліди цього «полювання» й привертають увагу начальника відділу безпеки Клубічка й інспектора карного розшуку Трампуса. Цікавість читача до розповіді підсилюється ще й тим, що предмет полювання лишається нерозкритим до останніх сторінок повісті. Лише в кінці твору стає відомо, що теоретична розробка одного з останніх видів ракетної зброї не попаде до рук сучасних спільників нацизму.

Заслуговують на увагу композиційні пошуки Вахека в творенні пригодницької інтриги. Крім відомих традиційних прийомів напруження сюжету («засекречення» предмета пошуку, зміщення кульмінації й розв'язки в кінець твору, таємнича розрізненість окремих ланок сюжетного ланцюга подій тощо), письменник активно використовує прийом «подразнення» цікавості шляхом видимого наближення предмета пошуку і раптового його зникнення з майже безнадійною перспективою повторного виявлення. Такі, зокрема, епізоди з появою мармурової голівки з текстом формул у її порожнині й «ланцюгова реакція» переходу її з рук у руки. Великі можливості нагнітання цікавості виявляє автор і в прийомі невідповідності зовнішньої постави персонажа можливому вчинку (імпозантність — не завжди порядність, видима причетність до злочину — ще не доведена провина і т. ін.).

«Чорна зоря» Вахека має чимало повчального і з точки зору дослідження психології й моралі злочину. Адже ясно, що за секретом виробництва останніх зразків гітлерівської ракетної зброї простягається рука якогось закордонного імперіалістичного спрута. І без допомоги місцевого населення, того, що зветься «етнічним оточенням» секрету, їй не обійтися. І таємничий «шеф» знаходить собі спільників по «акції» добування формул «Чорної зорі» в особі слабовольного і розбещеного актора Тихого й легковажної обивательки Шашкової. Опинившись у фінансовій скруті, вони обоє легко «клюють» на грошову наживку, навіть не думаючи про те, чим вона «пахне».

Легкодухам Тихому й Шашковій з їхніми спільниками Е. Вахек протиставляє групу чесних громадян-патріотів, гідних поваги й найвищого людського довір'я. Такі, наприклад, відома артистка Ліда Салачова й професор Соумар. Тут вони морально споріднені з Трампусом та Клубічком — цими невтомними шукачами й дослідниками таємниці «Чорної зорі».

Пригодницькі твори Еміла Вахека несуть в собі не тільки цікаву пізнавальну інформацію, а й морально-виховний струмінь соціалістичного патріотизму.

Василь Шевчук