— Гаразд, — сказав фон Швенді. — Поговоримо відверто. І ти побачиш, що не я мушу виправдовувати поведінку Ґастманна, а ти маєш пояснити нам, що шукав Шмід у Ламбуені. У цій справі підозрювані ви, а не ми, любий Лютце.

Після цих слів він витяг великий білий аркуш паперу, складений навпіл, і розгорнув його на столі Лютца.

— Це прізвища осіб, які бували в гостях мого клієнта Ґастманна, — сказав він. — Список повний. Я розділив його на три частини. Першу ми відкидаємо відразу, вона нецікава, бо це самі митці. Я не маю нічого проти Краусгаара-Рафаелі, він іноземець, але наші, місцеві, з Утценсторфа і Мерлігена відпадають. Вони пишуть драми про битву біля Моргартена [7], про Ніклауса Мануеля [8] або ж малюють гірські пейзажі. Наступну частину становлять бізнесмени. Ти переглянеш прізвища і побачиш, що це відомі люди. Чоловіки, яких я вважаю найкращими представниками швейцарського суспільства. Я кажу про це цілком відверто, попри те, що моя бабця з боку матері має селянське походження.

— А хто входив до третьої категорії відвідувачів Ґастманна? — спитав Лютц, бо фон Швенді раптово замовк, і ця мовчанка занепокоїла слідчого, що, звичайно ж, входило в плани національного радника.

— Третя категорія, — врешті продовжив фон Швенді, — робить справу Шміда дуже неприємною для тебе, а також для цих бізнесменів, тут я змушений погодитися, бо зараз ми перейдемо до речей, які слід тримати у глибокій таємниці від поліції. Та позаяк ви тут, у Берні, не спромоглися вистежити Ґастманна і тепер, на ваш превеликий сором, з'ясовується, що Шмід був у Ламбуені, бізнесмени змушені дати мені завдання поінформувати поліцію про все, що є необхідним для розслідування справи Шміда. Неприємне для нас полягає в тому, що ми повинні відкривати перед вами політичні тонкощі надзвичайної ваги, а неприємне для вас становить той факт, що ви не маєте над представниками третьої категорії тієї влади, якою ви наділені стосовно людей швейцарського і нешвейцарського походження в цій країні.

— Я не розумію ані слова з того, про що ти говориш, — сказав Лютц.

— Ти ніколи не розумівся на політиці, любий Люціусе, — відповів йому фон Швенді. — Третю категорію становлять представники одного іноземного посольства, яким дуже не хочеться, щоб їхні прізвища згадувалися поряд із прізвищами бізнесменів певного рівня.

Нарешті Лютц збагнув, що саме має на увазі національний радник, і в кімнаті надовго запала тиша. Задзвонив телефон, але Лютц тільки вигукнув у слухавку: «Нарада» — і знову замовк. Врешті сказав:

— Але, наскільки мені відомо, зараз із цією країною офіційно домовляються про нові форми економічної співпраці.

— Звичайно, що домовляються, — відповів полковник. — Домовляються офіційно, адже дипломатам також потрібно чимось займатися. Але значно важливіші домовленості досягаються неофіційно, і саме в Ламбуені домовляються приватно. Зрештою, у сучасному бізнесі існують домовленості, в які держава не має права втручатися, пане слідчий.

— Звичайно, — несміливо погодився Лютц.

— Звичайно, — повторив фон Швенді. — І ці потаємні домовленості відбувалися у присутності, на жаль, вбитого лейтенанта поліції міста Берн Ульріха Шміда, який виступав під фальшивим прізвищем.

Із того, як раптово замовк Лютц, фон Швенді збагнув, що його намір реалізовано. Лютц став таким безпорадним, що тепер національний радник міг із ним робити що завгодно. Як це часто трапляється із досить обмеженими натурами, несподіваний поворот справи про вбивство Ульріха Шміда так спантеличив Лютца, що він дозволив вплинути на себе співрозмовнику і дав кілька обіцянок, які ставили під питання можливість об'єктивного розслідування цього вбивства.

Щоправда, він зробив ще одну спробу вийти зі складної ситуації.

— Любий Оскаре, — сказав він. — Мені це все здається не таким важливим. Звичайно, швейцарські бізнесмени мають право приватно домовлятися з тими, кого такі переговори цікавлять, хоч би хто виступав у ролі цієї другої сторони. Цього я не заперечую, і поліція у це не втручається. Я повторюю, що Шмід був у Ґастманна як приватна особа, і я хотів би офіційно вибачитися за те, що він назвав фальшиве прізвище і фальшиву професію, хоча і зрозуміло, що поліцейські часом соромляться зізнаватися у своєму фахові. Але він був не сам у цьому бізнесовому товаристві, там бувають також митці, любий національний раднику.

— Це просто декорація. Ми живемо в культурній країні, і нам необхідна реклама. Переговори потрібно було тримати в таємниці, а митці для цього — найкраще тло. Великий прийом, м'ясо, вино, сигари, жінки, розмови ні про що, митці нудяться, сідають поряд і спілкуються між собою, не помічаючи, що бізнесмени і представники однієї іноземної держави спілкуються одне з одним. Вони і не хочуть цього помічати, бо їх це не цікавить. Митців цікавить тільки мистецтво. Але поліцейський, який там опиняється, може довідатися про все. Ні, Лютце, справа Шміда підозріла.

— Я можу тільки повторити, що причини візитів Шміда до Ґастманна нам наразі невідомі, — відповів Лютц.

— Якщо його підіслала не поліція, то це зробили інші, не менш впливові сили, — сказав фон Швенді. — Існують ті, кого цікавить, що саме відбувається в Ламбуені, любий Люціусе. Це політика світового рівня.

— Шмід не був шпигуном.

— У нас є всі підстави підозрювати, що був. Для честі Швейцарії краще, якщо він був шпигуном, а не поліцейською нишпоркою.

— Але тепер він мертвий, — зітхнув Лютц, який віддав би зараз що завгодно за можливість розпитати про все самого Шміда.

— Це не наша справа, — сказав полковник. — Я не хотів би нікого підозрювати, але тільки одна відома всім іноземна держава може бути зацікавлена в тому, щоб переговори в Ламбуені трималися у суворій таємниці. Нам ідеться про гроші, їй — про основи партійної політики. Але будьмо відвертими, саме в цьому напрямку поліції діяти надзвичайно складно.

Лютц встав і підійшов до вікна.

— Але мені все ще не до кінця зрозуміло, яку роль відіграє у всьому цьому твій клієнт Ґастманн, — повільно сказав він.

Фон Швенді помахав перед собою аркушем паперу, наче віялом, і відповів:

— Ґастманн надавав у розпорядження свій будинок бізнесменам та їхнім партнерам у переговорах.

— Чому саме Ґастманн?

Полковник гордо відповів, що його високоповажний клієнт наділений необхідними для цього якостями. Він багато років був послом Аргентини в Чилі і завоював довіру однієї відомої всім країни, а під час діяльності на посаді керівника бляшаного тресту — ще й довіру бізнесменів. А крім того, він живе в Ламбуені.

— Що ти маєш на увазі, Оскаре? Фон Швенді іронічно посміхнувся.

— Ти коли-небудь чув про Ламбуен до вбивства Шміда?

— Ні.

— Саме тому, — пояснив національний радник. — Бо ніхто не знає, де шукати цей Ламбуен. Для наших зустрічей потрібно було нікому не відоме місце. Отже, ти можеш залишити Ґастманна у спокої. Те, що він не має бажання мати справу з поліцією, ти повинен зрозуміти правильно: він не любить ваших допитів, вашого безглуздого розпатякування, вічного винюхування, все це можна проробляти із нашими Люгінбюлями та фон Гунтенами, якщо їх у чомусь запідозрили, але не з чоловіком, який відмовився, щоб його обрали до Французької академії. А крім того, твої поліцейські поводилися справді незграбно, ніхто не стріляє по псах, коли грають Баха. Не те щоб Ґастманн образився, йому це все глибоко байдуже, твої поліцейські можуть розвалити увесь його дім, він і не скривиться, але розмовляти із Ґастманном немає ніякого сенсу, бо за цим убивством стоять сили, які не мають нічого спільного ні з нашими слухняними швейцарськими бізнесменами, ні з Ґастманном.

Лютц ходив сюди-туди біля вікна.

— Отже, ми будемо змушені активізувати свої пошуки в біографії самого Шміда, — сказав він. — Про все, що стосується іноземної держави, ми повідомимо федерального прокурора. Наразі я не можу сказати, чи візьме він на себе цю справу і якщо візьме, то якою мірою. Але основну роботу він напевно довірить нам. Твою вимогу не займати Ґастманна я спробую виконати, від обшуку будинку ми, ясна річ, відмовимося. А якщо все ж таки виникне необхідність поговорити із твоїм клієнтом, я попрошу тебе організувати нашу зустріч і бути при ній присутнім. Таким чином, я зможу спокійно залагодити формальності із Ґастманном. У цьому разі йдеться не про саме розслідування, а лише про формальність у ході всього розслідування, яка за певних умов вимагає допитати також Ґастманна, навіть якщо це не має сенсу. Але розслідування має бути проведене згідно з усіма правилами. Ми будемо говорити про мистецтво, щоб тільки цей допит виглядав якомога невинніше, і я не ставитиму жодних запитань. А якщо би я все ж таки був зобов'язаний із формальних міркувань поставити якесь запитання, то попередньо повідомлю тебе про це.

вернуться

7

Битва біля гірського хребта Моргартена відбулася 15 листопада 1315 року, швейцарці у цій битві перемогли австрійську армію герцога Леопольда, і це стало початком визволення Швейцарії від австрійського панування.

вернуться

8

Ніклаус Мануель (він же Дойч, 1484 — 1530) — швейцарський художник, письменник та державний діяч епохи Реформації, автор антипапських драм. В Берні існувала галерея картин Мануеля під назвою «Танець смерті», яка не збереглася до наших днів. Картини і віршовані підписи до них мають дуже похмуру візію людства, що не могло не зацікавити Дюрренматта, який тяжів до апокаліптичних сюжетів.