Аренсібія слухав пояснення супровідника, коли підійшов до нього Лейва. Це вже шоста дільниця, на якій вони побували. На п'ятьох попередніх вогнегасники вже були «обладнані новим препаратом».

Тільки-но боєць кінчив говорити, як Аренсібія завершив свою «перевірку».

— Фуллєдо, — сказав він, — гадаю, ми бачили вже все, що вимагалося. На сьогодні досить. У кожному разі, ми повернемося наступного тижня. Подивимося, чи будуть якісь зміни.

Поки Освальдо в будинку на Бока Сієга в кухні палив за розпорядженням Кота папери, шофер молоковоза, що лежав у вітальні, опритомнів і намагався визволитися. Він розплутував мотузки вже хвилин десять, і йому майже вдалося звільнити руки, зв'язані за спиною. Шофер вигинався, як в'юн, пильнуючи, щоб сторожа нічого не помітила. Очі мало не вискакували з орбіт, затичка в роті заважала дихати… На кухні рвали папери. «Ще трохи, ще…» — в розпачі напружився він. Ось уже вільна правиця. Тепер легше. Обидві руки вирвалися з пут. Шофер сів на диван, нахилився, розплутав ноги. Та шум на кухні припинився. «Він іде, — з жахом подумав шофер і, не витягнувши затички, кинувся до дверей на вулицю. В цю мить Освальдо з'явився в дверях кухні:

— Стій!

У шофера від мотузок заніміли ноги. Через силу добрався він до дверей, та даремно — Кіт запер двері на засув. Шофер обернувся лицем до свого переслідувача і встиг ухилитися від удару. Кулак Освальдо врізався в двері. Шофер відштовхнув його, Освальдо впав і вдарився лобом об поруччя крісла.

— А-а-а-а! — закричав він з перекривленим від болю та злості лицем. Скочивши, Освальдо кинувся за шофером який встиг сховатися за двері, що вели до гаража.

Шофер уже відчиняв ворота, коли Освальдо кинув у нього важкий розвідний ключ. Затичка заглушила стогін, що вирвався з грудей шофера, в очах у нього потьмарилося. Він ще встиг помітити, як його переслідувач відвів ногу назад, а потім з силою викинув її вперед.

Як підтятий, впав шофер на залиту мастилом підлогу гаража, сіпнувся, затиснувши руки між ногами, і затих.

Освальдо глянув на нього, всміхнувся крізь зуби, провів рукою по лобі. Рука була в крові.

— Ну й стерво! — сказав він і двічі вдарив ногою по непорушному тілу.

— Не треба нас проводжати, Фуллєдо, — сказав Аренсібія бійцю, коли вони підійшли до будинку пожежної охорони. — На другому посту на нас чекає автомобіль. Передайте привіт лейтенанту дель Корралю.

Вони попрощалися, і Аренсібія з Лейвою рушили до поста.

— Так, — сказав Аренсібія дорогою. — 3 цієї хвилини ми повинні думати лише про одне — як врятувати свою шкуру.

Почувши два швидких удари в двері, лейтенант відділу розшифрування Департаменту державної безпеки Фундора сказав:

— Прошу.

Солдат рвучко наблизився.

— Лейтенанте, ми тільки-що перехопили радіограму, — доповів він схвильовано. — Товариші вже працюють над розшифровкою.

— Ходімо, — сказав Фундора, встаючи. — Треба розшифрувати негайно.

Вітальня будинку на Бока Сієга. На столі — розбита ампула і шприц. На підлозі — зв'язаний шофер із затичкою у роті.

«Так треба було зробити з самого початку, — подумав Освальдо, стоячи біля нього. — Тоді в мене не було б цієї рани».

— Паршивий молочар, — прошипів він і в сотий раз копнув ногою тіло без видимих ознак життя. — Якби мені не йти, я забив би тебе.

Освальдо намацав пістолет біля паска. Тоді рушив у гараж, вивів на вулицю «понтіак», повернувся, щоб заперти двері, ввімкнув мотор і глянув на годинник. «Треба поспішати, бо приїду пізніше за Кота». «Понтіак» зник вдалечині.

Данієль загальмував машину і постукав у двері будинку.

Двері розчинилися, на порозі жінка витирала руки об фартух.

— Чого вам?

— Тут мешкає Неліда Лопес?

— Ні, Нена виїхала на північ, — сказала жінка, відповідаючи на пароль.

— Я посильний. Приїхав по голуби.

Аренсібія зупинився біля бака для сміття.

— Тут, — сказав він експерту і огледівся. Навколо нікого не було. Лише віддалік розмовляли між собою кілька робітників, та вони не могли їх бачити.

— Давай!

Лейва підняв кришку бачка, засунув усередину шкіряну валізу, закрив бачок. Аренсібія витяг з кишені сорочки папір.

— Ходімо!

— Все, — промовив чоловік.

— Нарешті. Тепер порядок, — озвався механік до чоловіка, який напросився йому допомогти.

— Думаю, що більше мені нема чого тут робити. Щасливої дороги, — попрощався чоловік.

Механік, усміхаючись, проводжав його поглядом. «Мабуть, вперше той чоловік допомагав здійсненню планів ЦРУ», — подумав він. «І чим це скінчиться?» Механік витяг сигару, запалив. «Так, якщо кожен з нас точно виконає все, що йому доручено, усе буде добре. Але ж небезпечно. Дуже».

Серафін, радист, затримався біля порога, ще раз окинув своїми банькуватими очима кімнату. На підлозі розбитий передатчик. Там-таки зламаний програвач, розбиті на друзки платівки. Усюди уламки меблів, рам від картин, лахміття фіранок. В кутку на столику — розтрощений телевізор. Оббивка меблів порізана бритвою. На підлозі тоненькі чарочки, серед них болт — знаряддя розгрому.

— Комуністам нічого не дістанеться, — процідив крізь розтягнуті в посмішці губи.

На вулиці чекала машина.

Коли почувся гуркіт паровоза, Аренсібія і Лейва вже розмовляли з вартовими на другому посту.

— Ми пройшли на завод ось тут, — Аренсібія вказав пальцем на схему, яку тримав у руці вартовий Евхеніо. — Згідно з планом маневрів, ми повинні перебратися до Касабланки поїздом, який проходить тут. Це він гуркоче?

— Так, — відповів солдат, розглядаючи папери Аренсібії. — Саме так. Коли поїзд підійде, ми зупинимо його, і ви зможете сісти, лейтенанте.

— Ми тут із самого ранку, — докинув Аренсібія.

— Та тут нам шофер молоковоза вже розповідав, що бачив солдатів на маневрах.

Шум поїзда наростав.

Поки вони говорили, поїзд наблизився.

— Ходімо, — запросив Евхеніо. — Ми посигналимо, щоб зупинився.

— «Будемо 20 в Р-25», — доповів солдат. — Ось розшифрування радіограми, лейтенанте.

Фундора, офіцер відділу радіоперехоплення Департаменту держбезпеки, замислився.

— Тобі це нічого не нагадує? — запитав він і, не чекаючи на відповідь, додав: — 1969 року завдяки перехопленому шифруванню ми злапали банду Хабао Раміреса. Пунктом вивозу з країни тоді було названо Р-25 у Пінар дель Ріо.

— Так! Як же не пригадую! — озвався солдат. — Тоді перша цифра означала час. Отже, в даному випадку це буде о 20-и годині.

— Дивно, що вони знову передають радіограму на тій самій частоті і тим самим шифром. Негайно сповістіть про не капітана Велосо. Він вирішить, що робити.

Молоковоз в'їхав у селище Селімар і повернув на ту саму віддалену вуличку, де зупинявся уранці. Став. Кіт виліз з кабіни, обіперся об крило, запалив. «Той дурень ще не приїхав».

У машину Даніеля сіли троє. Всі мовчали. Жінка, стоячи в дверях, проводжала їх поглядом. «Непогано вийшло», — думала вона, затискуючи в руці під фартухом товсту пачку грошей.

Поїзд об'їжджав завод. Аренсібія та експерт стояли поруч з машиністом. Шум глушив голоси. Тому машиніст не чув, коли перший сказав другому на вухо:

— Ми вже наближаємось до середнього поста.

Коли локомотив порівнявся з будкою, вони побачили, як вартовий виструнчився і віддав їм честь.

Аренсібія теж відсалютував, а тоді прошепотів Лейві:

— Ну й бовдури! І це найкраща охорона в Кастро?

— Що трапилося? — люто запитав Кіт у Освальдо, який зупинив свій «понтіак» поруч із молоковозом у Селімарі.

Освальдо послужливо розчинив перед Котом дверцята.

— Бачиш, Коте, — спробував він виправдатися, — той тип не такий уже слабак і…

— Це він тебе розмалював? — глузливо вказав Кіт на пластир на лобі Освальдо.

— Він напав зненацька, — збрехав Освальдо і спробував усміхнутися. А Кіт вже знімав куртку шофера і натягав свою. — Та я йому добре врізав. Двома прямими. — Так! Так! Він у порядку.

Кіт скоса глянув на нього, стис губи.