Поульсен переглянув папери і вперше спробував висловити свою незгоду з його думкою.

— Антоне, та він же ще тільки студент! А другий уже здав екзамен. Що нам скажуть на це?

— Ми беремо лікаря менше як на три місяці, тому ти маєш право вибрати будь-кого на свій розсуд. Хлопець буде дуже розчарований, коли його не візьмуть. Вийде, що він не справлявся з роботою раніше. А він був такий старанний. Щиро казати, ти зробиш мені особисту послугу, коли візьмеш його.

Відмовити Ларсенові було важко. Ліса вже пішла, поки тривала ця розмова, і він підписав заяву сам, як завжди підписував, коли йшлося про якісь незначні справи.

Другого дня Ліса мала вихідний, який у неї випадав Дуже рідко. А коли через день вийшла на роботу, то з самого ранку заглянула до Поульсеиа з тією заявою в руці і, червоніючи, мовила:

— Ельмо, невже ти прийняв Бега?

— Його рекомендував Антон.

Ліса стріпнула головою і вийшла складати копії в архів. Поульсен підвівся, відчинив двері, що з'єднували кабінет з приймальнею, і запитав:

— Я зробив щось не так?

Ліса стояла, відвернувши голову до вікна, й постукувала пальцями по столі.

— Він дуже ледачий і нічого не вміє. Ти матимеш неприємність, Ельмо. Ніхто, крім Л аре єн а, не підтримає його. Він небіж певної особи, і в цьому вся сутьі

Неприємності довго не довелось чекати. Через два тижні Ліса повідомила, що лікарняна рада хоче обговорити з Поульсеном питання про змінного лікаря на час відпусток.

— Тепер ти побачиш червону Еллу в дії,— пообіцяла Ліса. На її обличчі проступив недвозначний вираз: «що-це-я-кажу».

— Хіба в неї руді коси? — простодушно промурмотів він і додав: — Ага, розумію…

Б'єрн був і головою ради, і представником адміністрації. Він заходився гортати папери.

— Ми хочемо поговорити з вами, докторе Поульсене, про призначення змінного лікаря. Я бачу, тут є старший претендент.

Він замовк і опустив очі. Ельмо дивився на нього.

— Але ж, пане завідувачу, ви все знаєте. Ви ж його самі призначили.

Б'єрн покірно кивнув головою.

— Формально так. Але ми звичайно керуємось рекомендацією головного лікаря.

Поульсен оглянув усіх присутніх.

Антон Ларсен втупив очі в стелю. Решта дивилися на нього з незворушним виразом на обличчях. Нічогеньке товариство: санітар Рікард із приймачьного покою, Елла, Оса Люнд, пані Єнсен з реєстратури, помічниця сестри-господині Карла Мортенсен. Ніхто з них не хотів йому ніякого зла Безглузда комедія… Клем ніколи не опинився б у такому становищі.

— Я не бачу, чому я не можу вибрати змінного лікаря на три місяці, нікому не звітуючи про це, — сердито мовив він.

— Зрозуміло, що ти можеш вибрати змінного лікаря! — Це взяла слово Елла. — Але так само зрозуміло, що ми мо-180

жемо запитати тебе, на якій підставі ти зробив свій вибір. Звичайно, ми не втручаємося в такі справи, як ця. Але тут типовий приклад відвертого непотизму. Тому ми хочемо принципово обговорити його разом з тобою. Ельмо почав хвилюватися.

— Я тут не бачу ніякого непотизму. Це ж не якась важлива посада. Хлопець працював тут уже раніше й добре себе зарекомендував. Чого, в біса, я не мав би його взяти?

Б'єрн і далі не підводив погляду від столу.

— Другий претендент старший і вже склав екзамен, — зауважив Рікард.

їм принесли каву і яблучний пиріг. Кухня завжди старалася, щоб представники персоналу лікарні попоїли чогось смачного.

— Ідеться про кілька місяців, — сказав Ельмо. — Мені здається, ви надали цьому занадто велику вагу.

Елла була тут зовсім інакша, ніж в операційній.

— Дуже важливо, щоб по справедливості брали на роботу й по справедливості звільняли з неї,— сказала вона— Може, ти й маєш слушність, віддаючи перевагу Бегові,— він уже працював у нас і знає лікарню. Але ми не зовсім певні, що це достатня підстава для того, щоб брати студента замість лікаря, який закінчив навчання. Саме на цьому ми хочемо наголосити!

Б'єрн відкашлявся.

— Він небіж Альса-Єнсена, — промурмотіла Оса. Елла невдоволено глянула на неї.

Ельмо почервонів. Хай йому біс, Ліса теж натякала на щось таке.

— Я про це й гадки не мав, — затинаючись, мовив він. — Мені його рекомендували як дуже здібного й старанного юнака

Руки в нього почали тремтіти. Він пробував опанувати себе. На обличчі завідувача лікарні нічого не можна було прочитати.

— Я не втручаюся в розпорядження головного лікаря і навряд чи міг би порадити, як краще вирішити цю справу. Ми дякуємо докторові Поульсену, що він прийшов обговорити разом з нами це питання. Ну, що там у нас іще на сьогодні?

Він ковзнув поглядом по Ельмо — то був знак, що йому можна йти. Аби ж він був не зустрів Ларсен а відразу після засідання!

Хай тобі чорт, Антоне, ти підсунув мені добру свиню! Ларсен звів брови.

Вибач, Ельмо. Але ж до чого тут я? — Він, як завжди, весело, життєрадісно засміявся. — Слухай, у тебе такий вигляд, наче ти геть знавіснів. Що сталося?

Ельмо мало не накинувся на нього з кулаками, такий був лютий.

— Ти ж сам чув! Мені довелося звітувати перед лікарняною радою з приводу твого приятеля, студента Б era, невдатного бургомістрового родича. Чому ти мені цього не сказав? Чого ти запевняв, що вії! такий старанний, коли інші вважають, що він ледар?

Ларсен і далі заспокійливо всміхався.

— Може, ти спустишся на землю, Ельмо? Бег протягом двох останніх років працював тут щоліта, і я не помічав, щоб він не виконував своїх обов'язків. А щодо родинних зв'язків… Так, тепер, коли ти сказав, я пригадую…

Ельмо сердито перебив його:

— Пригадуєш? Ти мене просто спіймав на гачок. Погано, коли не можна покластися на своїх найближчих співпрацівників.

Бег виявився ледачим, облудним молодиком, але навряд чи гіршим за багатьох інших. У тому, що він його взяв на роботу, не було нічого особливого. Ельмо забув про це, але стосунки з Ларсеном ніколи вже не стали такі, як були.

Чого йому не спиться? Чого тепер, коли з ним нікого немає, в голову знов лізуть ті безглузді історії? Про більшість із них він давно вже перестав думати. Чому саме тепер вони зринають у пам'яті? Хіба йому вже не досить їх? Але ті прикрі згадки не лишають його, не дають йому спокою.

Старша сестра в палатному відділенні, панна Йокумсен, була такого віку, як панна Мадсен, і теж починала з Яльте-сеном. Вона була химерна, важко сказати чому, — чи внаслідок склерозу, чи з якоїсь іншої причини. Лагідна, завжди усміхнена, але цілком неуважна. Ніхто не міг передбачити її відповіді, і та відповідь рідко була зв'язана з тим, про що її саме питали. Шкоди вона не робила Вона жила минулим і вважала своїм обов'язком оберігати мораль тих, кого доглядала. Вони прозивали її чаплею, це слово пристало до неї ще з тих часів, як вона була молодша. Ніхто вже не дивувався з неї, коли вона перевальцем сунула коридорами своє важке тіло, весь час наспівуючи перший рядок пісні: «Залитий сонцем датський берег». У її голосі бриніло зворушення, погляд був спрямований кудись удалечінь. Ельмо мало з нею спілкувався. Решта дві сестри у відділенні були молодші за неї, але досвідчені й сумлінні. Якось панна Грен із жіночої половини зупинила його перед дверима шостої палати.

— Ельмо, приглянься до пані Нільсен з п'ятого ліжка її поклали до нас із струсом мозку і зламаним ребром. Вона каже, що впала зі сходів. Може, й упала… я тільки не знаю… Щиро казати, тобі треба було б зустрітися з її чоловіком. Він не… Спробуй сам поговорити з нею.

То була жінка десь років сорока, непривітна досить гарна. Вона відповідала на запитання поволі й ухильно. Ельмо не міг спіймати її погляду. Замкнута, але у виразі обличчя було й ще щось. Якась безнадія, наче вона була засуджена на довічне ув'язнення і змирилася з неминучим. У неї були синці на обличчі і в багатьох місцях на тілі. Може, й від падіння, але більше скидалось на те, що від ударів кулаків і ніг.

— Усе йде добре, — підбадьорливо мовив Ельмо. Вона чемно кивнула головою.