Астронавігатор не зважився змінити курс — витвір великої праці й величезної точності. Користуючись планетарними двигунами, він гальмував зореліт, хоч уже ставала очевидною хибність курсу, прокладеного через невідому масу матерії.
— Поле тяжіння велике, — стиха зауважила Інгрід. — Може…
— Треба ще сповільнити хід, щоб повернути! — вигукнув астронавігатор. — Але чим же потім прискорити політ?.. — Згубна нерішучість прозвучала в його словах.
— Ми вже пронизали зовнішню вихрову зону,[3] — озвалась Інгрід, — іде безперервне й швидке наростання гравітації.
Посипалися часті дзвінкі удари — планетарні мотори запрацювали автоматично, коли електронна машина, що керувала кораблем, відчула попереду величезне скупчення матерії. “Тантра” почала розгойдуватися. Хоч як сповільняв свій хід зореліт, однак люди в посту управління почали втрачати свідомість. Інгрід упала на коліна, Пел Лін у своєму кріслі намагався підняти налиту свинцем голову. Кей Бер відчув безтямний тваринний страх і дитячу безпорадність.
Удари двигунів зачастили і перейшли в безперервний гуркіт. Електронний “мозок” корабля вів боротьбу замість своїх напівпритомних господарів, по-своєму могутній, але не дуже великого розуму, бо не міг передбачити складних наслідків і придумати вихід у виняткових випадках.
Розгойдування “Тантри” послабло. Стерженьки, які показували запаси планетарних іонних зарядів, швидко поповзли вниз. Опам’ятавшись, Пел Лін зрозумів, що дивне збільшен-і ня тяжіння відбувається так швидко, що треба вжити негайних заходів і зупинити корабель, і тоді різко змінити курс.
Пел Лін пересунув рукоятку анамезонних двигунів. Чотири високих циліндри з нітриду бору, видимі в спеціальний проріз пульта, засвітилися зсередини. Яскраве зелене полум’я запалахкотіло в них шаленою блискавкою, заструменіло й закрутилося чотирма щільними спіралями. Там, у носовій частині корабля, сильне магнітне поле охопило стіни моторних сопел, рятуючи їх від раптового руйнування.
Астронавігатор пересунув рукоятку далі. Крізь зелену вихрову стіну вже виднівся скеровуючий промінь — сіруватий потік К-часток.[4] Ще рух, і вздовж сірого променя прорізалася сліпуча фіолетова блискавка-сигнал, що анамезон почав нестримно витікати. Весь корпус зорельота відгукнувся майже нечутною, але нестерпною високочастотною вібрацією…
Ерг Ноор, прийнявши необхідну дозу їжі, лежав у напівсні під невимовно приємним електромасажем нервової системи. Поволі зникала пелена забуття, яка ще огортала мозок і тіло. Пробуджувальна мелодія лунала мажорніше, у частоті ритму, що наростала…
Зненацька щось зловісне вдерлося зовні, перервало радість пробудження від дев’яностоденного сну. Ерг Ноор усвідомив, що він — начальник експедиції, і почав відчайдушно боротися з собою, намагаючись повернути собі нормальний стан. Нарешті він збагнув, що анамезонні двигуни швидко гальмують зореліт — виходить, щось трапилося. Він спробував підвестись. Але тіло ще не слухалося, ноги підломились, і він мішком упав на підлогу своєї каюти. Згодом йому пощастило проповзти до дверей, відчинити їх. Свідомість пробивалася крізь туман сну — в коридорі Ерг Ноор став навкарачки і ввалився в центральний пост.
Люди, що вп’ялися очима в екрани й циферблати, злякано озирнулись і підбігли до начальника. Той, не маючи сили підвестися, вимовив:
— Екрани, передні… переключіть на інфрачервону… зупиніть… мотори!
Боразонові циліндри погасли одночасно із затихлою вібрацією корпусу. На правому передньому екрані з’явилась велетенська зірка, що випромінювала тьмяне червоно-коричневе світло. На мить всі заціпеніли, не відводячи очей од величезного диска, що виринув з темряви прямо перед носом корабля.
— От дурень! — з гіркотою вигукнув Пел Лін. — Я був певен, що ми біля темної хмари! А це…
— Залізна зірка! — з жахом вигукнула Інгрід Дітра. Ерг Ноор, тримаючись за спинку крісла, підвівся з підлоги.
— Так, це залізна зірка, — повільно сказав він, — жах астрольотчиків!
Ніхто й не підозрівав, що вона може бути в цьому районі, всі дивилися на нього із страхом і надією.
— Я думав тільки про хмару, — тихо й винувато мовив Пел Лін.
— Темна хмара з такою силою гравітації повинна всередині складатись із твердих, порівняно великих часток, і “Тантра” вже загинула б. Уникнути зіткнення в такому рої неможливо, — тихо й твердо сказав начальник.
— Але різкі зміни напруження поля, якісь завихрення? Хіба це не точна вказівка на хмару?
— Або на те, що в зірки є планета; може, не одна…
Астронавігатор так закусив губу, що виступила кров. Начальник підбадьорливо кивнув головою і сам натиснув кнопки пробудження.
— Швидше зведення спостережень! Обчислимо ізограви!
Зореліт знову похитнувся. В екрані з колосальною швидкістю мелькнуло щось неймовірно велике, промчало назад і зникло.
— Ось і відповідь… Обігнали планету. Швидше, швидше до роботи! — Погляд начальника впав на лічильники пального. Він хотів щось сказати і замовк.
Розділ II
ЕПСИЛОН ТУКАНА
Пролунав тихий скляний дзвін. На прозорій перегородці заіскрилися різноколірні бліки. Завідуючий зовнішніми станціями Великого Кільця Дар Вітер стежив за світлом Спіральної Дороги. Її гігантська дуга вигиналась у висоті, прокреслюючи понад краєм моря матово-жовту смугу відображення. Не відводячи од неї погляду, Дар Вітер простягнув руку й переставив важельок на Р — роздуми не закінчилися. Сьогодні в житті цієї людини відбувалася велика переміна. Ранком з житлового пояса південної півкулі прибув його наступник Мвен Мас, обраний Радою Зореплавання. Останню передачу по Кільцю вони проведуть разом, а потім… Ось те “потім” і лишалося ще не вирішеним. Шість років він витримував свою роботу, що вимагала неймовірного напруження; для цієї роботи брали людей виняткових здібностей, з чудовою пам’яттю і широкими, енциклопедичними знаннями. Коли із зловісною впертістю почали повторюватись приступи байдужості до роботи й життя — одне з найважчих захворювань людини, — Евда Наль, відомий психіатр, оглянула його. Випробуваний давній засіб — музика сумних акордів у пронизаній заспокійливими хвилями кімнаті блакитних снів — не допоміг. Лишилося тільки змінити рід діяльності й лікуватися фізичною працею там, де потрібна була ще повсякденна і щогодинна робота м’язів. Його любий друг — історик Веда Конг — учора запропонувала працювати в неї розкопником. На археологічних розкопках машини не могли виконувати всю роботу — останній етап завершували люди. Добровольців не бракувало, але Веда обіцяла йому тривалу поїздку в стародавніх степах, на лоні природи.
Коли б Веда Конг!.. А втім, вона знає все до кінця. Веда кохав Ерга Ноора, члена Ради Зореплавання, начальника тридцять сьомої зоряної експедиції. Ерг Ноор мав повідомити про себе з планети Зірди. Але якщо ніякої звістки немає, а всі розрахунки міжзоряних польотів виключно точні, то нічого й думати про те, щоб завоювати кохання Веди! Вектор дружби — оце все, що зв’язує її з ним. І все-таки він поїде працювати з нею!
Дар Вітер пересунув важіль, натиснув кнопку, і кімнату залило яскраве світло. Кришталеве вікно було стіною розвернутого на простір приміщення, що підносилося над землею й морем. Поворотом другого важілька Дар Вітер нахилив цю стіну на себе, і приміщення відкрилося для зоряного неба, відрізавши металевою рамою вогні доріг, будов і маяків морського узбережжя внизу.
Циферблат галактичного годинника з трьома концентричними кільцями ділень прикував увагу Дар Вітра. Передача інформації по Великому Кільцю йшла за галактичним часом, кожної стотисячної галактичної секунди або раз у вісім днів, сорок п’ять разів на рік за земним рахунком часу. Один оберт Галактики навколо осі становив галактичну добу.
Чергова й остання для нього передача наставала о дев’ятій годині ранку за часом Тібетської обсерваторії, отже, о другій годині ночі тут, на Середземноморській обсерваторії Ради. Лишилося трохи більше як дві години.