— Не мели дурниць, Бетті. Я того дня перемовилася з Гаєм Джілбертом тільки двома словами, а ти добрим десятком.

— Нічого, ти ще надолужиш! Я його віддаю тобі. А як ти запам’ятала його ім’я! То його звуть Гай! Може, звести вас?

Тепер уже Рут розгнівалась.

— Цить, сороко, й ходімо вже! Вони там, може, все чують.

Та хлопці не слухали, вони собі чимось розважалися. Побачивши дівчат, всі посхоплювались, а Джо аж простогнав:

— Нарешті!

Вони взяли дівчат усередину і прихопили ще Гола Слейтера та Семюела Мура. Ті теж хотіли сьогодні вперше показатися в Доротеї. Слейтерові було якраз до речі це невелике товариство — так на нього менше звернуть уваги. Молодь, весело розмовляючи, йшла попереду, а за нею — Гол із Семом.

Коло Мурового намету вони побачили Лізі. Ослиця завжди, мов той пес, тинялася між наметами й возами. Корктаунці всі як один знали Лізі й часто потішалися з неї. Ослиці було нудно, вона вешталася по табору, сварилася з кіньми і більше не мала ніякої розваги. Коли гурт пройшов повз Лізі, вона стоячи задрімала. Здалеку до неї ще раз долинули їхні голоси. Лізі втягнула носом повітря, і їй раптом забаглося піти з своїм господарем, вона поволі подріботіла слідом за гуртом.

Коло барака шерифа Гол Слейтер гукнув до передніх:

— Зайдімо привітаємося з Бренкером!

Шериф сидів коло столу й при лампі писав звіт. Він радісно підвівся їм назустріч.

— Ми, шерифе, надумали й собі подивитися на Доротеїн кафешантан, — усміхнувся Семюел Мур. — А панянки наші потанцюють, у них аж жижки трусяться.

Бренкер глянув на дівчат, тоді на їхніх кавалерів і сказав:

— Партнерів вони вже мають, та однаково їх там хапатимуть із рук, хоч би не дійшло до якоїсь сутички.

— Наші дівчата скромні, — сказав Гол Слейтер, — а Доротеїн салон не кубло розпусти.

— Вечір на вечір не випадає, Голе, — похмуро відповів Бренкер. — Як на кого втрапиш.

— Ми зробимо все можливе, щоб вернути затрачені кошти, — знайшов що сказати Джім. — Ну, ходімо вже!

Бренкер замкнув папери в шухляду і припнув до пояса револьвера.

— Я піду з вами, — сказав він.

Гол кивнув головою.

— Та спершу загляньмо до Боєра.

Бренкер і Гол ззирнулися, зрозумівши один одного.

Коли вони ввійшли до Боєрового салону, дехто з гостей обернувся, але за хвилю вже ніхто ними не цікавився. Сьогодні там був трохи більший гармидер, ніж звичайно. Гай Джілберт стояв серед п’яного гурту, ледве тримаючись на ногах. Відколи він вернувся з Боєром до зали, то вже не бачив, що круг нього діється, Боєр теж був напідпитку, бо цього вечора не одну пляшку поставив веселому товариству.

Побачивши нових гостей, Боєр стрепенувсь — таких відвідин він не сподівався. Він підвівся, перепросив тих, що сиділи з ним коло одного столика, й підійшов поздоровкатися з прибулими.

Серед тутешнього люду Боєр своїми манерами скидався на блазня, і Бетті насилу стрималася, щоб не засміятись. Він спершу галантно вклонився дівчатам, тоді поручкався з чоловіками й озирнувся навколо. Проте в залі не було жодного вільного столика.

— Почекайте, будь ласка, хвилинку, я зараз усе влаштую.

— Не треба, — заспокоїв його Мур. — Ми просто зайшли подивитися. Дівчата ніколи не бачили рулетки.

— Може, пояснити дамам правила гри? — Боєр гостинно показав рукою в напрямку великого столу, де товпилися гості.

— Самі покажемо, — спокійно мовив Джім, дивлячись на Боєра з відвертою неприязню.

Боєр не знав, як поставитись до Джіма, — хлопець видався йому доволі-таки зухвалим. Бренкер, завваживши це, підступив до Боєра й завів з ним розмову, а Рут тим часом відштовхнула Джіма вбік. Вона зразу помітила, що Боєр напідпитку.

Бетті в супроводі Джо й Еда зацікавлено походжала по залі, повній-повнісінькій людей, і дослухалася до їхнього гомону. Повітря було просякнуте чадом погаслих люльок та розтоптаних недокурків, гострим духом горілки й поту. Нарешті Джім і Рут підійшли до них.

— Оце-то кубло, — мовила Рут і похитала головою.

— А ти чого сподівалася? — засміявся її брат.

Ту мить Бетті побачила техасця. Погляди їхні зустрілися. Гай Джілберт саме підвів голову, щоб вихилити нову чарку, й завмер, не повіривши своїм очам. Йому аж коліна підігнулися. Перша його думка була втекти. Він машинально поставив чарку на прилавок, не зводячи очей з Бетті та її супутників. До них тепер прилучилися також Гол Слейтер, Семюел Мур і Боєр.

Нараз Бетті підвелася навшпиньки й весело помахала йому рукою.

— А он і Гай Джілберт, той височенний техасець! — радісно сказала вона, не помітивши, в якому він стані.

Всі обернулися, Гол Слейтер теж кивнув йому. Бетті ще раз помахала рукою. Тоді Гай розсунув натовп круг себе, мов очерет, і дуже повільно підійшов ближче.

Бренкер тихо свиснув крізь зуби. Він був трохи здивований. Тепер уже всі помітили, що Гай п’яний.

— От тобі й “Оксамитова лапка”, — промурмотів Джім, майже не розтуляючи уст. На обличчі в нього лишився байдужий вираз.

Боєр збентежився.

Гай Джілберт спинився перед ними. Він тримався рівно, як стовп, але вони бачили, яких зусиль це йому коштувало. Він мовчки подав чоловікам руку, але до дівчат не підійшов. Від нього тхнуло горілкою. Очі йому посоловіли, жовтий чуб прилип до лоба, а на горбоватому носі й худих щоках блищали краплі поту. Запала прикра тиша.

Бетті трохи зблідла, Рут дивилася вбік.

— Як поживаєте, Гаю? — запитав Бренкер спокійно, як завжди.

Техасець здвигнув широкими плечима так безпорадно, що Гол насторожився. Щось у цього хлопця було не гаразд. Раптом Слейтерові стало чомусь шкода Гая Джілберта.

Гай Джілберт протверезів за тих кілька секунд, поки підходив до гурту прибулих, та все ж тіло не слухалось його, і раптом він злякався, що впаде. З того, що тут говорилося, техасець нічого не розумів. Усе проходило повз його вуха. Він не рухався, тільки подумки проклинав себе останніми словами, що прийшов сюди. Та вже пізно було каятися. Цілий вечір Гая Джілберта опадали думки про останні дні й тижні і — диво дивне! — про все його життя. Він глянув на Боєра, що стояв майже боком до нього; глянув з такою зненавистю, мов на отруйну гадюку.

Тієї миті Рут Фінні звела очі на Гая, і їй стало моторошно.

— Може, ходімо звідси? — сказала вона й мимохіть стиснула Джіма за руку.

Він повів її до дверей, решта всі повільно рушили за ними. Рут відітхнула з полегкістю і ще міцніше вчепилася в Джіма. Гай Джілберт дивився їй услід.

— Яке тут багно, — мовила Рут. — І ми живемо менше як за кілометр від нього!

Джім здивувався:

— Що вас так налякало? Кілька тих п’яниць та гравців? Ви ж іще нічого страшного не бачили!

— Мені вже не хочеться йти до танцювальної зали, Джіме.

Він засміявся.

— Рут, не псуйте нам вечора. Там так весело. Не те що в “Оксамитовій лапці”, Тут карти беруть гору над усім.

— Що таке “Оксамитова лапка”? Я вже кілька разів чула ці слова.

Вони ще на хвилю затрималися перед дверима. Тим часом їхні супутники з Боєром уже вийшли надвір.

— “Оксамитова лапка”? Ну, це ж він, — мовив Джім, дивуючись, що Рут не знав такої зрозумілої всім речі.

— Хто він?

— Техасець, а хто ж!

— Чому, Джіме? Нічого не збагну! Поясніть мені.

— Ну, слухайте. Треба, щоб у салоні був ладі адже тут грають у карти. І коли хто зчиняє бешкет, він його хапає, дає доброї прочуханки й викидає, мов лантух, надвір. Ясно? Звідси й “Оксамитова лапка”.

Рут розчаровано дивилась на нього.

— Того він тут і сидить, цей техасець?

— Так, а хіба це не робота? — Джім не розумів її. Які ж ці жінки наївні! Чоловік має добрі кулаки, то чого ж йому тут не працювати? От і все.

Рут ще раз глянула на техасця. Він і далі стояв рівно, як стовп, і дивився на неї. Вона обернулася й швидко вийшла з зали. Дівчині здавалося, ніби її потилиці торкається щось холодне.

Гай Джілберт не зводив з неї очей. Коли Рут спинилася, розмовляючи з Джімом, він просто фізично відчув, що мова йшла про нього. І коли вона обернулася, здогадався, що сказав їй Джім. Нарешті вони вийшли. Гай Джілберт глибоко зітхнув і спробував опанувати себе. Він ще зроду не був такий спантеличений, як тепер. Чи хміль уже вивітрився з голови? Він незграбно пригладив чуба, наморщив чоло й прикусив спідню губу. Це був знову колишній Гай.