— Абордаж — для нас єдиний шанс на перемогу. У ворога дуже багато гармат.

І, наче на підтримку його слів, нараз відгукнулись гармати французів. Опам'ятавшись від паніки, два кораблі французів майже разом відкрили бортовий вогонь по «Арабеллі», яка була ближче до них і сильніше озброєна, а тому й більш небезпечна з двох піратських кораблів.

Якщо пірати спрямовували вогонь на палубу, щоб знищити більше людей, то французи посилали ядра низько, намагаючись пошкодити корпус піратського корабля. «Арабелла» тряслась і здригалася від шквалу снарядів, хоч Піт і намагався тримати її носом до французів, щоб вона являла собою найменшу мішень для противника. На якусь мить вона зупинялася, але зразу ж рушала знову вперед. Проте носову частину корабля було пробито, півбак знесено, а трохи вище ватерлінії зяяла велика пробоїна. Щоб не затопило трюму, Блад наказав негайно скинути за борт носові гармати, якорі, бочки з водою і все інше, що можна було зірвати з місця.

Французи, зробивши поворот оверштаг, обстріляли залпом і «Елізабет». «Арабелла» ж при слабкому попутному вітрі намагалась підійти до свого противника впритул. Та перш ніж піратам вдалося здійснити свій намір, «Віктор'єз», перезарядивши гармати правого борту і скориставшись з того, що «Арабелла» підійшла ближче, вдруге сипонув градом ядер. Напівзруйнована «Арабелла» в гуркоті канонади, серед трісок шпангоутів і криків поранених захиталася і обволоклася хмарою диму, який сховав її від французів. А через кілька хвилин Хейтон закричав, що «Арабелла» носом занурюється в воду.

Серце Блада боляче стислося. Здавалося, порятунку нема, та ось крізь дим показався синій з позолотою борт «Віктор'єза». Однак понівечена «Арабелла» рухалася надто повільно, і Блад зрозумів, що вони будуть на дні раніше, ніж встигнуть підійти до «Віктор'єза».

Таку ж думку висловив з прокльонами і голландський адмірал, а лорд Уіллогбі на чім світ стоїть кляв Блада за те, що той, ідучи на абордаж, так азартно поставив усе на карту.

— У нас іншого виходу не було! — вигукнув Блад, шаленіючи. — По-вашому, це був одчайдушний і нерозсудливий крок. Що ж, не заперечую. Але обставини і надто малі сили не давали змоги діяти інакше. Я зазнаю поразки, коли перемога так близько.

Та пірати ще не думали про поразку. Хейтон з двома десятками кремезних головорізів, що збіглися на його поклик, причаїлися серед уламків на носі корабля з абордажними гаками напоготові. Ярдів за сім-вісім від «Віктор'єза», коли, здавалося, вже все було кінчено і носова палуба «Арабелли» на очах переможно тріумфуючих французів почала занурюватись у воду, пірати Хейтона схопилися і з дикими криками кинули через безодню абордажні гаки. Два з них досягли палуби французьких кораблів і вп'ялися в дерево. Не гаючи й секунди, з блискавичною швидкістю досвідчені пірати вхопилися за ланцюг одного з гаків і з усіх сил почали тягти його до себе, щоб зблизити кораблі.

Блад, що з квартердека стежив за цією сміливою операцією, закричав громовим голосом:

— Мушкетери — на ніс!

Готові до бою мушкетери, які стояли на шкафуті, за мить зібралися на носі, бо знали, що від швидкості дій залежить їх порятунок. П'ятдесят мушкетерів відважно кинулися вперед, і з-за уламків півбака над головами людей Хейтона засвистіли кулі. Це було вчасно, бо французи, переконавшись; що звільнитись від гаків, які глибоко вп'ялися в борт і палубу «Віктор'єза», неможливо, саме налаштувались відкрити вогонь по піратах.

Спустившись із квартердека на шкафут, Блад віддавав накази, орієнтуючись і діючи з блискавичною швидкістю. За мить спустили паруси, обрубали канати, що підтримували реї, на кормі вишикувався авангард абордажного загону — сотня кремезних дужих людей, а на потрібних місцях були розставлені люди з абордажними гаками, готові до негайних дій за командою Блада. Кораблі з сухим тріском вдарилися бортами, і в ту ж мить на ворожий корабель полетіли абордажні гаки. «Арабелла», що почала вже занурюватись у воду, тепер трималася на поверхні, пришвартована до «Віктор'єза».

Уіллогбі і ван дер Кейлен стояли на юті і, затамувавши подих, зачудовано спостерігали, з якою неймовірною швидкістю й точністю діяв Блад та його відчайдушна команда. Нарешті сурмач засурмив атаку, і Блад стрімко кинувся на палубу французького корабля, ведучи за собою інших. Пірати з ар'єргардної групи, на чолі з каноніром Оглом, гармати якого залила вода, з криком перескакували на носову частину «Віктор'єза», до рівня якої вже опустилася висока корма пошкодженої «Арабелли».

За прикладом свого командира, корсари налетіли на-французів, як гончі пси на загнаного оленя. За першими сміливцями на борт ворожого судна кинулась і решта піратів. На «Арабеллі» залишились тільки Уіллогбі та голландець, які з квартердека не припиняли своїх спостережень за боєм.

Бій тривав не більше як півгодини. З носової частини він перекинувся на бак, а звідти на шкафут, де сутичка була особливо жорстокою. Французи чинили одчайдушний опір, підбадьорюючи себе тим, що кількісно переважають противника. Та, незважаючи на всі зусилля, під тиском піратів французи швидко відступили на один бік палуби, а «Віктор'єз» під вагою напівзануреної в воду «Арабелли» загрозливо кренився на правий борт. Пірати билися з відчайдушною хоробрістю людей, які знали, що відступати нікуди і що вони мають або перемогти, або загинути.

І врешті ця перемога прийшла. Вони оволоділи «Віктор'єзом», заплативши за це життям половини свого екіпажу. Загнана на квартердек жменька уцілілих французів, слухаючись наказів очманілого де-Рівароля, з останніх сил намагалася стримати піратів. Та коли де-Рівароль упав з простреленою головою, десятків зо два його співвітчизників, що лишилися живими, заблагали пощади.

Але й після цього людям Блада не було спочинку. «Елізабет» і «Медуза», зчеплені абордажними гаками, являли собою єдине поле бою, і французи вже вдруге відкидали людей Хагторпа з свого корабля. Хагторпу потрібна була негайна допомога. Поки Піт з матросами займався вітрилами, а Огл з канонірами порався на нижній гарматній палубі, Блад наказав негайно звільнити «Віктор'єз» від абордажних гаків. Лорд Уіллогбі і адмірал ван дер Кейлен уже теж перейшли на борт французького корабля, м коли він робив поворот, поспішаючи на підмогу Хагторпу, Блад, стоячи на квартердеку французького флагмана, востаннє подивився на свій корабель, що так довго служив йому і став трохи не частиною його самого. Звільнивши «Віктор'єз» від своїх чіпких обіймів, «Арабелла» ще кілька хвилин погойдалася на хвилях, а потім почала повільно занурюватись, і незабаром там, де вона затонула, завирували водяні кружала навколо верхівок щогл — оце і все, що лишилося від «Арабелли» і вказувало на місце її вічного спочинку.

Блад мовчки стояв серед трупів та уламків, не зводячи очей від місця загибелі «Арабелли». Він не чув, як хтось підійшов до нього, і опам'ятався тільки тоді, коли за спиною в нього пролунав голос:

— Ось уже вдруге за сьогоднішній день я повинен просити у вас пробачення, капітане Блад. Ніколи до цього мені не доводилось бачити, як відвага і винахідливість із неможливого роблять можливе, а поразку перетворюють на перемогу.

Капітан Блад різко обернувся, і тільки тепер Уіллогбі побачив страшний вигляд капітана. Шолом його був збитий, передня частина кіраси прогнута, замість правого рукава камзола теліпалось ганчір'я, що ледве прикривало оголену руку. Весь він з голови до п'ят був забризканий кров'ю. З-під скуйовдженого волосся тоненькою цівочкою стікав червоний струмочок, кров, змішуючись з кіптявою порохового диму, перетворювала його змучене обличчя на жахливу маску.

Та крізь цю страшну маску надприродним блиском світилися його ясні блакитні очі, а з них, змиваючи кров, бруд і порохову кіптяву, котилися сльози.